«Експрес солідарності» перетнув Польщу з Півдня на Північ вже вдруге. Перша подібна поїздка мала місце в грудні 2008 року і була пов’язана з 25-ю річницею здобуття Лехом Валенсою Нобелівської премії миру. Організатором цьогорічного заходу знову став Європейський центр солідарності.
Нинішній «Експрес солідарності», в якому взяли участь 250 молодих людей, журналістів й експертів із понад 40 країн світу, перетнув усю країну, розпочавши свій шлях від Кракова, далі до столичної Варшави і аж до Гданська. Цей захід переконливо засвідчив, що досвід посткомуністичної Польщі цікавий не лише для українців чи інших найближчих до поляків сусідів, а й для сербів, чорногорців, аргентинців чи бразильців. Адже в ньому брали участь не випадкові люди, а ті, хто бере активну участь у політичному і суспільному житті своїх країн та займаються питаннями, що пов’язані зі свободою і демократією.
Уроки історії для сьогодення
Увага до історичної пам’яті самих поляків є тією об’єднуючою субстанцією, що дозволяє їм впевнено дивитися у майбутнє. А бережне ставлення до катастрофи єврейського народу – Голокосту, одним із трагічних етапів якого став концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, доводить, що сучасне польське суспільство дбає не лише про збереження і осмислення сучасниками однієї з найбільших польських національних трагедій – поділу Польщі між німецьким і радянським тоталітарними режимами у вересні 1939 року, а і про осмислення трагедії єврейського Голокосту, значна частина якого відбувалася саме на польських теренах.
Відвідання концентраційного табору Аушвіц-Біркенау завдає такого потужного емоційного стресу, котрий можна хіба що порівняти з емоційним пресингом після відвідання музею Голокосту «Яд-Вашем» у Єрусалимі. Після якого один із колег-журналістів сказав, що «я більше ніколи сюди на піду, адже таке неможливо витримати вдруге». Так само вдруге перенести емоційний стрес після огляду трагічної експозиції в Голокосту в Аушвіц-Біркенау просто не під силу. А особисті речі (звалені у величезні купи), дитячі іграшки, волосся невинно убієнних, валізи з виписаними великим шрифтом колишніми адресами тих, кого нацисти майже 70 років тому перетворили в крематорії на попіл, ніби ще раз нагадує нам, яким все ж тонким є наліт цивілізованості людства, коли за забаганкою збожеволівшого від безмежності влади диктатора можна було утилізовувати людей для потреб рейху.
Як наголосив директор Державного музею Аушвіц-Біркенау Пьотр Цивіньскі: «Сьогодні 70 відсотків відвідувачів нашого музею – це молодь. І наш обов’язок перед мільйонами жертв Голокосту, щоб вони знали про ті страшні часи. Подивившись на драму тих, хто стали жертвою у світі злочинців, приходиш до висновку, що вона стала можливою завдяки пасивності тих, хто інертно спостерігав за тим, що зло творилося на їхніх очах. Пам'ять жертв Аушвіц-Біркенау та інших подібних, закликає не бути пасивним ніколи, не дивлячись ні на що. Під час відзначення 70-річчя Другої світової війни, ми повинні відповісти на запитання – чим ця війна повністю відрізнялася від всіх інших європейських конфліктів. Положення цивільного населення під час війни, сімей, людей похилого віку, які перебували поза межами військових дій, але все одно відчули на собі руйнівну політику Третього Рейху – це було щось зовсім нове. Голокост став раніше невідомим нікому аспектом війни. Суть цієї трагедії найбільше видна через призму Аушвіц-Біркенау».
Не менш трагічну сторінку історії Польщі розкриває Музей Варшавського повстання. Якщо пригадати історію, то під час запеклих боїв між німецькою армією і польською партизанською Армією Крайовою Варшаву фактично зрівняли із землею. В цей час радянські війська спостерігали за тим всім, що відбувається, з іншого берега Вісли.
