Забуття

Лев Гудков

Москва – 23 серпня минуло 70 років від дня підписання договору між гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР, відомого як пакт Молотова – Ріббентропа. Відповідно до секретних протоколів до цього пакту незабаром відбувся поділ Східної Європи між Німеччиною та Радянським Союзом. Цей договір був безпосередньою умовою окупації Польщі та країн Балтії.

У Москві намагались приховати цю дату, не особливо привертаючи до неї увагу громадськості, хоча на телебаченні і в пресі все-таки пройшли пропагандистські матеріали, які переконували росіян, що Сталін зробив усе правильно, що завдяки цьому він виграв час для підготовки до війни, що стратегічні інтереси убезпечення радянської країни вимагали таких дій, що окуповані країни, а в першу чергу Польща, самі винні в тому, що з ними трапилось незабаром після укладання цього пакту, що відповідальність за розв’язання війни лежить і на найсильніших на той час європейських країнах – Франції й Великобританії, і так далі.

Особливо старався у цьому плані В. Ніконов, внук Молотова, а нині один із провідних кремлівських політтехнологів. Але справа не в ньому і не в інших «балакучих головах» путінського керівництва, а в тому, що населення Росії практично не пам’ятає і не знає того, що випливало з цього договору, а саме: Друга Світова війна.

1 вересня гітлерівські війська увійшли в Польщу, а 17 вересня, практично на наражаючись на опір, зі Сходу ввійшли частини Червоної армії і зайняли територію, обумовлену таємними протоколами в Москві. Незабаром відбувся спільний парад радянських та гітлерівських військ у Брест-Литовську (нинішньому Бресті), який ознаменував єдність двох тоталітарних режимів.

Радянський Союз став першою державою в цій війні, що воювала спочатку на одному боці, а потім на іншому. Я не буду говорити про ціну цієї війни, мене в даному випадку цікавить, що залишається у пам’яті людей про ці переломні моменти історії.

Аналітичний центр Юрія Левади провів у середині липня в Росії опитування про те, що росіяни знають про ці події. Практично половина опитаних нічого не знає і не чула про це, оскільки ні в школі їм не розповідали про це, ні ЗМІ; мало що, навіть за великого бажання, можна було знайти і в белетризованій історичній літературі «для загалу».

Але й серед тих, хто має якесь уявлення про контекст подій, значна кількість вважає, що «секретні протоколи» щодо цієї угоди ніколи не існували, що це підробка, як стверджували радянські офіційні особи ще навіть наприкінці 1980-х років, хоча вже тоді на з’їзді депутатів було доведене існування цих документів і вони самі були опубліковані в радянській пресі.

Попри те, що інтерес до тих подій вочевидь слабшає з кожним роком, упертий спротив визнанню самої суті злочинної змови залишається і навіть із часом посилюється (5 років тому лише кожен п’ятий називав його фальшивкою, сьогодні майже кожен третій із тих, хто щось чув про сам пакт та його наслідки).

У % до кількості опитаних, N=1600

Зменшується разом із тим кількість людей, хто поділяє радянську версію про доцільність цього договору. Але це відбувається не через усвідомлення аморальності такого союзу, а радше просто тому, що йде з життя старше покоління людей, яке про це пам’ятає.


У 2004 році ми вперше запитали росіян про те, що вони у своїй свідомості пов’язують із датою «17.09.1939». З’ясувалось, що лише 16 % опитаних змогли відповісти більш-менш адекватно, при цьому 4 % респондентів навели сталінську версію подій, а 12 % назвали вторгнення радянських військ у Польщу.

У % до кількості опитаних, N=1600, вересень 2004

Сьогодні (червень 2009) у питанні, схожому за змістом, стільки ж опитаних (16 %) дали правильну відповідь. «Чи знаєте ви, що у вересні 1939 року війська Червоної армії увійшли до Польщі, яка боролась проти гітлерівської Німеччини, та зайняли територію, обумовлену секретним планом Молотова – Ріббентропа?: «Так» – 16 %, «ні» – 61 %, важко сказати – 23 %.

Це означає, що за ці роки в суспільстві не прояснилось розуміння минулого своєї країни, що інститути, відповідальні за історичну освіченість своїх громадян, не працюють або працюють погано, не в змозі подолати внутрішній спротив російського суспільства, яке не бажає знати про злочини керівництва своєї країни в минулому, у «славетному радянському минулому», як свідчать відповіді на близьке за тематикою питання, що ставилось росіянам у 2007 році:

У % до кількості опитаних, N=1600, березень 2007

Практично половина респондентів так чи інакше не хоче знати правди про минуле (21 % при цьому так чи інакше пояснюють свою позицію, а 27 % уникають відповіді або заявляють, що ці сюжети та проблеми їх не цікавлять).

Майже кожен десятий намагається захистити своє керівництво, не замислюючись про моральну двозначність такої апологетики влади.

І це прагнення витіснити зі свідомості обставини колективного життя, які турбують їх і травмують, і пам’ять про нього свідчать, що люди не пам’ятають своєї історії, тому що немає моральних позицій, із котрих вони могли б оцінювати ці події.

Існувати в тоталітарному суспільстві-державі можна, тільки ідентифікуючи себе зі владою, хоча б іззовні, поверхово, не показуючи найменших ознак невдоволення, сумніву чи нелояльності. І легше це зробити, якщо не пам’ятати, не знати, не думати, не бачити, не чути того, що не хоче бачити і чути від своїх підданих влада.

У % до кількості опитаних, червень 2009

(Москва – Прага – Київ)

Лев Гудков – один із провідних російських соціологів, директор Аналітичного центру Юрія Левади (Левада-Центру) в Москві, головний редактор російського соціологічного журналу «Вісник громадської думки» («Вестник общественного мнения»).

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.