Що б не казали критики Медведєва, як би не сміялися над дивною дивиною – російським «дуумвіратом» – це коли Путін тримає Медведєва «на розігріві», як якась рок-зірка випускає на сцену перед собою маловідомих місцевих хлопчаків із гітарами – як тут не смійся, але треба визнати: Медведєв мав колись вирости.
Вирости звичайно не за віком. За компетентністю. За усвідомленістю, що таке Росія, в якій він президент. За усвідомленістю питання, яким курсом рухається його країна? І чи має він реальні важелі, щодо її керівництва?
Останнє питання принципове – Медведєв фанат інтернету і знає, що про нього пишуть як про маріонетку Путіна. Як про тимчасового найманця, якого Путін поставив лише до наступних виборів і свого подальшого царювання.
Ображатися нема сенсу, Медведєв знав на що йшов. Однак його висміювання поступово ставало менш актуальним – життя у Кремлі, президентська посада, президентська обізнаність, поради радників, власні висновки – усе це підштовхувало до усвідомлення власної відповіді на головне питання: що відбувається у Росії зараз і куди їй йти надалі? І власні висновки ніяк не могли співпасти з путінською реальністю.
Дві різні реалії
Перше зіткнення з Путіним сталося більше року тому. Медведєв створив власну аналітичну структуру, до якої увійшли відомі економісти, аналітики та близькі йому політологи. Були підготовлені пропозиції як боротися з кризою і Медведєв розпорядився ознайомити прем’єра Путіна з висновками своєї комісії. Однак Путін ніяк не відреагував на цю інформацію, ба більше він так і не знайшов часу зустрітися з аналітиками Медведєва. І тут не було нічого особистого, просто у Путіна є його «стара гвардія» – ті хто пішов за ним до уряду. Це його аналітики і інші йому не потрібні.
Ціною питання була не образа. Виявилось, що Путін та Медведєв зовсім по іншому уявляють собі, як Росія має боротися з кризою. Наприклад, люди Медведєва вважали, що закидати грошима підприємств – це помилка. Не кажучи вже про те, що «рятували» саме ті компанії, якими керували друзі Путіна. Отже, за логікою треба було б сісти за стіл та визначити спільну позицію. Однак цього не сталося – позицію Медведєва було відкинуто. Медведєв дозволив собі обережно, але публічно висловити незадоволення, на що Путін із посмішкою в черговому інтерв’ю заявив: «Мені здається, що Дмитро Анатолійович – порядна людина…» Натяк був зрозумілим – виконуй домовленості і не підстрибуй!..
Віртуальне керування
Зрозуміло, що Медведєв не міг просто мовчати. Він обрав тактику спілкування інтернетом – відкрив свій блог, дав кілька інтерв’ю інтернет-виданням. Звичайно, з одного боку це був показник відчуття часу, але з іншого – заклик відділити його від Путіна. Він робив те, що Путін ігнорував, адже його опонент вважав впливовим та електоральним лише телебачення.
Окрім того, для Путіна Інтернет – це осередок інтелігенції, а інтелігенція у Росії опозиційна Путіну. Медвєдєв своєю грою не дратував прем’єра – для останнього інтернет надто маргінальний простір, щоб йому чимось заважати. Звичайно, в інтернеті Медведєв був вкрай ліберальний, але і це не викликало роздратування, адже ідеї свободи та лібералізму так пасують ліберальному інтернету. Одночасно Медведєв не міг не відчути – усе, що пишеться в інтернеті, наступного дня забувається.
Однак, за якийсь час, «віртуальність» Медведєва почала викликати питання навіть у його прибічників, а їдкі критики питали: чий він президент – Росії чи тільки російського інтернету?
Для подальшого поглиблення конфлікту мав знайтись тільки привід. І він знайшовся.
Я – це не він! Ми різні!...
На інтернет-порталі «Газета.ру» Медведєв публікує статтю «Росія, вперед!» – своєрідний маніфест президента, що веде країну в майбутнє і заявляє, що він не хоче брати у це майбутнє. Стаття ніби написана європейським лідером. Головний висновок із тексту – Медведєв, описуючи своє бачення майбутнього країни, чітко дистанціюється від Путіна. Спочатку публікацію нищівно піддали критиці навіть ліберали: так, сказали вони, перед нами маніфест Медведєва-демократа, який бачить країну з динамічною економікою, реформованими державними інститутами та вільним громадським суспільством. Це – антипутінська стаття. Але що з того, адже реалії демонструють що Медведєв обмежується лише словами.
Однак, зовсім інакше реагує на публікацію сам Путін. Як здається, він уперше відкидає легковажність у сприйманні ідей Медведєва і на черговій прес-конференції робить несподіваний крок – він заявляє, що не виключає, що висуне себе у президенти 2012 року. Звичайно, він обставляє свою заяву тезами, що «ми порадимось із Дмитром Анатолійовичем», та «Ми не будемо конкурувати», тобто висуватись буде хтось один. Однак, заява Путіна була абсолютно зрозумілою – він заспокоює своїх прибічників, що змін не буде і знову попереджає Медведєва щодо його небажаної активності.