Також вразила зустріч із директором Музею історії польських євреїв, віце-президентом єврейської громади у Варшаві Яном Гальберштадтом, який протягом дуже багатьох років створює цей музей. Наразі самого музею поки ще немає. Його будівництво розпочалося наприкінці червня цього року, але цей музей є найбільшою культурною інвестицією у польську столицю. Адже Польща не тільки є територією нацистського Голокосту євреїв, а і перш за все це країна довгих століть польсько-єврейського співіснування, яке призвело до утворення конкретної польської єврейської культури і традицій. «Ідеєю проекту не є реконструкція давно втраченого світу, – пояснює Ян Гальберштадт, – мова йде про створення центру сучасної освіти і культури, котрий пов'язаний з єврейською спадщиною».
Символи для сьогодення
Утім, «Експрес солідарності» – це було не просто турне, а своєрідне паломництво в Польщу більше двох сотень молодих людей. А зустріч у Гданську з Лехом Валенсою стала одним із завершальних акордів нашого польського паломництва. «Говоримо Гданськ – маємо на увазі судноверф, говоримо судноверф – маємо на увазі «Солідарність», – жартували колеги. «А кажучи все разом, маємо на увазі Леха Валенсу». І тут немає жодного перебільшення, адже ім’я лауреата Нобелівській премії миру стало справжнім символом відродження Польської держави.
Звертаючись до учасників «Експресу солідарності», Лєх Валенса наголосив: «Це була велика перемога, яка поклала кінець епосі підозрілості та конфронтації і запустила епоху інтелекту, інформації і глобалізації. Нова ера інтелекту, інформації і глобалізації є складною, немає програм, споруд та будівель і маємо враховувати це». Лєх Валенса цілком може служити прикладом для політичних зверхників України, наочно довівши, що будь-які позитивні зрушення в країні можливі лише в тому разі, коли потрібен лідер для народу, а не народ для лідера. Тому й постає питання – де ж наш «український Валенса», котрий буде здатен повести народ за собою? В 2004 році ми думали, що цим Валенсою стане Віктор Ющенко, але як сказала одна мудра людина – чим більше сподівань ми покладаємо на політика – тим трагічнішим буде в ньому розчарування.
Завершаючи розповідь про просування польськими теренами «Експресу солідарності», хочеться пригадати, з яким нетерпінням на півострові Вестерплатте (де 70 років тому розпочалася трагічна історія чергового поділу Польщі) чекали журналісти виступів лідерів країн, котрі приїхали туди. Адже ще ніколи відзначення роковин 1 вересня 1939 року не мало такого широкого розмаху. Вперше на тому місці, де пролунали перші постріли Другої світової війни, зібралися лідери 20 країн, включаючи Німеччину і Росію, котрі брали участь у цій агресії. Проте прикрим дисонансом прозвучав виступ російського прем’єр-міністра Володимира Путіна, який намагався перевести стрілки відповідальності за війну з СРСР частково на самих поляків.
Неточностей і свідомих перекручень у виступі Путіна була так багато, що його виступ з’явився на офіційному сайті російського прем’єра лише через 5 днів. «Саме сукупність всіх цих дій і привела до цієї трагедії, до початку Другої світової війни, – проголосив Володимир Путін, – звичайно, потрібно визнати ці помилки. Наша країна зробила це. Держдума Російської Федерації, Парламент країни засудив пакт Молотова-Ріббентропа. Ми маємо право чекати того, аби і в інших країнах, які пішли на угоду з нацистами, це теж було зроблено. І не на рівні заяв політичних лідерів, а на рівні політичних рішень». Але тут Путін явно лукавить. Адже це зробив ще з’їзд народних депутатів СРСР у 1989 році! А Росія в жодному документі нічого не засудила! І тому вона не має права чекати і вимагати від інших того, чого не зробила сама.
Можна сказати, що участь в «Експресі солідарності» і відвідування місць, котрі символізують боротьбу за свободу, та участь у відзначенні 70-річчя початку Другої світової війни стали знаменною віхою в житті учасників цього заходу. Учасники проекту, які прибули до Польщі з усього світу, мали можливість наочно переконатися: завдяки солідарності польського суспільства і поваги до людської гідності полякам вдалося завоювати свободу, яка принесла сьогодні всім громадянам країни вагомі дивіденди.
