Щодо успіхів України, то найбільш на слуху така подія, як затвердження чотирьох українських міст для проведення чемпіонату Європи з футболу 2012. «Ще не вмер» імідж країни остаточно, і Україна таки досягла бажаного – ці міжнародні змагання буде проведено у всіх чотирьох запланованих раніше містах України, а фінал чемпіонату Європи з футболу відбудеться в Києві.
Відтак, Європа солідаризувалася з Україною хоча б у цих питаннях. Важливо, що формат проведення цих спортивних змагань об’єднав Україну та Польщу і надав поштовху інтеграційним зусиллям цих двох країн для проведення спільної європолітики надалі.
Другим із досягнень України у 2009 році є те, що попри всі важкі наслідки фінансово-економічної кризи в світі, Україна уникла фінансового дефолту. Критики відмічають, що над цим питанням працював мало не увесь світ, оскільки боявся, що фінансові негаразди України рикошетом відіб’ються на благополучних державах. Проте очевидно, що Президент й уряд України зуміли згуртуватися хоча б на цьому напрямку та довести до кінця порятунок фінансової системи і, відповідно, банків та окремих вкладників.
Третім українським досягненням є збереження економіки України в умовах світової кризи на хоча б прийнятному рівні. А також успіх в сільському господарстві, розвиток окремих промислових галузей, таких як авіабудування, металургія, що на тлі загального спаду дали певний поштовх для всієї економіки України. До цього переліку треба також віднести забезпечення своєчасних виплат зарплат і пенсій, чого не було навіть у більш-менш благополучні часи кінця 1990-х – початку 2000-х років. Таким чином, принаймні для економічного відродження України, є стартова позиція. Хоча і не більше.
Наступним українським досягненням року, що минає, треба назвати підписання рекордного в українській історії контракту на постачання зброї до Іраку. Контракт сягає 550 мільйонів американських доларів, а загальний контракт, котрий буде виконуватися протягом кількох років, може сягати 2,5 мільярдів доларів. І тут важливо не лише те, що українська промисловість здатна на постачання сучасної збройової техніки, а й політичний аспект, який полягає в тому, що Сполучені Штати, від котрих залежало надання цього контракту, підтримують Україну та відзначають її значний внесок у миротворчих операціях в Іраку. Україна цим контрактом фактично засвідчила, що вона не ізольована ні в політичному, ні в економічному сенсі і має потужних партнерів у світі.
Ще одним безперечним успіхом є проведення в липні 2009 року урочистостей з нагоди 350-річчя перемоги під Конотопом 30-тисячного козацького війська над 150-тисячною армією московського царя. Ця подія є визначною з двох точок зору. По-перше, славні сторінки української історії мусять бути поціновані і відзначені, як ознака цілісності української держави, країни і народу. По-друге, цим Україна нарешті відривається від ходу у фарватері свого північного сусіда. Принаймні, в історичному світогляді.
На жаль, є і невдачі
Проте 2009 рік засвідчив низку суттєвих невдач України в світі. Перша з них – це катастрофічне падіння загальної репутації країни і ставлення до українців за кордоном. За минулий рік міжнародна репутація України стала не просто гіршою, аніж була раніше, а й досягнула свого історичного мінімуму. Згадка про Україну в світових засобах масової інформації іде, на жаль, переважно в негативному контексті. На Україну і її громадян намагаються списувати все те погане, що відбувається в Європі та світі. І тут можна відзначити останні події з пошуком розпиляної таблички з концтабору Освєнцим і фарсовий суд над Іваном Дем’янюком.
Усе більше українців стикаються з образливим і принизливим до себе ставленням з боку офіційних служб країн Європейського Союзу, Росії та інших країн, а держава не захищає і, власне, не здатна захистити їх. І це серйозний симптом недієздатності України на міжнародному рівні.
