Приводом для такого висновку стала констатація, що війна розпочалася після грузинського обстрілу осетинської столиці Цхінвалі – хоча й тут Єврокомісія нагадує про постійні провокації з боку Південної Осетії. Однак доповідь є набагато змістовнішою і стосується вона не тільки самого початку війни, але й її продовження, і рішення Москви визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії. І тут висновки комісії ЄС кардинально розходяться із висновками Кремля. Проте в Росії саме цю, достатньо важливу частину доповіді просто вирішили не помічати.
Ще б пак! Адже сьогодні головним є не питання про початок війни. Про грузинський обстріл Цхінвалі говорили буквально з перших годин після початку конфлікту і тільки завзяті прихильники грузинського президента Михайла Саакашвілі могли ставити під сумнів сам факт дій Тбілісі. Більше того, питання про адекватність дій президента ставилося і грузинською опозицією.
Однак разом із цим сам факт грузинського обстрілу не є відповіддю на питання про визнання Москвою незалежності Абхазії та Південної Осетії. Додам до цього, що ухвалювалося це рішення фактично спонтанно, без будь-яких серйозних міжнародних консультацій.
Порівняння з Косовом недоречні
Росія навіть не вважала потрібним проконсультуватися із своїм найближчим союзником, Республікою Білорусь. І той факт, що обидві країни входять до Союзної держави, не став приводом для таких консультацій. Вже тому важко порівнювати рішення про визнання незалежності грузинських автономій із рішенням західних країн про визнання незалежності Косова. Звичайно, із цим рішенням також можна сперечатися. Проте воно ухвалювалося після довгих дискусій Сполучених Штатів із своїми союзниками, після обговорення у НАТО і ЄС, після зриву кількох раундів переговорів між сербами і косоварами – а ці переговори відбулися вже після югославської війни...
Ніяких зусиль для відновлення територіальної цілісності Грузії Москва не докладала ані до, ані після війни. До війни робилося все можливе, щоб не дати можливість Сухумі і Цхінвалі самостійно домовлятися із Тбілісі – навіть коли такі спроби були з обох боків.
Ну а після визнання незалежності практично було поставило крапку на серйозних консультаціях – і, можна сказати, загнало ситуацію у глухий кут. Тому що грузинські автономії – щоб не вважали з цього приводу в Москві – не можна назвати ані незалежними державами, ані територіями з визначеною долею. Проте і Грузією вони також не контролюються. Навряд чи можна сказати, що це додає стабільності в складному регіоні Кавказу. Та хіба ж в цій стабільності не зацікавлена сама Росія?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Ще б пак! Адже сьогодні головним є не питання про початок війни. Про грузинський обстріл Цхінвалі говорили буквально з перших годин після початку конфлікту і тільки завзяті прихильники грузинського президента Михайла Саакашвілі могли ставити під сумнів сам факт дій Тбілісі. Більше того, питання про адекватність дій президента ставилося і грузинською опозицією.
Однак разом із цим сам факт грузинського обстрілу не є відповіддю на питання про визнання Москвою незалежності Абхазії та Південної Осетії. Додам до цього, що ухвалювалося це рішення фактично спонтанно, без будь-яких серйозних міжнародних консультацій.
Порівняння з Косовом недоречні
Росія навіть не вважала потрібним проконсультуватися із своїм найближчим союзником, Республікою Білорусь. І той факт, що обидві країни входять до Союзної держави, не став приводом для таких консультацій. Вже тому важко порівнювати рішення про визнання незалежності грузинських автономій із рішенням західних країн про визнання незалежності Косова. Звичайно, із цим рішенням також можна сперечатися. Проте воно ухвалювалося після довгих дискусій Сполучених Штатів із своїми союзниками, після обговорення у НАТО і ЄС, після зриву кількох раундів переговорів між сербами і косоварами – а ці переговори відбулися вже після югославської війни...
Ніяких зусиль для відновлення територіальної цілісності Грузії Москва не докладала ані до, ані після війни. До війни робилося все можливе, щоб не дати можливість Сухумі і Цхінвалі самостійно домовлятися із Тбілісі – навіть коли такі спроби були з обох боків.
Ну а після визнання незалежності практично було поставило крапку на серйозних консультаціях – і, можна сказати, загнало ситуацію у глухий кут. Тому що грузинські автономії – щоб не вважали з цього приводу в Москві – не можна назвати ані незалежними державами, ані територіями з визначеною долею. Проте і Грузією вони також не контролюються. Навряд чи можна сказати, що це додає стабільності в складному регіоні Кавказу. Та хіба ж в цій стабільності не зацікавлена сама Росія?
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
