Ось уже дев`ятнадцять разів Новорічні і Різдвяні свята об`єднані в Україні однією обставиною, яка від природи має історичний і релігійний зміст водночас.
Йдеться про факт історії, який не можна пояснити лише як продукт людських зусиль. Йдеться про Незалежність України.
Адже весь збіг обставин 1991-го року, коли були підписані домовленості у Бєловєжській Пущі і коли фактично розпався СРСР, аж ніяк не виглядає сповненням віковічних прагнень трьох народів.
Ще менш помітними ці прагнення були позначені в долях Станіслава Шушкевича, Леоніда Кравчука і Бориса Єльцина.
Тільки в жахливих снах можна було б угледіти в них борців за свободу і незалежність своїх народів.
Сам цей міфічний збіг обставин, яким скористалися три керівники, підкреслює факт того, що це були, скоріше, надлюдські зусилля, природа яких ближче до Провидіння.
Віра породжує силу
Тому що тільки Провидіння могло бути сильнішим за самих людей. Тільки Воно могло подолати одну реальну обставину.
Ані самі підписанти Угоди, ані більшість населення в трьох республіках – Росії, Україні й Білорусі – не виглядали активними прихильниками реального Стану Незалежності.
Як правило, більшість активістів цього нового Стану в основному перебувала в Україні, та й то в традиційній меншині.
Немало людей в Україні склало голови за Велику Ціль. Але завжди перемагали вороги цієї ідеї. І ця Ціль поставала як вічна мета. Тоді як в Росії і Білорусі ще й досі сильними залишаються союзницькі апетити.
І лише Провидіння могло створювати опір союзництву і долати його.
Де починається надія
Врешті-решт, в Україні сталася метаморфоза, і Незалежність уже визнається переважною більшістю. І, знову ж таки, постає питання: чи це Диво відбувається завдяки зусиллям людей? Чи, все ж, в основі своїй діє неухильна енергія Провидіння?
Ще одна надлюдська обставина визначає сьогодні суть української незалежності. І в ній також прочитується подарунок ззовні. Згори.
Українська нація у своєму загалі якось повністю визволена від страждань стосовно будь-яких територіальних претензій до своїх сусідів. Чого не скажеш про самих сусідів.
Але свобода від загарбництва – чи можна було позбутися цього тягаря без Провидіння? Чи багато народів живе без зазіхань?
Незалежність як святиня, як прояв надлюдськості несе в собі ще одну таємну можливість чи запоруку, яку варто залишити не в спрощеній формі ствердження, а в формі обережного запитання: якщо Воно прийшло не від людей, то не людям дано Його погубити?
Свято – це і є серйозна надія.
(Лондон – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Йдеться про факт історії, який не можна пояснити лише як продукт людських зусиль. Йдеться про Незалежність України.
Адже весь збіг обставин 1991-го року, коли були підписані домовленості у Бєловєжській Пущі і коли фактично розпався СРСР, аж ніяк не виглядає сповненням віковічних прагнень трьох народів.
Ще менш помітними ці прагнення були позначені в долях Станіслава Шушкевича, Леоніда Кравчука і Бориса Єльцина.
Тільки в жахливих снах можна було б угледіти в них борців за свободу і незалежність своїх народів.
Сам цей міфічний збіг обставин, яким скористалися три керівники, підкреслює факт того, що це були, скоріше, надлюдські зусилля, природа яких ближче до Провидіння.
Віра породжує силу
Тому що тільки Провидіння могло бути сильнішим за самих людей. Тільки Воно могло подолати одну реальну обставину.
Ані самі підписанти Угоди, ані більшість населення в трьох республіках – Росії, Україні й Білорусі – не виглядали активними прихильниками реального Стану Незалежності.
Як правило, більшість активістів цього нового Стану в основному перебувала в Україні, та й то в традиційній меншині.
Немало людей в Україні склало голови за Велику Ціль. Але завжди перемагали вороги цієї ідеї. І ця Ціль поставала як вічна мета. Тоді як в Росії і Білорусі ще й досі сильними залишаються союзницькі апетити.
І лише Провидіння могло створювати опір союзництву і долати його.
Де починається надія
Врешті-решт, в Україні сталася метаморфоза, і Незалежність уже визнається переважною більшістю. І, знову ж таки, постає питання: чи це Диво відбувається завдяки зусиллям людей? Чи, все ж, в основі своїй діє неухильна енергія Провидіння?
Ще одна надлюдська обставина визначає сьогодні суть української незалежності. І в ній також прочитується подарунок ззовні. Згори.
Українська нація у своєму загалі якось повністю визволена від страждань стосовно будь-яких територіальних претензій до своїх сусідів. Чого не скажеш про самих сусідів.
Але свобода від загарбництва – чи можна було позбутися цього тягаря без Провидіння? Чи багато народів живе без зазіхань?
Незалежність як святиня, як прояв надлюдськості несе в собі ще одну таємну можливість чи запоруку, яку варто залишити не в спрощеній формі ствердження, а в формі обережного запитання: якщо Воно прийшло не від людей, то не людям дано Його погубити?
Свято – це і є серйозна надія.
(Лондон – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