Однією з найбільших невдач України за 2009 рік є нещодавня відмова МВФ надати екстрену допомогу Україні в розмірі 2 мільярди доларів для послаблення надзвичайно складної ситуації з погашення зовнішнього державного боргу. І невдача тут не лише в тому, що очікування і відстрочка цього кредиту є важким тягарем для фінансово-економічної системи України, а й у тому, чому це відбулося. Міжнародна спільнота не вірить як оточенню Президента, так і Прем’єр-міністра, та й політичній еліті взагалі. Очевидно, що в МВФ розраховують, що цей сигнал вплине на більш розсудливу внутрішню політику в Україні, особливо перед президентськими виборами. Відтак, той пряник, котрий міжнародна спільнота надавала для утримання України від фінансового дефолту, змінився на батіг. І дай Боже, щоб цей батіг протверезив усі протидіючі сторони.
Третій найбільший негатив в Україні за 2009 рік – це те, що негативізм українців до всіх гілок влади зріс надзвичайно і досяг свого історичного максимуму. Таким чином, можна сказати, що той потік взаємних звинувачень політичних сил у зраді національних інтересів, які переважно апелюють не до розуму, а до інстинктів і суспільних пережитків, спрацювали на шкоду усім сторонам, що так в цьому старалися. Взаємні звинувачення у зрадництві і запроданстві спрацювали. А те, що до цього стану суспільство віднесло усіх, дає підстави не лише піарні, але й формальні. Оскільки реальна робота влади не видна пересічному громадянину.
До наступної невдачі України у 2009 році можна віднести і перипетію із пам’ятником Леніну, що продовжує стояти в Києві на перетині бульвару Шевченка і Хрещатика. Відбиття пам’ятнику носа і руки закінчилося не демонтажем цього комуністичного монстра, а його повним відновленням. Ленін залишився з рукою і носом, а Україна з «носом», що демонструє не лише слабкість влади, а й її непослідовність. Від падіння комуністичного режиму пройшло вже більше 18 років і за цей час давно можна було демонтувати комуністичні ідоли по всій Україні, а не лише в її столиці, чого не відбулося. Це страшна поразка влади.
Проте, найбільшим, на мій погляд, негативом України в цьому році є те, що вона знову втратила стратегічний час для реформ, оновлення і перелому ситуації в своєму внутрішньому і зовнішньому розвитку на краще. Політики не мають стратегічної програми дій з реформування економіки, фінансів, політики, державного розвитку, а також і в розвитку в культурній сфері. Але найгірше – це те, що відсутні не лише проект і програма, а й мета загалом. Що недвозначно вказує на те, що сучасна еліта держави просто не здатна до праці і не відповідає ані часу, ані українським реаліям.
Відтак, Європа солідаризувалася з Україною хоча б у цих питаннях. Важливо, що формат проведення цих спортивних змагань об’єднав Україну та Польщу і надав поштовху інтеграційним зусиллям цих двох країн для проведення спільної європолітики надалі.
Другим із досягнень України у 2009 році є те, що попри всі важкі наслідки фінансово-економічної кризи в світі, Україна уникла фінансового дефолту. Критики відмічають, що над цим питанням працював мало не увесь світ, оскільки боявся, що фінансові негаразди України рикошетом відіб’ються на благополучних державах. Проте очевидно, що Президент й уряд України зуміли згуртуватися хоча б на цьому напрямку та довести до кінця порятунок фінансової системи і, відповідно, банків та окремих вкладників.
Третім українським досягненням є збереження економіки України в умовах світової кризи на хоча б прийнятному рівні. А також успіх в сільському господарстві, розвиток окремих промислових галузей, таких як авіабудування, металургія, що на тлі загального спаду дали певний поштовх для всієї економіки України. До цього переліку треба також віднести забезпечення своєчасних виплат зарплат і пенсій, чого не було навіть у більш-менш благополучні часи кінця 1990-х – початку 2000-х років. Таким чином, принаймні для економічного відродження України, є стартова позиція. Хоча і не більше.
Наступним українським досягненням року, що минає, треба назвати підписання рекордного в українській історії контракту на постачання зброї до Іраку. Контракт сягає 550 мільйонів американських доларів, а загальний контракт, котрий буде виконуватися протягом кількох років, може сягати 2,5 мільярдів доларів. І тут важливо не лише те, що українська промисловість здатна на постачання сучасної збройової техніки, а й політичний аспект, який полягає в тому, що Сполучені Штати, від котрих залежало надання цього контракту, підтримують Україну та відзначають її значний внесок у миротворчих операціях в Іраку. Україна цим контрактом фактично засвідчила, що вона не ізольована ні в політичному, ні в економічному сенсі і має потужних партнерів у світі.
