Якщо у вас підвищується тиск від читання подібних «новин», вимкніть інтернет і увімкніть телевізор. Новини в телепередачах, правда, займають мініатюрну кількість часу, порівнюючи з політичними й культурними «шоу» (чим ближче до офіційного початку президентських виборів в Україні, тим їх більше). Проте й того мінімуму новин вам вистачить, щоб втратити сон і спокій. Ви довідаєтесь, що «невідома вченим інфекція вбиває людей сотнями», в Україні «не існує натуральних продуктів», «гривня веде себе непрогнозовано», «за тиждень спиртне стане розкішшю», «ми п’ємо отруєну воду», «українці спиваються разом із дітьми» і т.п.
Як устояти під шквалом подібних повідомлень? Як відрізнити, котрі з них правдиві, а котрі – ні? Як не піддатися паніці, песимістичним прогнозам, і як, врешті, залишатися собою в марноті марнот, помноженій на безліч справжніх і фантомних подій «модератором дійсності» по імені «медіа»?
Фантоми полонили світ?
Фантоми полонили світ... Маю на увазі не «Фантоми» – моделі американських військових літаків чи палубних винищувачів під цим же іменем. І не численні фільми під тією ж назвою. І не моделі людей для студентів-медиків. Йдеться про фантоми в головному розумінні цього слова – «нечисть» у народних притчах і казках, неіснуючі привиди, яких, проте, можна чути і навіть відчувати, але не бачити. Нині це не персонажі фольклору, а привиди медійні. Це безліч подій, фактів і явищ, яких насправді не було і бути не могло, але, подані медіа як справжні, вони живуть своїм інформаційним життям і впливають на життя людей найістотнішим чином. Як та мальовнича картинка з поглиначами вареників і коробочкою чудодійних ліків поміж тарілками: «мезим – шлунку добре з ним». Реклама ще жива, тимчасом триває розслідування, чому цей фальшивий лікувальний засіб з’явився в країні.
Медійні привиди переконують читачів, слухачів і глядачів y фактах, які невдовзі спростовуються або розгортаються й перетворюються в скандали, обростають судовими позовами чи й стають кримінальними справами. Аварії на тій чи іншій АЕС, неминучість майбутньої війни за Крим чи всю Україну, життя політиків та їхніх родин, їхнє майно, видатки, прибутки, відпочинок, незаконні поїздки за державний кошт, падіння чи зростання гривні, подорожчання послуг і продуктів, палива і валют – усе з’являється спершу в медіа, а вже згодом активно обговорюється і в буденному житті. Часом повідомлення про ту чи ту подію або навіть сенсацію з’являються одночасно з її спростуванням. А спростування іноді наздоганяють «смажені новини» у супроводі інсультів та інфарктів тих, кого вони стосувалися…
Живучість медійних фантомів пояснюється просто: як і будь-яка вурдалацька нечисть, живляться вони «натуральним продуктом» – контентом. Про це цікаво й дохідливо пише в своїй новій книзі «Media Sapiens. Щоденник інформаційного терориста» Сергій Мінаєв, відомий російський автор бестселера «ДУХLESS»: «Не так і важливо, чи відбулася подія насправді. Головне, чи існує вона в медіа, а, отже, в головах людей. Штучно згенеровані події стали шматками протухлого м’яса, які медіа підкидають суспільству, щоб останнє щосекунди плодило контент у вигляді реакції на побачене. «Точка зору», «аналітичне дослідження», «прогноз», «дискусія» – мільйони обговорюють подію, сотні тисяч журналістів і експертів роблять висновки. Насправді все це людські емоції. Страх, ненависть, любов, поклоніння, відраза – сублімуються у відповідні інформаційні потоки. Море контенту – те, що живить медіа».
Неподоланні фантоми – «медійні привиди» – атакують свідомість, а тому залишаються небезпечними.
