Дмитро Шурхало: Цього дня у Києві Міністерство культури та туризму і Всесвітній конгрес Українців підписали меморандум про співпрацю. Ця угода має на меті створення умов для розвитку зв’язків із українцями, які проживають за межами України, збереження їхньої національної ідентичності, захист і популяризацію української культури.
Дещо раніше схожий меморандум уклали з Міністерством закордонних справ.
За останні 10 років українська діаспора у світі значно зросла. Причиною цього стала нова потужна хвиля міграції. Якщо за останніх 18 років населення України скоротилося десь на 7 мільйонів, то українська діаспора за цей період зросла десь удвічі – з 10 до близько 20 мільйонів. Таку цифру називає голова Світового конгресу українців Євген Чолій.
Підрахунки, можливо, потребують уточнення, але загальна тенденція відображена правильно.
Сьогодні представництво Всесвітнього конгресу українців є в 32 країнах і найближчим часом буде ще в одній – у Туреччині.
Традиційно найбільші громади українців були в Росії, в США, в Канаді. За останні десятиріччя виникли потужні українські громади в країнах Європи. Це Італія, Іспанія, Чехія, Португалія. У Португалії є навіть цілі українські анклави.
Українська діаспора стає більшою, міграція триває. Однак ці люди, принаймні значна їхня кількість, не втрачають своєї національної ідентичності.
Отже, чим можуть бути корисними одна одній Україна та українська діаспора?
Як би Ви зараз оцінили інтенсивність зв’язків між діаспорою і Україною? 18 років тому це були дуже тісні зв’язки. Що є зараз?
Богдан Футей: Я починав зв’язки ще перед проголошенням незалежності, ще як тільки був проголошений суверенітет в 1990 році 16 липня. І дійсно, вони збільшилися 100-кратно, а може й навіть у 200-кратно, бо тепер є дуже багато різних організацій, які, очевидно, працювали в діаспорі для того, щоб Україна була незалежною, щоб Україна мала свою державу, щоб світ визнавав Україну.
Україна стала незалежною 18 років тому, і зроблений певний прогрес в Україні, як ми бачимо. Бо бодай, згідно з Конституцією, Україна є демократична держава, розподіл влади, верховенство права панує і так далі.
Ну, і багато молодих професіоналів, які виростали в діаспорі, які ходили до українських шкіл, належали до українських церков, до українських організацій, дістали нагоду через професійні американські установи, організації якраз працювати з Україною.
І вони це роблять на різних ділянках своєї діяльності. Наприклад, я це роблю щодо судової системи, правової системи, верховенства права. І ті, які працюють зі сторони економіки, по банках, і ті, які працюють зі сторони екології. Це є також, очевидно, дуже важливо.
Ми маємо військових українського походження, є серед них і генерали США. І вони якраз включилися в працю і допомагають Україні...
– От я хотів би зачепити ближчий до Вас юридичний контекст, бо Ви не тільки є суддею в США, а й викладаєте в українських вищих навчальних закладах. Зокрема, у Києво-Могилянській академії Ви читаєте лекції.
Я також знаю, що Ви були консультантом парламенту під час роботи над Конституцією 1996 року…
Богдан Футей: Так.
– А як зараз? Ви знаєте ж, очевидно, в нас тривають такі жваві конституційні дискусії. Вас долучають до Конституції?
Богдан Футей: Я вже так привик, що якщо появляється щось, то я пишу статті і даю свої поради у них. Недавно появилася моя стаття-аналіз проекту Конституції, що вніс Президент до парламенту, я там все описав і це опублікували в «Юридичному віснику України».
Я думаю, що конституційні питання є дуже важливі. Але я мушу сказати так: будь-яке обговорення Конституції повинне відбуватися за існуючою Конституцією. Ухвалення нової Конституції мусить відповідати параграфам, статутам Конституції, яка тепер існує. Якщо це комусь не подобається чи він хоче зробити це по-іншому, то, очевидно, треба буде поправити цю ту Конституцію, що вже є.
Я також хочу сказати, що Конституція, яка існує, дістала визнання багатьох міжнародних організацій, включно з Венеціанською комісією. Вона має дуже добре захищені права людини, вона має гарантії, вона має розподіл влади, вона має дійсно існування верховенства права.
Проблема її в тім, що положення Конституції дуже часто не виконуються в Україні. Якщо б вони виконувалися, тоді, я думаю, можна було б краще оцінити Конституцію, яка вона є.
– Пане Семененко, зараз, коли мова заходить про українську громаду в Росії, актуальною є інформація, здебільшого, конфліктного характеру. Принаймні в Україні було багато чути про те, що виникали проблеми з українською бібліотекою в Москві.
Чи можна так сказати, що зараз в українців, які є в Росії, стало більше проблем?
