Київ – Літо стає спогадом. Дивовижна пора в триванні людського життя – тепла, світла, щедра на гарні сюрпризи. Не змовляючись, більшість людей обрали собі літо для відпочинку. Подорожі, курорти, масове купання в морях та океанах. Суєтні вокзали й летовища. Фешенебельні отелі, пансіонати, круїзи, а також – орендовані будинки, кімнати, куточки, сараї та «дикуни» (термін лишився від часів «щасливої радянської дійсності») – з наметами на узбережжях. Літо, ніби талановитий актор, виступає перед людством із веселою та захоплюючою програмою, сховавши за непроникною завісою всілякі кризи, лихоліття, навіть війни й голодну бідність безлічі тих, кому не до відпочинку на морі. Ті ж, котрі таку розкіш собі можуть дозволити – дозволяють. Як Жіль Лантьє й інші герої давньої повісті Франсуази Саган «Трохи сонця в холодній воді» – бодай влітку прагнуть чарівних перемін у своєму житті: не затертих буденністю почуттів, не затьмареної виживанням у круговерті справ любові, приємних подій і вражень. Надіючись віднайти сонячний промінь у холодній заводі марноти марнот.
Подалі від страждань і роздумів про майбутнє, про недалекі вибори та долю депозитів, про подорожчання газу й інші прикрощі життя вирушали влітку й українці. І за кордони, і до рідних морських берегів. Найбільше цього року їхали до Криму – в силу причин простих: за кордоном без віз приймають лише в кількох курортних країнах, а оформлення віз – справа марудна, досить дорога й часто безнадійна.
Всі дороги ведуть до Криму
Все, що може рухатися, всеньке літо рухалося Україною в напрямку до сонячних кримських берегів. Дороги – різні, подекуди цілком пристойно прокладені, a в більшості своїй – ще вузькі й пощерблені вибоїнами. Чим далі від столиці, тим пустельніші. На південних теренах уже стає сутужно з паливом, автозаправок усе менше, а на існуючих часто зачинено, без жодних пояснювальних табличок. Ближче до вечора таких АЗС – без ознак життя на них, – все більше. Можливо, одна з причин – у питаннях безпеки. Частішають розбійні пограбування поодиноких заправок. А минулого тижня таке пограбування зі стріляниною сталося прямо в обласному Миколаєві. – Двоє невідомих у масках о третій годині ночі увірвались у приміщення автозаправки «Геліос», вимагаючи в оператора віддати виручку. Погрожували зброєю. Побачивши це, заправник спробував викликати міліцію. Нападники вистрелили в нього, забрали з каси 5000 гривень і зникли. У критичному стані чоловік перебуває в лікарні. Бандитів розшукують, порушено кримінальну справу…
Якщо із пальним проблеми все ж залагоджуються, то з наявністю при українських дорогах закладів, де б можна швидко перекусити і перепочити, справи гірші. Іноді протягом кількох сотень кілометрів – тільки замаєні садками села, з виставленими на продаж відрами картоплі й іншої городини, соняшникові прекрасні поля та замислені вікові ліси. Так само проблемними виглядають і пошуки готелю для ночівлі та, перепрошую, елементарного туалету. Всі позначені цивілізацією заклади закінчуються в 200 кілометрах від столиці та починаються уже власне під Сімферополем.
Для водіїв, які їдуть до Криму українськими дорогами – а це і водії з самої України, і з інших держав – Росії, Білорусі, Молдови, Польщі, країн Балтики, – ще однією прикрістю стала з’ява на цих дорогах так званих «козачків». Це особи в наближеній до міліцейської (з першого погляду й не розпізнаєш) формі, зі справжнім жезлом, котрі пересуваються, як правило, на приватних автівках, без міліцейських розпізнавальних знаків. Але зупиняють водіїв, вимагаючи з тих грошей за начебто порушення правил дорожного руху, наче справжні інспектори ДАІ. Самі «даішники» про своїх «двійників» знають. Але невловні «козачки» спритно ховаються на безмежних просторах, у кущах та інших засідках.
Та всі прикрощі по дорозі до Криму не варті тої світлої мрії про море, яка ось-ось здійсниться.