Загрози фантомів
Свобода слова стала в Україні синонімом «вони балакають». А з’ясувати для «пересічного глядача», чи є справжня свобода слова в усіх клонованих «Свободах слів» на українських екранах – неможливо, це річ марна. І так триватиме доти, допоки існує ще довіра «пересічних» до медіа – сліпа довіра, що корениться ще в доісторичних часах, коли першим і єдиним засобом інформації був його величність слух (чутка, поголос, поговір). Згодом, через багато століть по тому, прийшло «а по радіо казали», «а в газеті писали». Тепер аргументи теж подібні: «по телевізору показували», «в інтернеті було».
Саме безумовну і безперечну довіру середньостатистичного «пересічного» українця до медіа спробують вкотре використати політтехнологи, медійники і політики в час майбутньої президентської кампанії. Оскільки це та рятівна технологія, котру ще можна експлуатувати в умовах нинішнього стану суспільства, доведеного майже до відчаю кризами: економічною, фінансовою, духовною. Точніше, це тільки одна з апробованих і дієвих технологій – довіра до слова, експлуатація слова, використання його за допомогою медіа, в усіх можливих ракурсах і способах, у тому числі – плодячи фантоми подій, оцінок, вражень і… прогнозів. Читача, слухача, глядача переконливо «інформують» то про майбутній розпуск Верховної Ради, то про неможливість розпуску; то про те, що «Пукач назвав усіх замовників вбивства Гонгадзе», то про те, що «Пукач нікого не називав»; то про імпічмент («зареєстровано проект закону про…»), то про неможливість імпічменту, то про рішення одного суду, то другого, то десятого.
Інформація – альфа і омега нинішнього буття, двигун всілякого розвитку і головна складова справжньої влади, бо «хто володіє нею – володіє світом». Але там, де панує засилля подій-фантомів, справ-фантомів, успіхів-фантомів, досягнень-фантомів та багатьох інших фантомів, навіть інформація перетворюється на розмінну монету.
Про те, що в Україні будуть використовуватися нейролінгвістичні, психолінгвістичні та інші техніки й психотехніки, робота з людськими «станами» тощо, ще кілька років тому говорили психологи, політтехнологи, навіть і письменники. Нині такий час, очевидно, настав. І роль медійних привидів у повсякденному житті нині ще до кінця не зіграна.
У цьому плані цікаво виглядатиме майбутня президентська кампанія (котра виглядає вже мало не в розпалі, незважаючи на те, що офіційно ще не починалася – і медійних фантомів у ній уже не бракує). Можна спробувати убезпечити себе від їхнього впливу: не читати, не дивитися, не слухати. Але це неефективний спосіб. Бо фантоми всюдисущі. Якщо ви вимкнете радіо, інтернет і телевізор, вони зустрінуть вас на вулиці – і впливатимуть на свідомість та підсвідомість уже з плакатів, наклейок у метро, бігбордів, сіті-лайтів і написів на парканах.
Залишається тільки одне: думати. Як радить древнє римське прислів’я, «поки я думаю – я живу».
Перспективи і пошуки просвітління
Культуролог, дослідник традиціоналістських доктрин, письменник Аркадій Ровнер писав у одній з книг, що кожна епоха має «свій образ просвітленості, збагачуючись досвідом минулого, але й опираючись стереотипам, які лишило їй минуле». Наш час, за словами дослідника, теж намагається віднайти цей «образ просвітленості».
Велику роль у таких пошуках можуть відіграти розумні ідеї, внутрішня сила людей, що прагнуть перемін на краще. Особливо, коли такі люди – політики, кандидати у президенти – ведуть за собою інших.
Але в умовах, коли суспільство постійно перебуває під впливом різних, протиставлених одна одній, ідеологій, різнополюсних цінностей і відмежованих спадків (пригадаймо питання статусу російської мови, Голодомору, УПА, конфесій, пам’ятників тощо в Україні), пошук просвітління може затягтися.