(Київ – Краків – Варшава – Гданськ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Нинішній «Експрес солідарності», в якому взяли участь 250 молодих людей, журналістів й експертів із понад 40 країн світу, перетнув усю країну, розпочавши свій шлях від Кракова, далі до столичної Варшави і аж до Гданська. Цей захід переконливо засвідчив, що досвід посткомуністичної Польщі цікавий не лише для українців чи інших найближчих до поляків сусідів, а й для сербів, чорногорців, аргентинців чи бразильців. Адже в ньому брали участь не випадкові люди, а ті, хто бере активну участь у політичному і суспільному житті своїх країн та займаються питаннями, що пов’язані зі свободою і демократією.
Уроки історії для сьогодення
Увага до історичної пам’яті самих поляків є тією об’єднуючою субстанцією, що дозволяє їм впевнено дивитися у майбутнє. А бережне ставлення до катастрофи єврейського народу – Голокосту, одним із трагічних етапів якого став концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, доводить, що сучасне польське суспільство дбає не лише про збереження і осмислення сучасниками однієї з найбільших польських національних трагедій – поділу Польщі між німецьким і радянським тоталітарними режимами у вересні 1939 року, а і про осмислення трагедії єврейського Голокосту, значна частина якого відбувалася саме на польських теренах.
Відвідання концентраційного табору Аушвіц-Біркенау завдає такого потужного емоційного стресу, котрий можна хіба що порівняти з емоційним пресингом після відвідання музею Голокосту «Яд-Вашем» у Єрусалимі. Після якого один із колег-журналістів сказав, що «я більше ніколи сюди на піду, адже таке неможливо витримати вдруге». Так само вдруге перенести емоційний стрес після огляду трагічної експозиції в Голокосту в Аушвіц-Біркенау просто не під силу. А особисті речі (звалені у величезні купи), дитячі іграшки, волосся невинно убієнних, валізи з виписаними великим шрифтом колишніми адресами тих, кого нацисти майже 70 років тому перетворили в крематорії на попіл, ніби ще раз нагадує нам, яким все ж тонким є наліт цивілізованості людства, коли за забаганкою збожеволівшого від безмежності влади диктатора можна було утилізовувати людей для потреб рейху.
Як наголосив директор Державного музею Аушвіц-Біркенау Пьотр Цивіньскі: «Сьогодні 70 відсотків відвідувачів нашого музею – це молодь. І наш обов’язок перед мільйонами жертв Голокосту, щоб вони знали про ті страшні часи. Подивившись на драму тих, хто стали жертвою у світі злочинців, приходиш до висновку, що вона стала можливою завдяки пасивності тих, хто інертно спостерігав за тим, що зло творилося на їхніх очах. Пам'ять жертв Аушвіц-Біркенау та інших подібних, закликає не бути пасивним ніколи, не дивлячись ні на що. Під час відзначення 70-річчя Другої світової війни, ми повинні відповісти на запитання – чим ця війна повністю відрізнялася від всіх інших європейських конфліктів. Положення цивільного населення під час війни, сімей, людей похилого віку, які перебували поза межами військових дій, але все одно відчули на собі руйнівну політику Третього Рейху – це було щось зовсім нове. Голокост став раніше невідомим нікому аспектом війни. Суть цієї трагедії найбільше видна через призму Аушвіц-Біркенау».
Не менш трагічну сторінку історії Польщі розкриває Музей Варшавського повстання. Якщо пригадати історію, то під час запеклих боїв між німецькою армією і польською партизанською Армією Крайовою Варшаву фактично зрівняли із землею. В цей час радянські війська спостерігали за тим всім, що відбувається, з іншого берега Вісли.