Море. Місце під сонцем. – Дорого
Чорне – синє насправді, зелене й рожеве при заході сонця, біле на світанку – море зустрічає втомлених мандрівників рятівним плюскотом хвиль.
Цього року до манливого моря прибуло набагато менше охочих, ніж торік – за попередніми підрахунками, на 13-15%. За оперативними даними виконкомів і райдержадміністрацій, у санаторно-курортних та оздоровчо-туристичних закладах автономії встигли відпочити на чверть мільйона менше людей, ніж у 2008 році. До 70% усіх «оздоровлених» – жителі України. Зарубіжних гостей у Криму побувало теж немало – навіть з країн, де є «свої» моря. Найбільше – 80% зарубіжних гостей – з Росії. Інші – з Німеччини, Польщі, Словенії, Вірменії, Туреччини та багатьох інших країн. Всі вони їдуть «організовано» – себто, за путівками, заздалегідь замовленими й оплаченими. «Дикунами», без попередніх домовленостей про житло тощо, їде до 50% усіх відпочиваючих із України. В основному це молодь, студенти та середнього віку люди, яким не по кишені «організований» відпочинок у готелях, не доступний на державних дачах або ж – у профспілкових здравницях.
Дорожнеча відпочинку – доступу до пляжів, проживання, харчування та додаткових послуг у Криму, – цього року перевершила усі прогнози. Правда, приватні підприємці пропонують в тимчасову оренду для відпочинку житло – до 100 000 місць, вартістю від 50 до 100 гривень за добу. Але це місця тільки для того, щоб десь переночувати. Ні сніданків, ні свіжої постелі вони не передбачають. А коли сім’я з трьох-чотирьох осіб знімає таке житло, то платить по 50-100 гривень за кожного. За таку суму можна вже й готель шукати.
Із 138 готелів та баз відпочинку тільки в районі Ялти лише 20 сертифіковані. Загалом у Криму є 636 «здравниць» – так тут звично називають санаторії. Більшість із них – відомчі. Туди потрапляють за галузевим принципом – або за частково оплаченими підприємством, де працює відпочиваючий, путівкою, або за повну вартість – в інших випадках. Середня вартість проживання в них починається від 400-500 гривень за добу.
Є в Криму і нові або відреставровані старі готелі – ті, що активно рекламуються на телебаченні та в інші способи, – пропонують і сніданки, і басейни, і поля для гольфу, і спа-салони, і багато чого гарного ще. Їх тепер немало, номерів у них не багато, вартість коливається від 1000 до 12 тисяч гривень за добу.
Є й ексклюзивні пропозиції – будинки і навіть плацики, вартість тижневої оренди яких – від 40 000 гривень.
Дорожнечу відпочинку в Криму самі господарі охоче пояснюють: мовляв, криза, долар зріс удвічі проти минулого року, а ми ж навіть удвічі ціни не підняли, хіба на небагато, а так – залишили торішніми…Те, що «залишили торішніми» в твердій валюті, а не національній, яка відтоді стала вдвічі «худішою», – обговорювати зайве.
Пляжі в Криму не то платні, не то ні. Впродовж літа тут траплялися випадки, коли мешканці самотужки, з кайлами та ломами, зносили паркани, які загороджували вільний доступ до моря. Спершу це відбулося в Алупці, потім – у Ялті, потім – майже скрізь. Готелі мають, як правило, «свої» пляжі, на які їхні мешканці потрапляють за виданими картками. Для всіх інших вхід платний. Скажімо, у готелі «Ялта» – 100 гривень за вхід, в деяких інших ціна коливається – від 35 до 100 гривень.
