Нью-Йорк – До президентських виборів в Україні залишається близько 10 тижнів і мало не щодня зголошуються нові партії. Кількість їхня може сягнути двох десятків, від «Єдиного Центру» до «Батьківщини», від «Фронту змін» до «За Україну!», від комуністів до соціал-націоналістів. Звичайно, нічого поганого нема в існуванні стількох партій, угруповань та об'єднань. Дякувати Богові, Україна – держава вільна й демократична, всім кольорам знаходиться місце у політичній веселці. Тут справді є чим пишатися Україні, варто лише поглянути на північних сусідів, де режим успішно покінчив із вільною пресою, де панує авторитарне безправ'я, де незалежних журналістів відстрілюють, як тих куріпок в урядовому заповіднику Завідово, а ті критики, що виживають, подекуди рятуються закордоном, у Києві. Хоча там гонорари, можливо, й менші, зате й набагато менше шансів отримати, як то кіллери висловлюються, «контрольний постріл» у голову.
Таке враження, що туди повертаються добрі старі часи. Наведу спогад мого приятеля Іллюші Суслова, московського журналіста з «Литературной Газеты» про його зустріч зі знаменитим прикордонником тих-таки сталінських часів – полковником Карацупою, на честь якого влаштували бенкет у тій газеті. Іллюша запитав у Карацупи, чи це правда, що він затримав, згідно легенди, 400 порушників кордону. «Правда, затримав, – сказав полковник після добрячої дози коньяку. – Тільки ж... ніхто не уточнював з якого саме боку вони бігли». Втім, я відволікаюся від теми українських виборів.
Бентежить у передвиборчій ситуації от що: якщо не брати до уваги крайнощі, тобто ті партії, що не мають жодних шансів на успіх у виборців, то навіть серед центристів і поміркованих демократів важко знайти виразні відмінності у платформах. Хто скаже, чим відрізняються «нашоукраїнці» від «регіоналів», крім ідейних проблем, таких як ставлення до статусу російської мови.
Відкинемо ідеологічні розбіжності у питаннях – приєднатися до Європейського Союзу чи ні, вступати до НАТО чи залишатися нейтральними, орієнтуватися на Захід чи орієнтуватися на Росію. Все це, звичайно, важливе, але ж воно, так би мовити, «до хліба», а як щодо самого хліба? Якщо в партійних стратегів є розроблені програми виходу з економічної кризи, розвитку промисловості, допомоги малозабезпеченим верствам населення, захисту національної валюти, то де ці програми? В обігу, на жаль, бачимо здебільшого загальники. Гасел – вагон, але де погляди на роль уряду в житті суспільства, звідки витікають економічні пропозиції?
У США змагаються ідейними засадами
У Сполучених Штатах нині Конгрес обговорює проект реформи медичного страхування. В Америці безліч малих партій, включно з неонацистами, комуністами, маоїстами, союзом «Арійська влада», «Нація ісламу» тощо. Але це все маргінали, до Конгресу їм – як куцому до зайця. Вони мають право на існування за умови не вдаватися до актів насильства (за американським прислів'ям, «свобода твого кулака закінчується там, де починається кінчик мого носа»).
Справжній вплив на життя суспільства у США мають лише дві найчисленніші партії, демократична й республіканська, причому там, де йдеться про роль уряду в житті суспільства – ідейні засади у них діаметрально протилежні. Демократи вважають, що уряд має лікувати соціальні хвороби шляхом відповідних економічних програм і пропорційного оподаткування. Республіканці ж принципово проти втручання уряду в життя суспільства. Вони вважають, що нові урядові програми тягнуть за собою збільшення податків і подальше розростання бюрократичного апарату. Вони засуджують впровадження економічних стимулів і виступають проти реформи медичного страхування.
Республіканців нині меншість у Конгресі, тож реформа має реальні шанси бути ухваленою, але консервативні депутати впливають на перебіг обговорення і змушують вносити корективи до законопроекту. Крім того, партійна дисципліна не зобов'язує депутатів голосувати одностайно. Отож, у Конгресі ми бачимо зіткнення поглядів і це добре для стану здоров'я усього суспільства. Чи можливо подібне у Верховній Раді, куди потрапляють не на індивідуальній основі, а по закритих партійних списках?