Також вразила зустріч із директором Музею історії польських євреїв, віце-президентом єврейської громади у Варшаві Яном Гальберштадтом, який протягом дуже багатьох років створює цей музей. Наразі самого музею поки ще немає. Його будівництво розпочалося наприкінці червня цього року, але цей музей є найбільшою культурною інвестицією у польську столицю. Адже Польща не тільки є територією нацистського Голокосту євреїв, а і перш за все це країна довгих століть польсько-єврейського співіснування, яке призвело до утворення конкретної польської єврейської культури і традицій. «Ідеєю проекту не є реконструкція давно втраченого світу, – пояснює Ян Гальберштадт, – мова йде про створення центру сучасної освіти і культури, котрий пов'язаний з єврейською спадщиною».
Символи для сьогодення
Утім, «Експрес солідарності» – це було не просто турне, а своєрідне паломництво в Польщу більше двох сотень молодих людей. А зустріч у Гданську з Лехом Валенсою стала одним із завершальних акордів нашого польського паломництва. «Говоримо Гданськ – маємо на увазі судноверф, говоримо судноверф – маємо на увазі «Солідарність», – жартували колеги. «А кажучи все разом, маємо на увазі Леха Валенсу». І тут немає жодного перебільшення, адже ім’я лауреата Нобелівській премії миру стало справжнім символом відродження Польської держави.
Звертаючись до учасників «Експресу солідарності», Лєх Валенса наголосив: «Це була велика перемога, яка поклала кінець епосі підозрілості та конфронтації і запустила епоху інтелекту, інформації і глобалізації. Нова ера інтелекту, інформації і глобалізації є складною, немає програм, споруд та будівель і маємо враховувати це». Лєх Валенса цілком може служити прикладом для політичних зверхників України, наочно довівши, що будь-які позитивні зрушення в країні можливі лише в тому разі, коли потрібен лідер для народу, а не народ для лідера. Тому й постає питання – де ж наш «український Валенса», котрий буде здатен повести народ за собою? В 2004 році ми думали, що цим Валенсою стане Віктор Ющенко, але як сказала одна мудра людина – чим більше сподівань ми покладаємо на політика – тим трагічнішим буде в ньому розчарування.
Завершаючи розповідь про просування польськими теренами «Експресу солідарності», хочеться пригадати, з яким нетерпінням на півострові Вестерплатте (де 70 років тому розпочалася трагічна історія чергового поділу Польщі) чекали журналісти виступів лідерів країн, котрі приїхали туди. Адже ще ніколи відзначення роковин 1 вересня 1939 року не мало такого широкого розмаху. Вперше на тому місці, де пролунали перші постріли Другої світової війни, зібралися лідери 20 країн, включаючи Німеччину і Росію, котрі брали участь у цій агресії. Проте прикрим дисонансом прозвучав виступ російського прем’єр-міністра Володимира Путіна, який намагався перевести стрілки відповідальності за війну з СРСР частково на самих поляків.
Неточностей і свідомих перекручень у виступі Путіна була так багато, що його виступ з’явився на офіційному сайті російського прем’єра лише через 5 днів. «Саме сукупність всіх цих дій і привела до цієї трагедії, до початку Другої світової війни, – проголосив Володимир Путін, – звичайно, потрібно визнати ці помилки. Наша країна зробила це. Держдума Російської Федерації, Парламент країни засудив пакт Молотова-Ріббентропа. Ми маємо право чекати того, аби і в інших країнах, які пішли на угоду з нацистами, це теж було зроблено. І не на рівні заяв політичних лідерів, а на рівні політичних рішень». Але тут Путін явно лукавить. Адже це зробив ще з’їзд народних депутатів СРСР у 1989 році! А Росія в жодному документі нічого не засудила! І тому вона не має права чекати і вимагати від інших того, чого не зробила сама.
Можна сказати, що участь в «Експресі солідарності» і відвідування місць, котрі символізують боротьбу за свободу, та участь у відзначенні 70-річчя початку Другої світової війни стали знаменною віхою в житті учасників цього заходу. Учасники проекту, які прибули до Польщі з усього світу, мали можливість наочно переконатися: завдяки солідарності польського суспільства і поваги до людської гідності полякам вдалося завоювати свободу, яка принесла сьогодні всім громадянам країни вагомі дивіденди.
(Київ – Краків – Варшава – Гданськ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