Якщо хтось думає, що дорожнеча послуг у кримських відпочинкових закладах передбачає високий рівень обслуговування, комфорт і добру якість, то це далеко не так. Наприклад, згаданий готель «Ялта» пропонує цілі поверхи «напівлюксів» по 1500 гривень за добу. Це – заявлені в рекламі двокімнатні номери, насправді ж – «клітушки», як називали за совєтських часів кімнати в гуртожитках. Із вигод – вода гаряча й холодна, душ чи ванна, труби, правда, поржавілі; балкончики, які тут називаються «терасами», хоч і маленькі, зі стареньким побитим кафелем і дешевенькими пластиковими стільцями по 30 гривень, але дають змогу милуватися справді неповторними пейзажами. Вицвілі й затерті численними гостями м’які меблі, подекуди подертий ковролін на долівці; прибиральниці при зустрічі не мають звички вітатися; лежаки на пляжах прив’язані один до одного шнурочками – щоб зручніше їх збирати ввечері персоналові, тому «свобода лежання» на них доволі обмежена…; пляшка води, вартість якої в столичному супермаркеті 3 гривні, коштує тут 12; телефонні картки вартістю 30 гривень продаються по 36; у дорогому ресторані ввечері можна пригоститися кримською «Алуштою» (200 гривень пляшка, в супермаркеті – 70), а також італійським чи французьким вином по 500-1000 і більше гривень, – звичні курортні націнки, зрештою; зате «жива музика», і навіть співачка виконує ностальгійні для багатьох пісні минулої тоталітарної епохи, і нічого, що вона співає в дивному вбранні – блузці з «люрексом» та спортивних штанях, мабуть, це «прикольно»…
Незрівнянна земля
На всі такі «дрібниці» зважають хіба ті «сноби», котрі приїхали сюди за комфортом (і мали намір за свої немалі гроші його отримати), а не в пошуках «трішки сонця в холодній воді». Більшість гостей – серед них дуже багато іноземців – із розумінням ставляться до високих цін та низького рівня сервісу. Дві сім’ї поляків, які приїхали сюди з хворими дітьми, радіють прогулянкам по реліктовому парку і дивовижно свіжому повітрю та справжній – цілющій морській воді. Гурт меланхолійних молодих італійців випасає очима українських красунь у купальниках. Можливо, це теж втікачі від буднів, як Жіль Лантьє. Хоч не таємниця, що останніми роками в Криму дуже популярний секс-туризм. Іноді він закінчується плачевно – минулого тижня у Ялті дівчина з Луганщини зарізала курортного бой-френда – турка… Та все ж море і місце під сонцем – хоч і дорого, кличе сюди безліч полювальників за пригорщею літа. Перс на ім’я Кайзер каже: «Я навчаюся в Україні, і вже кілька років підряд приїжджаю в Крим. Тут надзвичайно гарно, Україна взагалі дуже гарна країна, незрівнянна. Я розумію, що ціни тут надто високі, як на якість того, що за них пропонується. Але я не зважаю, бо такого моря і такого сонця, таких гір і такого повітря, як тут, нема вже, напевно, ніде на землі».
Від цих слів сумно і світло, як сумно і світло від кримського літа, де кожен шукав трішки сонця для себе в холодній воді буднів. І кожен, напевно, знайшов.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Подалі від страждань і роздумів про майбутнє, про недалекі вибори та долю депозитів, про подорожчання газу й інші прикрощі життя вирушали влітку й українці. І за кордони, і до рідних морських берегів. Найбільше цього року їхали до Криму – в силу причин простих: за кордоном без віз приймають лише в кількох курортних країнах, а оформлення віз – справа марудна, досить дорога й часто безнадійна.
Всі дороги ведуть до Криму
Все, що може рухатися, всеньке літо рухалося Україною в напрямку до сонячних кримських берегів. Дороги – різні, подекуди цілком пристойно прокладені, a в більшості своїй – ще вузькі й пощерблені вибоїнами. Чим далі від столиці, тим пустельніші. На південних теренах уже стає сутужно з паливом, автозаправок усе менше, а на існуючих часто зачинено, без жодних пояснювальних табличок. Ближче до вечора таких АЗС – без ознак життя на них, – все більше. Можливо, одна з причин – у питаннях безпеки. Частішають розбійні пограбування поодиноких заправок. А минулого тижня таке пограбування зі стріляниною сталося прямо в обласному Миколаєві. – Двоє невідомих у масках о третій годині ночі увірвались у приміщення автозаправки «Геліос», вимагаючи в оператора віддати виручку. Погрожували зброєю. Побачивши це, заправник спробував викликати міліцію. Нападники вистрелили в нього, забрали з каси 5000 гривень і зникли. У критичному стані чоловік перебуває в лікарні. Бандитів розшукують, порушено кримінальну справу…
Якщо із пальним проблеми все ж залагоджуються, то з наявністю при українських дорогах закладів, де б можна швидко перекусити і перепочити, справи гірші. Іноді протягом кількох сотень кілометрів – тільки замаєні садками села, з виставленими на продаж відрами картоплі й іншої городини, соняшникові прекрасні поля та замислені вікові ліси. Так само проблемними виглядають і пошуки готелю для ночівлі та, перепрошую, елементарного туалету. Всі позначені цивілізацією заклади закінчуються в 200 кілометрах від столиці та починаються уже власне під Сімферополем.