Ще одним безперечним успіхом є проведення в липні 2009 року урочистостей з нагоди 350-річчя перемоги під Конотопом 30-тисячного козацького війська над 150-тисячною армією московського царя. Ця подія є визначною з двох точок зору. По-перше, славні сторінки української історії мусять бути поціновані і відзначені, як ознака цілісності української держави, країни і народу. По-друге, цим Україна нарешті відривається від ходу у фарватері свого північного сусіда. Принаймні, в історичному світогляді.
На жаль, є і невдачі
Проте 2009 рік засвідчив низку суттєвих невдач України в світі. Перша з них – це катастрофічне падіння загальної репутації країни і ставлення до українців за кордоном. За минулий рік міжнародна репутація України стала не просто гіршою, аніж була раніше, а й досягнула свого історичного мінімуму. Згадка про Україну в світових засобах масової інформації іде, на жаль, переважно в негативному контексті. На Україну і її громадян намагаються списувати все те погане, що відбувається в Європі та світі. І тут можна відзначити останні події з пошуком розпиляної таблички з концтабору Освєнцим і фарсовий суд над Іваном Дем’янюком.
Усе більше українців стикаються з образливим і принизливим до себе ставленням з боку офіційних служб країн Європейського Союзу, Росії та інших країн, а держава не захищає і, власне, не здатна захистити їх. І це серйозний симптом недієздатності України на міжнародному рівні.
Однією з найбільших невдач України за 2009 рік є нещодавня відмова МВФ надати екстрену допомогу Україні в розмірі 2 мільярди доларів для послаблення надзвичайно складної ситуації з погашення зовнішнього державного боргу. І невдача тут не лише в тому, що очікування і відстрочка цього кредиту є важким тягарем для фінансово-економічної системи України, а й у тому, чому це відбулося. Міжнародна спільнота не вірить як оточенню Президента, так і Прем’єр-міністра, та й політичній еліті взагалі. Очевидно, що в МВФ розраховують, що цей сигнал вплине на більш розсудливу внутрішню політику в Україні, особливо перед президентськими виборами. Відтак, той пряник, котрий міжнародна спільнота надавала для утримання України від фінансового дефолту, змінився на батіг. І дай Боже, щоб цей батіг протверезив усі протидіючі сторони.
Третій найбільший негатив в Україні за 2009 рік – це те, що негативізм українців до всіх гілок влади зріс надзвичайно і досяг свого історичного максимуму. Таким чином, можна сказати, що той потік взаємних звинувачень політичних сил у зраді національних інтересів, які переважно апелюють не до розуму, а до інстинктів і суспільних пережитків, спрацювали на шкоду усім сторонам, що так в цьому старалися. Взаємні звинувачення у зрадництві і запроданстві спрацювали. А те, що до цього стану суспільство віднесло усіх, дає підстави не лише піарні, але й формальні. Оскільки реальна робота влади не видна пересічному громадянину.
До наступної невдачі України у 2009 році можна віднести і перипетію із пам’ятником Леніну, що продовжує стояти в Києві на перетині бульвару Шевченка і Хрещатика. Відбиття пам’ятнику носа і руки закінчилося не демонтажем цього комуністичного монстра, а його повним відновленням. Ленін залишився з рукою і носом, а Україна з «носом», що демонструє не лише слабкість влади, а й її непослідовність. Від падіння комуністичного режиму пройшло вже більше 18 років і за цей час давно можна було демонтувати комуністичні ідоли по всій Україні, а не лише в її столиці, чого не відбулося. Це страшна поразка влади.
Проте, найбільшим, на мій погляд, негативом України в цьому році є те, що вона знову втратила стратегічний час для реформ, оновлення і перелому ситуації в своєму внутрішньому і зовнішньому розвитку на краще. Політики не мають стратегічної програми дій з реформування економіки, фінансів, політики, державного розвитку, а також і в розвитку в культурній сфері. Але найгірше – це те, що відсутні не лише проект і програма, а й мета загалом. Що недвозначно вказує на те, що сучасна еліта держави просто не здатна до праці і не відповідає ані часу, ані українським реаліям.