Ось тільки існує підозра, що насправді пошук перспектив і просвітління в стомленій перманентними виборами і перманентною відсутністю вибору країні увінчається успіхом лише тоді, коли сам цей пошук не буде фантомом.
Коли у формулі «інформація плюс фантомізація» – всіх разом і кожного «маленького українця» зокрема, – залишиться тільки слово «інформація».
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Як устояти під шквалом подібних повідомлень? Як відрізнити, котрі з них правдиві, а котрі – ні? Як не піддатися паніці, песимістичним прогнозам, і як, врешті, залишатися собою в марноті марнот, помноженій на безліч справжніх і фантомних подій «модератором дійсності» по імені «медіа»?
Фантоми полонили світ?
Фантоми полонили світ... Маю на увазі не «Фантоми» – моделі американських військових літаків чи палубних винищувачів під цим же іменем. І не численні фільми під тією ж назвою. І не моделі людей для студентів-медиків. Йдеться про фантоми в головному розумінні цього слова – «нечисть» у народних притчах і казках, неіснуючі привиди, яких, проте, можна чути і навіть відчувати, але не бачити. Нині це не персонажі фольклору, а привиди медійні. Це безліч подій, фактів і явищ, яких насправді не було і бути не могло, але, подані медіа як справжні, вони живуть своїм інформаційним життям і впливають на життя людей найістотнішим чином. Як та мальовнича картинка з поглиначами вареників і коробочкою чудодійних ліків поміж тарілками: «мезим – шлунку добре з ним». Реклама ще жива, тимчасом триває розслідування, чому цей фальшивий лікувальний засіб з’явився в країні.
Медійні привиди переконують читачів, слухачів і глядачів y фактах, які невдовзі спростовуються або розгортаються й перетворюються в скандали, обростають судовими позовами чи й стають кримінальними справами. Аварії на тій чи іншій АЕС, неминучість майбутньої війни за Крим чи всю Україну, життя політиків та їхніх родин, їхнє майно, видатки, прибутки, відпочинок, незаконні поїздки за державний кошт, падіння чи зростання гривні, подорожчання послуг і продуктів, палива і валют – усе з’являється спершу в медіа, а вже згодом активно обговорюється і в буденному житті. Часом повідомлення про ту чи ту подію або навіть сенсацію з’являються одночасно з її спростуванням. А спростування іноді наздоганяють «смажені новини» у супроводі інсультів та інфарктів тих, кого вони стосувалися…
Живучість медійних фантомів пояснюється просто: як і будь-яка вурдалацька нечисть, живляться вони «натуральним продуктом» – контентом. Про це цікаво й дохідливо пише в своїй новій книзі «Media Sapiens. Щоденник інформаційного терориста» Сергій Мінаєв, відомий російський автор бестселера «ДУХLESS»: «Не так і важливо, чи відбулася подія насправді. Головне, чи існує вона в медіа, а, отже, в головах людей. Штучно згенеровані події стали шматками протухлого м’яса, які медіа підкидають суспільству, щоб останнє щосекунди плодило контент у вигляді реакції на побачене. «Точка зору», «аналітичне дослідження», «прогноз», «дискусія» – мільйони обговорюють подію, сотні тисяч журналістів і експертів роблять висновки. Насправді все це людські емоції. Страх, ненависть, любов, поклоніння, відраза – сублімуються у відповідні інформаційні потоки. Море контенту – те, що живить медіа».
Неподоланні фантоми – «медійні привиди» – атакують свідомість, а тому залишаються небезпечними.
Загрози фантомів
Свобода слова стала в Україні синонімом «вони балакають». А з’ясувати для «пересічного глядача», чи є справжня свобода слова в усіх клонованих «Свободах слів» на українських екранах – неможливо, це річ марна. І так триватиме доти, допоки існує ще довіра «пересічних» до медіа – сліпа довіра, що корениться ще в доісторичних часах, коли першим і єдиним засобом інформації був його величність слух (чутка, поголос, поговір). Згодом, через багато століть по тому, прийшло «а по радіо казали», «а в газеті писали». Тепер аргументи теж подібні: «по телевізору показували», «в інтернеті було».
