У Словаччині проживає угорська національна меншина, яка нараховує 10 відсотків із загальної кількості населення. На парламентських виборах 2002 року Партія угорської коаліції (SMK) здобула 20 мандатів і посідала два-три міністерських крісла в уряді.
На виборах 2006 року результат був той самий: 20 депутатських місць, однак СМК перейшла в опозицію. Підкреслити варто, що депутати угорської національності виступають у парламенті Словаччини виключно державною мовою. Жоден із них прилюдно не висловив сумніву щодо такої практики.
В Україні «російськобалакучі» нардепи, ймовірно, не здатні вивчити мову країни, Конституція якої однозначно декларує: державна мова – українська. При цьому слід наголосити, що різниця між угорською та словацькою мовами величезна, це вам не російська й українська...
У Братиславі не знають про таке явище, як блокування парламентської трибуни, коли частина народних обранців вмить перетворюється на «меблярів», що викладають з крісел барикаду перед дверима, якими зазвичай до залу приходить спікер парламенту чи його заступники.
Спроби вирвати мікрофон у спікера парламенту в словацькій столиці ще не зафіксували. Така «законодавча» діяльність напевно б викликала велике обурення не лише серед народних обранців. Громадськість потрактувала б таке явище як прояв грубої безкультурності.
Депутати-кнопкодави? Ні!
На відміну від Верховної Ради України, у парламенті Словаччини не має депутатів-кнопкодавів. Такий вид «спорту» для обранців заборонений внутрішнім регламентом законодавчого органу.
Щоправда, у квітні цього року мав місце один(!) прикрий випадок, коли депутат у словацькому парламенті голосувала і за свою колегу. Буквально через кілька днів їй довелося розпрощатися зі своїм мандатом депутата.
Українські народні обранці голосують за себе та за потужну групу своїх відсутніх «парнєй», як на конвеєрі. Іноді враження, що навіть двох рук їм для цієї операції замало. Та ще й електронна система «Рада» начебто недостатньо часу виділила для такої «державотворчої і відповідальної» роботи.
Воістину, хтось доречно зауважив, що Верховна Рада України для багатьох депутатів – це не робоче місце, а місце для виконання наказу керівництва партії, коли надходить команда почати працювати... кнопкодавом.
До речі, щодо присутності обранців народу на засіданнях парламенту. Недавно місячної зарплати (за жовтень) позбавили голову коаліційної Словацької народної партії (SNS), народного депутата-націоналіста Яна Слоту. Річ у тім, що упродовж жовтня, без пояснення причини, він чотири рази не прийшов на засідання парламентського Комітету з питань людських прав, нацменшин та прав жінок.
Депутат втратив зарплату з різними доплатами на суму 3600 євро, або більше 40 тисяч гривень. Відомий раніше міжнародний арбітр футбольних змагань вищого класу, а нині депутат Словацького парламенту Любош Міхель, уже два роки працює директором Міжнародного відділу футбольного клубу «Шахтар-Донецьк». Згідно з договором, він зобов´язаний щомісяця відпрацювати в місті українських шахтарів повних 20 днів. Депутатський мандат Міхель далі зберігає, але на сесіях парламенту дуже часто і без поважних причин відсутній. Тому цього року його позбавили чотирьох місячних зарплат – майже 24 тисячі євро.
На запитання, чи він і надалі не братиме участі в засіданнях парламенту, Міхель відповів, що мусить порадитися з працедавцем у клубі «Шахтар-Донецьк». Він також додав: «Якщо я там (на сесії парламенту) відсутній, то не претендую на зарплату».
Як бачимо, хоч якась щирість. Мабуть, на зарплату «за роботу» в словацькому парламенті він готовий махнути рукою, бо в Донецьку платять більше...
Цікаво, а які виправдання своєї частої відсутності на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів пред’являє не така вже й маленька група народних обранців України?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
На виборах 2006 року результат був той самий: 20 депутатських місць, однак СМК перейшла в опозицію. Підкреслити варто, що депутати угорської національності виступають у парламенті Словаччини виключно державною мовою. Жоден із них прилюдно не висловив сумніву щодо такої практики.
В Україні «російськобалакучі» нардепи, ймовірно, не здатні вивчити мову країни, Конституція якої однозначно декларує: державна мова – українська. При цьому слід наголосити, що різниця між угорською та словацькою мовами величезна, це вам не російська й українська...
У Братиславі не знають про таке явище, як блокування парламентської трибуни, коли частина народних обранців вмить перетворюється на «меблярів», що викладають з крісел барикаду перед дверима, якими зазвичай до залу приходить спікер парламенту чи його заступники.
Спроби вирвати мікрофон у спікера парламенту в словацькій столиці ще не зафіксували. Така «законодавча» діяльність напевно б викликала велике обурення не лише серед народних обранців. Громадськість потрактувала б таке явище як прояв грубої безкультурності.
Депутати-кнопкодави? Ні!
На відміну від Верховної Ради України, у парламенті Словаччини не має депутатів-кнопкодавів. Такий вид «спорту» для обранців заборонений внутрішнім регламентом законодавчого органу.
Щоправда, у квітні цього року мав місце один(!) прикрий випадок, коли депутат у словацькому парламенті голосувала і за свою колегу. Буквально через кілька днів їй довелося розпрощатися зі своїм мандатом депутата.
Українські народні обранці голосують за себе та за потужну групу своїх відсутніх «парнєй», як на конвеєрі. Іноді враження, що навіть двох рук їм для цієї операції замало. Та ще й електронна система «Рада» начебто недостатньо часу виділила для такої «державотворчої і відповідальної» роботи.
Воістину, хтось доречно зауважив, що Верховна Рада України для багатьох депутатів – це не робоче місце, а місце для виконання наказу керівництва партії, коли надходить команда почати працювати... кнопкодавом.
До речі, щодо присутності обранців народу на засіданнях парламенту. Недавно місячної зарплати (за жовтень) позбавили голову коаліційної Словацької народної партії (SNS), народного депутата-націоналіста Яна Слоту. Річ у тім, що упродовж жовтня, без пояснення причини, він чотири рази не прийшов на засідання парламентського Комітету з питань людських прав, нацменшин та прав жінок.
Депутат втратив зарплату з різними доплатами на суму 3600 євро, або більше 40 тисяч гривень. Відомий раніше міжнародний арбітр футбольних змагань вищого класу, а нині депутат Словацького парламенту Любош Міхель, уже два роки працює директором Міжнародного відділу футбольного клубу «Шахтар-Донецьк». Згідно з договором, він зобов´язаний щомісяця відпрацювати в місті українських шахтарів повних 20 днів. Депутатський мандат Міхель далі зберігає, але на сесіях парламенту дуже часто і без поважних причин відсутній. Тому цього року його позбавили чотирьох місячних зарплат – майже 24 тисячі євро.
На запитання, чи він і надалі не братиме участі в засіданнях парламенту, Міхель відповів, що мусить порадитися з працедавцем у клубі «Шахтар-Донецьк». Він також додав: «Якщо я там (на сесії парламенту) відсутній, то не претендую на зарплату».
Як бачимо, хоч якась щирість. Мабуть, на зарплату «за роботу» в словацькому парламенті він готовий махнути рукою, бо в Донецьку платять більше...
Цікаво, а які виправдання своєї частої відсутності на засіданнях Верховної Ради України, її комітетів пред’являє не така вже й маленька група народних обранців України?
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
