Існування української бацили демократичного розвитку створює той прецедент, який щодалі більше дратує керівників інших країн.
Тон задає Росія. Український напрямок перекреслює їй усі можливі плани. Самим своїм існуванням Україна створює в регіоні прецедент, який є болючішим за усю західну пропаганду.
Україна антирадянська
Виявляється, що на теренах пострадянського простору можна реально захищати загальнолюдські цінності, такі як плюралізм і відкрита опозиційна діяльність.
А саме те, що так активно придушується від Москви до Мінська, від Астани до Ташкента, або від Ашхабада до Баку. Саме тут продовжується люте полювання на будь-які прояви опозиційності в суспільствах.
Російські ЗМІ, російські аналітики не хочуть порушувати дражливих аспектів українських виборів у плані демократичності і європейських стандартів. Там більше приділяють увагу критиці, вбачаючи у виборах агресивний характер деяких українських політичних сил.
Понад усе з великою насолодою розсмоктуються різні «антиросійські сценарії». Майже нема незалежних досліджень, які захищали б факт просування України вперед, у демократичному напрямку.
Ні в чому не вбачається позитивних зрушень. Ані в кількості партій, ані в певній стійкості опозиції, ані в наявності політичної дискусії в країні.
Україна – альтернатива неволі
Апофеоз замовчування українських виборів прийшовся на Туркменистан. У цій країні ледве не усі розуміють, що за поширення інформації про вибори в Україні, а тим більше за порівняльний аналіз ситуації в Туркменистані і в Україні, можна наразитися на серйозні неприємності.
Особливо йдеться про факт наявності великої кількості дозволених і зареєстрованих партій, або конкретні заклики кандидатів. Це в деяких специфічних органах туркменської влади можуть віднести до забороненої інформації.
Найбільше, що можна дозволити в Ашхабадських ЗМІ – це подати Україну як енергетичного клієнта і як виконавця деяких будівельних замовлень.
І жодної конкретики про президентські вибори. Тобто про Україну на сьогоднішній день або ні слова, або щось критичне, або зовсім стороннє, другорядне.
У це важко повірити, але Україну сьогодні бояться. Не за винаходи зброї, або отрути. Не за агресивне ставлення до сусідів. Не за територіальні апетити.
А за реальне визволення з-під радянського і пострадянського ярма. Українці повинні ще усвідомити, що не лише труднощі перехідного періоду супроводжують їх.
Можливо й нехотячи, вони стали прикладом для мільйонів інших людей. Ба більше, вони стали конче необхідними для інших.
У них бачать сенс існування. Вони породжують масове становлення самоповаги. І перед ними таємно схиляють голови мільйони людей.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Тон задає Росія. Український напрямок перекреслює їй усі можливі плани. Самим своїм існуванням Україна створює в регіоні прецедент, який є болючішим за усю західну пропаганду.
Україна антирадянська
Виявляється, що на теренах пострадянського простору можна реально захищати загальнолюдські цінності, такі як плюралізм і відкрита опозиційна діяльність.
А саме те, що так активно придушується від Москви до Мінська, від Астани до Ташкента, або від Ашхабада до Баку. Саме тут продовжується люте полювання на будь-які прояви опозиційності в суспільствах.
Російські ЗМІ, російські аналітики не хочуть порушувати дражливих аспектів українських виборів у плані демократичності і європейських стандартів. Там більше приділяють увагу критиці, вбачаючи у виборах агресивний характер деяких українських політичних сил.
Понад усе з великою насолодою розсмоктуються різні «антиросійські сценарії». Майже нема незалежних досліджень, які захищали б факт просування України вперед, у демократичному напрямку.
Ні в чому не вбачається позитивних зрушень. Ані в кількості партій, ані в певній стійкості опозиції, ані в наявності політичної дискусії в країні.
Україна – альтернатива неволі
Апофеоз замовчування українських виборів прийшовся на Туркменистан. У цій країні ледве не усі розуміють, що за поширення інформації про вибори в Україні, а тим більше за порівняльний аналіз ситуації в Туркменистані і в Україні, можна наразитися на серйозні неприємності.
Особливо йдеться про факт наявності великої кількості дозволених і зареєстрованих партій, або конкретні заклики кандидатів. Це в деяких специфічних органах туркменської влади можуть віднести до забороненої інформації.
Найбільше, що можна дозволити в Ашхабадських ЗМІ – це подати Україну як енергетичного клієнта і як виконавця деяких будівельних замовлень.
І жодної конкретики про президентські вибори. Тобто про Україну на сьогоднішній день або ні слова, або щось критичне, або зовсім стороннє, другорядне.
У це важко повірити, але Україну сьогодні бояться. Не за винаходи зброї, або отрути. Не за агресивне ставлення до сусідів. Не за територіальні апетити.
А за реальне визволення з-під радянського і пострадянського ярма. Українці повинні ще усвідомити, що не лише труднощі перехідного періоду супроводжують їх.
Можливо й нехотячи, вони стали прикладом для мільйонів інших людей. Ба більше, вони стали конче необхідними для інших.
У них бачать сенс існування. Вони породжують масове становлення самоповаги. І перед ними таємно схиляють голови мільйони людей.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