Саме безумовну і безперечну довіру середньостатистичного «пересічного» українця до медіа спробують вкотре використати політтехнологи, медійники і політики в час майбутньої президентської кампанії. Оскільки це та рятівна технологія, котру ще можна експлуатувати в умовах нинішнього стану суспільства, доведеного майже до відчаю кризами: економічною, фінансовою, духовною. Точніше, це тільки одна з апробованих і дієвих технологій – довіра до слова, експлуатація слова, використання його за допомогою медіа, в усіх можливих ракурсах і способах, у тому числі – плодячи фантоми подій, оцінок, вражень і… прогнозів. Читача, слухача, глядача переконливо «інформують» то про майбутній розпуск Верховної Ради, то про неможливість розпуску; то про те, що «Пукач назвав усіх замовників вбивства Гонгадзе», то про те, що «Пукач нікого не називав»; то про імпічмент («зареєстровано проект закону про…»), то про неможливість імпічменту, то про рішення одного суду, то другого, то десятого.
Інформація – альфа і омега нинішнього буття, двигун всілякого розвитку і головна складова справжньої влади, бо «хто володіє нею – володіє світом». Але там, де панує засилля подій-фантомів, справ-фантомів, успіхів-фантомів, досягнень-фантомів та багатьох інших фантомів, навіть інформація перетворюється на розмінну монету.
Про те, що в Україні будуть використовуватися нейролінгвістичні, психолінгвістичні та інші техніки й психотехніки, робота з людськими «станами» тощо, ще кілька років тому говорили психологи, політтехнологи, навіть і письменники. Нині такий час, очевидно, настав. І роль медійних привидів у повсякденному житті нині ще до кінця не зіграна.
У цьому плані цікаво виглядатиме майбутня президентська кампанія (котра виглядає вже мало не в розпалі, незважаючи на те, що офіційно ще не починалася – і медійних фантомів у ній уже не бракує). Можна спробувати убезпечити себе від їхнього впливу: не читати, не дивитися, не слухати. Але це неефективний спосіб. Бо фантоми всюдисущі. Якщо ви вимкнете радіо, інтернет і телевізор, вони зустрінуть вас на вулиці – і впливатимуть на свідомість та підсвідомість уже з плакатів, наклейок у метро, бігбордів, сіті-лайтів і написів на парканах.
Залишається тільки одне: думати. Як радить древнє римське прислів’я, «поки я думаю – я живу».
Перспективи і пошуки просвітління
Культуролог, дослідник традиціоналістських доктрин, письменник Аркадій Ровнер писав у одній з книг, що кожна епоха має «свій образ просвітленості, збагачуючись досвідом минулого, але й опираючись стереотипам, які лишило їй минуле». Наш час, за словами дослідника, теж намагається віднайти цей «образ просвітленості».
Велику роль у таких пошуках можуть відіграти розумні ідеї, внутрішня сила людей, що прагнуть перемін на краще. Особливо, коли такі люди – політики, кандидати у президенти – ведуть за собою інших.
Але в умовах, коли суспільство постійно перебуває під впливом різних, протиставлених одна одній, ідеологій, різнополюсних цінностей і відмежованих спадків (пригадаймо питання статусу російської мови, Голодомору, УПА, конфесій, пам’ятників тощо в Україні), пошук просвітління може затягтися.
Ось тільки існує підозра, що насправді пошук перспектив і просвітління в стомленій перманентними виборами і перманентною відсутністю вибору країні увінчається успіхом лише тоді, коли сам цей пошук не буде фантомом.
Коли у формулі «інформація плюс фантомізація» – всіх разом і кожного «маленького українця» зокрема, – залишиться тільки слово «інформація».
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
