Ганна Воробйова з Рогатина все життя має особливе ставлення до хліба. Її болить серце, коли бачить на смітниках хліб. Не бажає, щоб діти і внуки пережили те, що вона, але хоче, щоб вони про цю сторінку нашої історії знали.
«Я не викидала хліб ніколи. Я і зараз сухарики сушу. А молоді сміються, що баба голоду боїться. Ми знали ту біду».
Голод на Покутті – маловідома сторінка
Один із пам’ятників Голодомору у Прикарпатті
Про голод 1933-го на Великій Україні відомо багато. Чимало є спогадів і про те, як Галичиною в повоєнні роки ходили, вимінюючи речі на хліб, а то і просто жебраючи, голодні люди зі Східної України і Бесарабії.
Та про голод 1947-го у «хлібних» районах Прикарпаття – Снятинському, Городенківському, Коломийському відомо значно менше. Тут найродюшічі землі, але у 1946 році була засуха, у 1947-му – голод.
12 років тому депутатові тодішньої обласної ради, тепер керівникові управління Держслужби в області Яремі Петріву передали оригінали матеріалів ОУН, серед яких перелік осіб, які померли голодною смертю у Снятинському і Городенківському районі.
«Спочатку здавалось: таке неможливе, щоб у 1947 році стільки людей загинуло. Наприклад, по Стецевій тільки 94 особи померло впродовж двох місяців – липня-серпня 1947-го», – каже він.
Розіслали листи у всі зазначені в тій довідці села з проханням розпитати людей. Ті підтвердили: голод був, прізвища правдиві. Значна частина померлих була засвідчена і в актах цивільного стану, які теж знайшли.
«Можемо тепер собі уявити, як голови сільських рад і лікарі, які засвідчували смерть від голоду, що опухла людина від голоду, яку вони брали відповідальність і сміливість, щоб це засвідчувати», – зазначає Ярема Петрів.
Виховували... репресіями
Понад 1800 свідчень людей із цих районів зібрали працівники обласної редакційної колегії «Книга пам’яті України». Записувати їх психологічно важко, каже керівник відділу пошуково-видавничого агентства Ганна Шекеряк-Данилюк. Розповідає історію, почуту від чоловіка з Снятинського району. 10-річна дівчинка ступила на вже перекопане поле з-під картоплі. Не встигла навіть нахилитися у пошуках забутої бульбини, як її застрелили. За те, що «хотіла колгоспне вкрасти».
Наступного року з таких свідчень видадуть окрему книгу. Закінчили уже мартиролог трьох районів. Чимало матеріалів знайшли в обласному архіві, які підтверджують, що голод на Прикарпатті теж мав штучний характер і був спрямований на винищення галицького селянства як класу приватних власників, що противилися створенню колгоспів. Ганна Шекеряк-Данилюк цитує стенограму позачергового бюро Чернелицького райкому партії від серпня 1947 року.
«Читаю: у господарствах, які не здали хліб, робили беззастережне вилучення, а в 400 підсобних господарствах, якщо на них не діяло попередження, то їх судили. Ми не можемо засудити всю область, бо це буде політично неправильно. Ми не вміємо поєднувати міри репресій з правильною виховною роботою, хоча репресії – це також виховна робота», – завершує цитування Галла Шекеряк-Данилюк.
Збір спогадів тих, хто пам’ятає голод на Покутті, продовжується. До цього залучають і краєзнавців, і вчителів. Адже треба встигнути, поки ще живі ті, хто це пережив.
Понад 10 років справа про голод на Івано-Франківщині в Генпрокуратурі
Ще у 1997 році сесія Івано-Франківської обласної ради ухвалила рішення «Про голодомор 1947 року в селах області». Тоді ж звернулися в прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом штучного голоду.
Подали зібрані матеріали про голодомор – на 49 аркушах, де зібрані свідчення мешканців 30 сіл і списки майже 600 померлих голодною смертю. Через півтора року справа була закрита, а голод пояснили посухою 1946 року.
У 2004 році Генеральна прокуратура поновила справу про голодомор на Івано-Франківщині. Досі вона не завершена...
(Івано-Франківськ – Київ)
«Я не викидала хліб ніколи. Я і зараз сухарики сушу. А молоді сміються, що баба голоду боїться. Ми знали ту біду».
Голод на Покутті – маловідома сторінка
Та про голод 1947-го у «хлібних» районах Прикарпаття – Снятинському, Городенківському, Коломийському відомо значно менше. Тут найродюшічі землі, але у 1946 році була засуха, у 1947-му – голод.
12 років тому депутатові тодішньої обласної ради, тепер керівникові управління Держслужби в області Яремі Петріву передали оригінали матеріалів ОУН, серед яких перелік осіб, які померли голодною смертю у Снятинському і Городенківському районі.
«Спочатку здавалось: таке неможливе, щоб у 1947 році стільки людей загинуло. Наприклад, по Стецевій тільки 94 особи померло впродовж двох місяців – липня-серпня 1947-го», – каже він.
Розіслали листи у всі зазначені в тій довідці села з проханням розпитати людей. Ті підтвердили: голод був, прізвища правдиві. Значна частина померлих була засвідчена і в актах цивільного стану, які теж знайшли.
«Можемо тепер собі уявити, як голови сільських рад і лікарі, які засвідчували смерть від голоду, що опухла людина від голоду, яку вони брали відповідальність і сміливість, щоб це засвідчувати», – зазначає Ярема Петрів.
Виховували... репресіями
Понад 1800 свідчень людей із цих районів зібрали працівники обласної редакційної колегії «Книга пам’яті України». Записувати їх психологічно важко, каже керівник відділу пошуково-видавничого агентства Ганна Шекеряк-Данилюк. Розповідає історію, почуту від чоловіка з Снятинського району. 10-річна дівчинка ступила на вже перекопане поле з-під картоплі. Не встигла навіть нахилитися у пошуках забутої бульбини, як її застрелили. За те, що «хотіла колгоспне вкрасти».
Наступного року з таких свідчень видадуть окрему книгу. Закінчили уже мартиролог трьох районів. Чимало матеріалів знайшли в обласному архіві, які підтверджують, що голод на Прикарпатті теж мав штучний характер і був спрямований на винищення галицького селянства як класу приватних власників, що противилися створенню колгоспів. Ганна Шекеряк-Данилюк цитує стенограму позачергового бюро Чернелицького райкому партії від серпня 1947 року.
«Читаю: у господарствах, які не здали хліб, робили беззастережне вилучення, а в 400 підсобних господарствах, якщо на них не діяло попередження, то їх судили. Ми не можемо засудити всю область, бо це буде політично неправильно. Ми не вміємо поєднувати міри репресій з правильною виховною роботою, хоча репресії – це також виховна робота», – завершує цитування Галла Шекеряк-Данилюк.
Збір спогадів тих, хто пам’ятає голод на Покутті, продовжується. До цього залучають і краєзнавців, і вчителів. Адже треба встигнути, поки ще живі ті, хто це пережив.
Понад 10 років справа про голод на Івано-Франківщині в Генпрокуратурі
Ще у 1997 році сесія Івано-Франківської обласної ради ухвалила рішення «Про голодомор 1947 року в селах області». Тоді ж звернулися в прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом штучного голоду.
Подали зібрані матеріали про голодомор – на 49 аркушах, де зібрані свідчення мешканців 30 сіл і списки майже 600 померлих голодною смертю. Через півтора року справа була закрита, а голод пояснили посухою 1946 року.
У 2004 році Генеральна прокуратура поновила справу про голодомор на Івано-Франківщині. Досі вона не завершена...
(Івано-Франківськ – Київ)