Валерій Семененко: Ви зараз порушили питання про бібліотеку… Якраз на часі, буквально гаряче питання… Коли в бібліотеці ми провели круглий стіл по Голодомору, причому без усіляких гучних заяв, зібралися вчені, історики, це був не мітинг, а просто обговорення, то після цього почалися наїзди на колектив бібліотеки.
Як ви знаєте, після цього звільнили 9 співробітників, деякі самі пішли під тиском, а деяких звільнили і не пускають навіть у Росію. Це Юрко Кононенко, який їхав з України на ювілей батька. Його жінка тут, квартира. Він має посвідку на проживання, але його зупинили на кордоні і повернули назад як небажаного. Нічого не пояснили.
Нам не пояснили, бо ми написали листа з проханням: скажіть, чого його не пускають до Росії, в нього все тут – і житло, і жінка, і сім’я, і все…
А тут у бібліотеці спеціально до Дня Незалежності на офіційному сайті бібліотеки появився матеріал. Головним бібліотекарем там працює українофоб на прізвище Сокуров. Його, мабуть, в Україні знають. І він написав таку статтю: «Архітектори державної соборності України». І перші архітектори – Олексій Михайлович, цар Петро І, Катерина ІІ…
– У рамках програми, що уклали Світовий конгрес українців і Мінкульт, планують у 2010 році відкрити пам’ятник жертвам Голодомору у Вашингтоні. Крім того, планується відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в Астані (це Казахстан), Пилипу Орлику у Швеції. Йдеться про повернення культурних цінностей…
А яка ще співпраця потрібна?
Богдан Футей: То є дуже цікаве питання, і воно дуже важливе, зокрема, тепер. Я минулої суботи мав нагоду бути у Батурині, спостерігати той музей, що відкрили…
– У палаці гетьмана Розумовського.
Богдан Футей: Так. І там пізніше відвідав музей Трипілля. Є пам’ятник героям Крут і був біля пам’ятника жертвам Голодомору тут в Києві. Це є все та історія, що, очевидно, молоде покоління повинно знати…
Це є дуже важливо. Наприклад, пам’ятник Голодомору у Вашингтоні. Я з Вашингтона. Так що я дуже обізнаний з цим місцем, де цей пам’ятник буде. Він дуже видний, він якраз біля Конгресу, де перехрещується дві головні вулиці. Там тисячі людей переходить кожного дня. Так що поява такого і знання про Україну і те пережиття, що Україна була, дуже важливо.
Пам’ятник Пилипу Орлику. Я не знаю, чи всі знають. А Пилипа Орлика Конституція з 1710 року – це унікальний документ. Американська конституція з’явилася майже 80 років після Конституції Пилипа Орлика. І всі кажуть, що американська конституція дуже демократична, має всі засади: розподіл влади, окремий незалежний суд, приватну власність, але це все вже було прикметою Конституції Пилипа Орлика.
Я думаю, що чим більше населення, зокрема молодого покоління в Україні буде знати про це, то, очевидно, буде та гордість, що вони є українцями і історія їхня від Трипілля аж дотепер мала таке значення.
І це дуже важливий момент для збереження ідентичності і суверенності України…
Дещо раніше схожий меморандум уклали з Міністерством закордонних справ.
За останні 10 років українська діаспора у світі значно зросла. Причиною цього стала нова потужна хвиля міграції. Якщо за останніх 18 років населення України скоротилося десь на 7 мільйонів, то українська діаспора за цей період зросла десь удвічі – з 10 до близько 20 мільйонів. Таку цифру називає голова Світового конгресу українців Євген Чолій.
Підрахунки, можливо, потребують уточнення, але загальна тенденція відображена правильно.
Сьогодні представництво Всесвітнього конгресу українців є в 32 країнах і найближчим часом буде ще в одній – у Туреччині.
Традиційно найбільші громади українців були в Росії, в США, в Канаді. За останні десятиріччя виникли потужні українські громади в країнах Європи. Це Італія, Іспанія, Чехія, Португалія. У Португалії є навіть цілі українські анклави.
Українська діаспора стає більшою, міграція триває. Однак ці люди, принаймні значна їхня кількість, не втрачають своєї національної ідентичності.
Отже, чим можуть бути корисними одна одній Україна та українська діаспора?
Як би Ви зараз оцінили інтенсивність зв’язків між діаспорою і Україною? 18 років тому це були дуже тісні зв’язки. Що є зараз?
Богдан Футей: Я починав зв’язки ще перед проголошенням незалежності, ще як тільки був проголошений суверенітет в 1990 році 16 липня. І дійсно, вони збільшилися 100-кратно, а може й навіть у 200-кратно, бо тепер є дуже багато різних організацій, які, очевидно, працювали в діаспорі для того, щоб Україна була незалежною, щоб Україна мала свою державу, щоб світ визнавав Україну.