Однак, на відміну від попередніх часів, Медведєв ухилився від відповіді і не пішов озиватися на якийсь сайт.
Він виступив на дискусійному Валдайському клубі, де традиційно збираються російські та закордонні вчені й журналісти. У двогодинній промові він гостро розкритикував «примітивну» ресурсну економіку, корупцію, відсутність демократії – тобто путінську економіку.
Якщо Путін виключив можливість їх взаємної конкуренції, то Медведєв заявив, що можливо у 2012 році «різні партії будуть підтримувати різних кандидатів у президенти».
2012 рік не за горами, щось треба робити
Але це ще не все. Медведєв уперше відверто торкнувся своїх особистих взаємин із Путіним. На питання, як він ставиться до фрази Путіна, що вони з Медвєдєвим «однієї крові», Медвєдєв двозначно пожартував – «Мені мабуть доведеться здати аналіз, щоб довести що ми не однієї крові». А на питання як часто він радиться з Путіним, відповів: «Не частіше одного разу на тиждень».
Можна по різному ставитись до цього виступу Медведєва, однак дехто з оптимістів вважає, що у цей день Росія стала свідком народження її президента.
Так чи інакше, але сьогодні важко уявити собі обставини, котрі призведуть до подальшої покірності Медведєва. І цей новий Медведєв, як вважається, виник від відчаю – йому стало остаточно зрозуміло, що «золота кремлівська клітка» йому не пасує, а 2012 рік на носі. Що його примушують покірно поступитися місцем Путіну і назавжди залишитися безсилою маріонеткою у пам’яті нащадків, якою він, на його ж думку, ані на крихту не є. Що про нього, освіченого юриста, сповненого ідеями, будуть говорити, що він їх втілював лише у своєму блозі в інтернеті.
І можливо стало зрозуміло головне – настав час відкрито збирати своїх прибічників. Хто знає, може Медведєв нарешті вирішив очолити не лише інтернет, але й всю Росію? Можливо його виступи – це відкритий сигнал SOS, котрого він надсилає з Кремля.
Навряд чи взаємини Медведєва та Путіна і надалі будуть нагадувати пастораль. Можливо конфлікт буде поглиблюватись. Але мабуть це вкрай позитивно, адже заручником цієї нещирої «пасторалі» була уся Росія.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Вирости звичайно не за віком. За компетентністю. За усвідомленістю, що таке Росія, в якій він президент. За усвідомленістю питання, яким курсом рухається його країна? І чи має він реальні важелі, щодо її керівництва?
Останнє питання принципове – Медведєв фанат інтернету і знає, що про нього пишуть як про маріонетку Путіна. Як про тимчасового найманця, якого Путін поставив лише до наступних виборів і свого подальшого царювання.
Ображатися нема сенсу, Медведєв знав на що йшов. Однак його висміювання поступово ставало менш актуальним – життя у Кремлі, президентська посада, президентська обізнаність, поради радників, власні висновки – усе це підштовхувало до усвідомлення власної відповіді на головне питання: що відбувається у Росії зараз і куди їй йти надалі? І власні висновки ніяк не могли співпасти з путінською реальністю.
Дві різні реалії
Перше зіткнення з Путіним сталося більше року тому. Медведєв створив власну аналітичну структуру, до якої увійшли відомі економісти, аналітики та близькі йому політологи. Були підготовлені пропозиції як боротися з кризою і Медведєв розпорядився ознайомити прем’єра Путіна з висновками своєї комісії. Однак Путін ніяк не відреагував на цю інформацію, ба більше він так і не знайшов часу зустрітися з аналітиками Медведєва. І тут не було нічого особистого, просто у Путіна є його «стара гвардія» – ті хто пішов за ним до уряду. Це його аналітики і інші йому не потрібні.
Ціною питання була не образа. Виявилось, що Путін та Медведєв зовсім по іншому уявляють собі, як Росія має боротися з кризою. Наприклад, люди Медведєва вважали, що закидати грошима підприємств – це помилка. Не кажучи вже про те, що «рятували» саме ті компанії, якими керували друзі Путіна. Отже, за логікою треба було б сісти за стіл та визначити спільну позицію. Однак цього не сталося – позицію Медведєва було відкинуто. Медведєв дозволив собі обережно, але публічно висловити незадоволення, на що Путін із посмішкою в черговому інтерв’ю заявив: «Мені здається, що Дмитро Анатолійович – порядна людина…» Натяк був зрозумілим – виконуй домовленості і не підстрибуй!..