Для водіїв, які їдуть до Криму українськими дорогами – а це і водії з самої України, і з інших держав – Росії, Білорусі, Молдови, Польщі, країн Балтики, – ще однією прикрістю стала з’ява на цих дорогах так званих «козачків». Це особи в наближеній до міліцейської (з першого погляду й не розпізнаєш) формі, зі справжнім жезлом, котрі пересуваються, як правило, на приватних автівках, без міліцейських розпізнавальних знаків. Але зупиняють водіїв, вимагаючи з тих грошей за начебто порушення правил дорожного руху, наче справжні інспектори ДАІ. Самі «даішники» про своїх «двійників» знають. Але невловні «козачки» спритно ховаються на безмежних просторах, у кущах та інших засідках.
Та всі прикрощі по дорозі до Криму не варті тої світлої мрії про море, яка ось-ось здійсниться.
Море. Місце під сонцем. – Дорого
Чорне – синє насправді, зелене й рожеве при заході сонця, біле на світанку – море зустрічає втомлених мандрівників рятівним плюскотом хвиль.
Цього року до манливого моря прибуло набагато менше охочих, ніж торік – за попередніми підрахунками, на 13-15%. За оперативними даними виконкомів і райдержадміністрацій, у санаторно-курортних та оздоровчо-туристичних закладах автономії встигли відпочити на чверть мільйона менше людей, ніж у 2008 році. До 70% усіх «оздоровлених» – жителі України. Зарубіжних гостей у Криму побувало теж немало – навіть з країн, де є «свої» моря. Найбільше – 80% зарубіжних гостей – з Росії. Інші – з Німеччини, Польщі, Словенії, Вірменії, Туреччини та багатьох інших країн. Всі вони їдуть «організовано» – себто, за путівками, заздалегідь замовленими й оплаченими. «Дикунами», без попередніх домовленостей про житло тощо, їде до 50% усіх відпочиваючих із України. В основному це молодь, студенти та середнього віку люди, яким не по кишені «організований» відпочинок у готелях, не доступний на державних дачах або ж – у профспілкових здравницях.
Дорожнеча відпочинку – доступу до пляжів, проживання, харчування та додаткових послуг у Криму, – цього року перевершила усі прогнози. Правда, приватні підприємці пропонують в тимчасову оренду для відпочинку житло – до 100 000 місць, вартістю від 50 до 100 гривень за добу. Але це місця тільки для того, щоб десь переночувати. Ні сніданків, ні свіжої постелі вони не передбачають. А коли сім’я з трьох-чотирьох осіб знімає таке житло, то платить по 50-100 гривень за кожного. За таку суму можна вже й готель шукати.
Із 138 готелів та баз відпочинку тільки в районі Ялти лише 20 сертифіковані. Загалом у Криму є 636 «здравниць» – так тут звично називають санаторії. Більшість із них – відомчі. Туди потрапляють за галузевим принципом – або за частково оплаченими підприємством, де працює відпочиваючий, путівкою, або за повну вартість – в інших випадках. Середня вартість проживання в них починається від 400-500 гривень за добу.
Є в Криму і нові або відреставровані старі готелі – ті, що активно рекламуються на телебаченні та в інші способи, – пропонують і сніданки, і басейни, і поля для гольфу, і спа-салони, і багато чого гарного ще. Їх тепер немало, номерів у них не багато, вартість коливається від 1000 до 12 тисяч гривень за добу.
Є й ексклюзивні пропозиції – будинки і навіть плацики, вартість тижневої оренди яких – від 40 000 гривень.