Богдан Футей: Україна стала незалежною 18 років тому і зроблений певний прогрес в Україні, як ми бачимо. Бо бодай, згідно з Конституцією, Україна є демократична держава, розподіл влади, верховенство права панує і так далі...
Ну, і багато молодих професіоналів, які виростали в діаспорі, які ходили до українських шкіл, належали до українських церков, до українських організацій, дістали нагоду через професійні американські установи, організації якраз працювати з Україною.
І вони це роблять на різних ділянках своєї діяльності. Наприклад, я це роблю щодо судової системи, правової системи, верховенства права. І ті, які працюють зі сторони економіки, по банках, і ті, які працюють зі сторони екології. Це є також, очевидно, дуже важливо.
Ми маємо військових українського походження, є серед них і генерали США. І вони якраз включилися в працю і допомагають Україні...
– От я хотів би зачепити ближчий до Вас юридичний контекст, бо Ви не тільки є суддею в США, а й викладаєте в українських вищих навчальних закладах. Зокрема, у Києво-Могилянській академії Ви читаєте лекції.
Я також знаю, що Ви були консультантом парламенту під час роботи над Конституцією 1996 року…
Богдан Футей: Так.
– А як зараз? Ви знаєте ж, очевидно, в нас тривають такі жваві конституційні дискусії. Вас долучають до Конституції?
Богдан Футей: Я вже так привик, що якщо появляється щось, то я пишу статті і даю свої поради у них. Недавно появилася моя стаття-аналіз проекту Конституції, що вніс Президент до парламенту, я там все описав і це опублікували в «Юридичному віснику України».
Я думаю, що конституційні питання є дуже важливі. Але я мушу сказати так: будь-яке обговорення Конституції повинне відбуватися за існуючою Конституцією. Ухвалення нової Конституції мусить відповідати параграфам, статутам Конституції, яка тепер існує. Якщо це комусь не подобається чи він хоче зробити це по-іншому, то, очевидно, треба буде поправити цю ту Конституцію, що вже є.
Проблема її в тім, що положення Конституції дуже часто не виконуються в Україні. Якщо б вони виконувалися, тоді, я думаю, можна було б краще оцінити Конституцію, яка вона є.
– Пане Семененко, зараз, коли мова заходить про українську громаду в Росії, актуальною є інформація, здебільшого, конфліктного характеру. Принаймні в Україні було багато чути про те, що виникали проблеми з українською бібліотекою в Москві.
Чи можна так сказати, що зараз в українців, які є в Росії, стало більше проблем?
Валерій Семененко: Ви зараз порушили питання про бібліотеку… Якраз на часі, буквально гаряче питання… Коли в бібліотеці ми провели круглий стіл по Голодомору, причому без усіляких гучних заяв, зібралися вчені, історики, це був не мітинг, а просто обговорення, то після цього почалися наїзди на колектив бібліотеки.
Як ви знаєте, після цього звільнили 9 співробітників, деякі самі пішли під тиском, а деяких звільнили і не пускають навіть у Росію. Це Юрко Кононенко, який їхав з України на ювілей батька. Його жінка тут, квартира. Він має посвідку на проживання, але його зупинили на кордоні і повернули назад як небажаного. Нічого не пояснили.
Нам не пояснили, бо ми написали листа з проханням: скажіть, чого його не пускають до Росії, в нього все тут – і житло, і жінка, і сім’я, і все…
– У рамках програми, що уклали Світовий конгрес українців і Мінкульт, планують у 2010 році відкрити пам’ятник жертвам Голодомору у Вашингтоні. Крім того, планується відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в Астані (це Казахстан), Пилипу Орлику у Швеції. Йдеться про повернення культурних цінностей…
А яка ще співпраця потрібна?
Богдан Футей: То є дуже цікаве питання, і воно дуже важливе, зокрема, тепер. Я минулої суботи мав нагоду бути у Батурині, спостерігати той музей, що відкрили…
– У палаці гетьмана Розумовського.
Богдан Футей: Так. І там пізніше відвідав музей Трипілля. Є пам’ятник героям Крут і був біля пам’ятника жертвам Голодомору тут в Києві. Це є все та історія, що, очевидно, молоде покоління повинно знати…
Це є дуже важливо. Наприклад, пам’ятник Голодомору у Вашингтоні. Я з Вашингтона. Так що я дуже обізнаний з цим місцем, де цей пам’ятник буде. Він дуже видний, він якраз біля Конгресу, де перехрещується дві головні вулиці. Там тисячі людей переходить кожного дня. Так що поява такого і знання про Україну і те пережиття, що Україна була, дуже важливо.
Я думаю, що чим більше населення, зокрема молодого покоління в Україні буде знати про це, то, очевидно, буде та гордість, що вони є українцями і історія їхня від Трипілля аж дотепер мала таке значення.
І це дуже важливий момент для збереження ідентичності і суверенності України…