До того ж, хто б не переміг у результаті виборів 17 січня – Тимошенко, Янукович, Яценюк чи хтось інший, – влада Президента України обмежена відповідно до статей зміненої Конституції, тому першою метою нового лідера може стати внесення нових змін до Основного Закону.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Таке враження, що туди повертаються добрі старі часи. Наведу спогад мого приятеля Іллюші Суслова, московського журналіста з «Литературной Газеты» про його зустріч зі знаменитим прикордонником тих-таки сталінських часів – полковником Карацупою, на честь якого влаштували бенкет у тій газеті. Іллюша запитав у Карацупи, чи це правда, що він затримав, згідно легенди, 400 порушників кордону. «Правда, затримав, – сказав полковник після добрячої дози коньяку. – Тільки ж... ніхто не уточнював з якого саме боку вони бігли». Втім, я відволікаюся від теми українських виборів.
Бентежить у передвиборчій ситуації от що: якщо не брати до уваги крайнощі, тобто ті партії, що не мають жодних шансів на успіх у виборців, то навіть серед центристів і поміркованих демократів важко знайти виразні відмінності у платформах. Хто скаже, чим відрізняються «нашоукраїнці» від «регіоналів», крім ідейних проблем, таких як ставлення до статусу російської мови.
Відкинемо ідеологічні розбіжності у питаннях – приєднатися до Європейського Союзу чи ні, вступати до НАТО чи залишатися нейтральними, орієнтуватися на Захід чи орієнтуватися на Росію. Все це, звичайно, важливе, але ж воно, так би мовити, «до хліба», а як щодо самого хліба? Якщо в партійних стратегів є розроблені програми виходу з економічної кризи, розвитку промисловості, допомоги малозабезпеченим верствам населення, захисту національної валюти, то де ці програми? В обігу, на жаль, бачимо здебільшого загальники. Гасел – вагон, але де погляди на роль уряду в житті суспільства, звідки витікають економічні пропозиції?
У США змагаються ідейними засадами
У Сполучених Штатах нині Конгрес обговорює проект реформи медичного страхування. В Америці безліч малих партій, включно з неонацистами, комуністами, маоїстами, союзом «Арійська влада», «Нація ісламу» тощо. Але це все маргінали, до Конгресу їм – як куцому до зайця. Вони мають право на існування за умови не вдаватися до актів насильства (за американським прислів'ям, «свобода твого кулака закінчується там, де починається кінчик мого носа»).
Справжній вплив на життя суспільства у США мають лише дві найчисленніші партії, демократична й республіканська, причому там, де йдеться про роль уряду в житті суспільства – ідейні засади у них діаметрально протилежні. Демократи вважають, що уряд має лікувати соціальні хвороби шляхом відповідних економічних програм і пропорційного оподаткування. Республіканці ж принципово проти втручання уряду в життя суспільства. Вони вважають, що нові урядові програми тягнуть за собою збільшення податків і подальше розростання бюрократичного апарату. Вони засуджують впровадження економічних стимулів і виступають проти реформи медичного страхування.
Республіканців нині меншість у Конгресі, тож реформа має реальні шанси бути ухваленою, але консервативні депутати впливають на перебіг обговорення і змушують вносити корективи до законопроекту. Крім того, партійна дисципліна не зобов'язує депутатів голосувати одностайно. Отож, у Конгресі ми бачимо зіткнення поглядів і це добре для стану здоров'я усього суспільства. Чи можливо подібне у Верховній Раді, куди потрапляють не на індивідуальній основі, а по закритих партійних списках?
До того ж, хто б не переміг у результаті виборів 17 січня – Тимошенко, Янукович, Яценюк чи хтось інший, – влада Президента України обмежена відповідно до статей зміненої Конституції, тому першою метою нового лідера може стати внесення нових змін до Основного Закону.
(Нью-Йорк – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