Віртуальне керування
Зрозуміло, що Медведєв не міг просто мовчати. Він обрав тактику спілкування інтернетом – відкрив свій блог, дав кілька інтерв’ю інтернет-виданням. Звичайно, з одного боку це був показник відчуття часу, але з іншого – заклик відділити його від Путіна. Він робив те, що Путін ігнорував, адже його опонент вважав впливовим та електоральним лише телебачення.
Окрім того, для Путіна Інтернет – це осередок інтелігенції, а інтелігенція у Росії опозиційна Путіну. Медвєдєв своєю грою не дратував прем’єра – для останнього інтернет надто маргінальний простір, щоб йому чимось заважати. Звичайно, в інтернеті Медведєв був вкрай ліберальний, але і це не викликало роздратування, адже ідеї свободи та лібералізму так пасують ліберальному інтернету. Одночасно Медведєв не міг не відчути – усе, що пишеться в інтернеті, наступного дня забувається.
Однак, за якийсь час, «віртуальність» Медведєва почала викликати питання навіть у його прибічників, а їдкі критики питали: чий він президент – Росії чи тільки російського інтернету?
Для подальшого поглиблення конфлікту мав знайтись тільки привід. І він знайшовся.
Я – це не він! Ми різні!...
На інтернет-порталі «Газета.ру» Медведєв публікує статтю «Росія, вперед!» – своєрідний маніфест президента, що веде країну в майбутнє і заявляє, що він не хоче брати у це майбутнє. Стаття ніби написана європейським лідером. Головний висновок із тексту – Медведєв, описуючи своє бачення майбутнього країни, чітко дистанціюється від Путіна. Спочатку публікацію нищівно піддали критиці навіть ліберали: так, сказали вони, перед нами маніфест Медведєва-демократа, який бачить країну з динамічною економікою, реформованими державними інститутами та вільним громадським суспільством. Це – антипутінська стаття. Але що з того, адже реалії демонструють що Медведєв обмежується лише словами.
Однак, зовсім інакше реагує на публікацію сам Путін. Як здається, він уперше відкидає легковажність у сприйманні ідей Медведєва і на черговій прес-конференції робить несподіваний крок – він заявляє, що не виключає, що висуне себе у президенти 2012 року. Звичайно, він обставляє свою заяву тезами, що «ми порадимось із Дмитром Анатолійовичем», та «Ми не будемо конкурувати», тобто висуватись буде хтось один. Однак, заява Путіна була абсолютно зрозумілою – він заспокоює своїх прибічників, що змін не буде і знову попереджає Медведєва щодо його небажаної активності.
Однак, на відміну від попередніх часів, Медведєв ухилився від відповіді і не пішов озиватися на якийсь сайт.
Він виступив на дискусійному Валдайському клубі, де традиційно збираються російські та закордонні вчені й журналісти. У двогодинній промові він гостро розкритикував «примітивну» ресурсну економіку, корупцію, відсутність демократії – тобто путінську економіку.
Якщо Путін виключив можливість їх взаємної конкуренції, то Медведєв заявив, що можливо у 2012 році «різні партії будуть підтримувати різних кандидатів у президенти».
2012 рік не за горами, щось треба робити
Але це ще не все. Медведєв уперше відверто торкнувся своїх особистих взаємин із Путіним. На питання, як він ставиться до фрази Путіна, що вони з Медвєдєвим «однієї крові», Медвєдєв двозначно пожартував – «Мені мабуть доведеться здати аналіз, щоб довести що ми не однієї крові». А на питання як часто він радиться з Путіним, відповів: «Не частіше одного разу на тиждень».
Можна по різному ставитись до цього виступу Медведєва, однак дехто з оптимістів вважає, що у цей день Росія стала свідком народження її президента.
Так чи інакше, але сьогодні важко уявити собі обставини, котрі призведуть до подальшої покірності Медведєва. І цей новий Медведєв, як вважається, виник від відчаю – йому стало остаточно зрозуміло, що «золота кремлівська клітка» йому не пасує, а 2012 рік на носі. Що його примушують покірно поступитися місцем Путіну і назавжди залишитися безсилою маріонеткою у пам’яті нащадків, якою він, на його ж думку, ані на крихту не є. Що про нього, освіченого юриста, сповненого ідеями, будуть говорити, що він їх втілював лише у своєму блозі в інтернеті.
І можливо стало зрозуміло головне – настав час відкрито збирати своїх прибічників. Хто знає, може Медведєв нарешті вирішив очолити не лише інтернет, але й всю Росію? Можливо його виступи – це відкритий сигнал SOS, котрого він надсилає з Кремля.
Навряд чи взаємини Медведєва та Путіна і надалі будуть нагадувати пастораль. Можливо конфлікт буде поглиблюватись. Але мабуть це вкрай позитивно, адже заручником цієї нещирої «пасторалі» була уся Росія.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