Дорожнечу відпочинку в Криму самі господарі охоче пояснюють: мовляв, криза, долар зріс удвічі проти минулого року, а ми ж навіть удвічі ціни не підняли, хіба на небагато, а так – залишили торішніми…Те, що «залишили торішніми» в твердій валюті, а не національній, яка відтоді стала вдвічі «худішою», – обговорювати зайве.
Пляжі в Криму не то платні, не то ні. Впродовж літа тут траплялися випадки, коли мешканці самотужки, з кайлами та ломами, зносили паркани, які загороджували вільний доступ до моря. Спершу це відбулося в Алупці, потім – у Ялті, потім – майже скрізь. Готелі мають, як правило, «свої» пляжі, на які їхні мешканці потрапляють за виданими картками. Для всіх інших вхід платний. Скажімо, у готелі «Ялта» – 100 гривень за вхід, в деяких інших ціна коливається – від 35 до 100 гривень.
Якщо хтось думає, що дорожнеча послуг у кримських відпочинкових закладах передбачає високий рівень обслуговування, комфорт і добру якість, то це далеко не так. Наприклад, згаданий готель «Ялта» пропонує цілі поверхи «напівлюксів» по 1500 гривень за добу. Це – заявлені в рекламі двокімнатні номери, насправді ж – «клітушки», як називали за совєтських часів кімнати в гуртожитках. Із вигод – вода гаряча й холодна, душ чи ванна, труби, правда, поржавілі; балкончики, які тут називаються «терасами», хоч і маленькі, зі стареньким побитим кафелем і дешевенькими пластиковими стільцями по 30 гривень, але дають змогу милуватися справді неповторними пейзажами. Вицвілі й затерті численними гостями м’які меблі, подекуди подертий ковролін на долівці; прибиральниці при зустрічі не мають звички вітатися; лежаки на пляжах прив’язані один до одного шнурочками – щоб зручніше їх збирати ввечері персоналові, тому «свобода лежання» на них доволі обмежена…; пляшка води, вартість якої в столичному супермаркеті 3 гривні, коштує тут 12; телефонні картки вартістю 30 гривень продаються по 36; у дорогому ресторані ввечері можна пригоститися кримською «Алуштою» (200 гривень пляшка, в супермаркеті – 70), а також італійським чи французьким вином по 500-1000 і більше гривень, – звичні курортні націнки, зрештою; зате «жива музика», і навіть співачка виконує ностальгійні для багатьох пісні минулої тоталітарної епохи, і нічого, що вона співає в дивному вбранні – блузці з «люрексом» та спортивних штанях, мабуть, це «прикольно»…
Незрівнянна земля
На всі такі «дрібниці» зважають хіба ті «сноби», котрі приїхали сюди за комфортом (і мали намір за свої немалі гроші його отримати), а не в пошуках «трішки сонця в холодній воді». Більшість гостей – серед них дуже багато іноземців – із розумінням ставляться до високих цін та низького рівня сервісу. Дві сім’ї поляків, які приїхали сюди з хворими дітьми, радіють прогулянкам по реліктовому парку і дивовижно свіжому повітрю та справжній – цілющій морській воді. Гурт меланхолійних молодих італійців випасає очима українських красунь у купальниках. Можливо, це теж втікачі від буднів, як Жіль Лантьє. Хоч не таємниця, що останніми роками в Криму дуже популярний секс-туризм. Іноді він закінчується плачевно – минулого тижня у Ялті дівчина з Луганщини зарізала курортного бой-френда – турка… Та все ж море і місце під сонцем – хоч і дорого, кличе сюди безліч полювальників за пригорщею літа. Перс на ім’я Кайзер каже: «Я навчаюся в Україні, і вже кілька років підряд приїжджаю в Крим. Тут надзвичайно гарно, Україна взагалі дуже гарна країна, незрівнянна. Я розумію, що ціни тут надто високі, як на якість того, що за них пропонується. Але я не зважаю, бо такого моря і такого сонця, таких гір і такого повітря, як тут, нема вже, напевно, ніде на землі».
Від цих слів сумно і світло, як сумно і світло від кримського літа, де кожен шукав трішки сонця для себе в холодній воді буднів. І кожен, напевно, знайшов.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
