На екрані телевізора літня жінка у бідному вбранні, їй років вісімдесят. Це осетинка, що мешкає у Цхінвалі, свідок сумних подій російсько-грузинської війни минулого року. Вона розповіла, як до її хати вдерлися грузинські військові. «Вони були в американській військовій формі, озброєні американськими автоматами, – каже вона. – У них ще там був інструктор головний. Він віддавав команди англійською мовою...» .
Камера спокійно стежить за жінкою, що розповідає отаке. Кореспондент мовчить. Він не питає, як ото вона, яка не бачила у житті нічого, окрім своєї корови, знає, що то за зброя і форма, і як змогла визначити, що команди були саме англійською мовою.
Кореспондент знає, чому він мовчить. Тому що саме він та його група і є авторами цієї чергової теледезінформації, що переможно буде показана державними каналами російського телебачення.
Жінці сказали так розповісти і вона розповідає. Кореспондент не ховає обличчя – у держтелерадіокомпанії висока платня, а у російських ЗМІ головує принцип «п’ять хвилин ганьби – і забезпечений на все життя».
Часи НТВ Гусинського, вільної преси, чесного розслідування остаточно минули. Зараз НТВ головує як канал «жовтих» новин, його журналісти «розлізлися межи людьми, мов мишенята»: хтось залишив професію взагалі, хтось гидливо не торкається політики, а хтось присягнув брехні. Після того, як президент Медведєв проштовхнув зміни у виборче законодавство, і відтепер новий президент обирається-призначається на шість років замість чотирьох як зараз, усе стало цинічно зрозумілим. Медведєв до 2012 року, а далі Путін ще на дванадцять, а відтак до 2024 року без особливих змін із тою самою владою, критеріями, шкалою цінностей.
До того додамо, що опозиційні ЗМІ майже не існують, і якщо ти там працюєш, то можуть убити.
Ностальгують за Савіком Шустером
Це реалії російського медійного життя. Журналісти учорашніх чесних політичних репортажів залишились на свої каналах, що стали виключно пропагандистськими, перейшли на «соціалку» і двічі на місяць ходять до каси.
Ні, зовнішньо вони не втратили хист і кожного тижня можна побачити якесь розслідування. Наприклад у маленькому містечку знущаються над якимось маленьким бізнесменом. Телебачення показує докладний репортаж, як знущаються, хто і чому. Потім на екрані губернатор, обов’язково член «Єдіной Росії», що запевняє:винних уже звільнили, а сам губернатор «поставить питання перед владою щодо корупції» і що треба там щось міняти у законах.
Сценарій таких «розслідувань» завжди однаковий: винні внизу, середній начальник хороший, але усі надії на Путіна, а він є, а відтак нас чекає світле майбутнє.
Ніяких узагальнень, ніяких запитань «а чому саме так досі живемо». Вищої влади у контексті проблем не існує. Є тільки «Володимир Путін відвідав», «Дмитро Медведєв різко заявив».
Із екрану повністю зникли програми, де є дискусії. Програма Савіка Шустера в Росії сприймається як щось романтично-казкове, неймовірне і коментується фразою: «Ну, так це ж у них там, у Києві!..»
Повний і остаточний професійний журналістській песимізм.
Слово – це зброя
Однак, є сфера, де працюють тільки пропагандисти. Це політичні заяви та політичні рішення Путіна і Медведєва. Тут неможливі не лише дискусії, а й навіть прості запитання.
Є остаточне кремлівське рішення: Росія на шляху інформаційної війни. Телевізійна брехня відтепер уже не брехня, а зброя проти ворога.
Щодо Грузії брехали кожного дня за будь-якого приводу. Чим абсурдніше, тим краще. Коли у Краснодарському краю зафіксували перший випадок захворювання на свинячий грип, то на екрані з’явися «вчений», що розповів неймовірну історію. Він сказав, що «є відомості», що грип прийшов із Грузії, де «існувала таємна біологічна лабораторія, де проводились якісь експерименти над свинями». Потім свині розбіглись, схрестились із дикими свинями, перетнули кордон Росії – і от маєш!
Потім брехали з першої хвилини грузинської війни. Показували російські «урагани» і казали, що це грузинські «гради». Щохвилини брехали про кількість загиблих – спочатку 2000, потім 160, а тепер то 59, то 71.
Брехали, що грузини планували отруїти воду у Цхінвалі. Кумедність цієї брехні у тому, що отруєна вода мала річкою повернутись до Грузії.
Річниці подій присвятили фільм «8/8/8» – це дата початку минулорічної війни. Саме з цього фільму та сама розповідь бабусі, до якої вдерлися «грузино-американці».
Ніяких стосунків, ніяких запитань
Найголовніша медійна стратегія – ніяких запитань.
Медведєв їде до пані Меркель і заявляє, що Росія з паном Ющенком не буде мати «ніяких справ». І ніхто не може запитати, що ота заява означає.
Чи будуть розірвані дипломатичні стосунки?
Чи будуть скасовані якісь угоди?
Чи закриють кордони і скасують літаки і залізницю, адже про Грузію була така заява, і усе скасували.
І головне: чи буде війна?
Це не жарт, адже президент сказав «ніяких стосунків».
І найголовніше запитання: а якщо Ющенка оберуть знову, то чи означає це, що «ніяких стосунків» не буде ще 5, 10 або 15 років?
Але відповідей нема, як і нема ніякої програми, де вище керівництво змушене відповідати на запитання і давати роз’яснення про ці найважливіші питання війни і миру та про свої заяви, що можуть призвести до нової війни з найближчим сусідом.
Серед російських журналістів гуляє жарт: «Коли я дивлюсь «Перший канал», то у мене таке враження, що Ернст із екрану дивиться на мене, як на сміття...».
Костянтин Ернст – генеральний директор «Першого».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Камера спокійно стежить за жінкою, що розповідає отаке. Кореспондент мовчить. Він не питає, як ото вона, яка не бачила у житті нічого, окрім своєї корови, знає, що то за зброя і форма, і як змогла визначити, що команди були саме англійською мовою.
Кореспондент знає, чому він мовчить. Тому що саме він та його група і є авторами цієї чергової теледезінформації, що переможно буде показана державними каналами російського телебачення.
Жінці сказали так розповісти і вона розповідає. Кореспондент не ховає обличчя – у держтелерадіокомпанії висока платня, а у російських ЗМІ головує принцип «п’ять хвилин ганьби – і забезпечений на все життя».
Часи НТВ Гусинського, вільної преси, чесного розслідування остаточно минули. Зараз НТВ головує як канал «жовтих» новин, його журналісти «розлізлися межи людьми, мов мишенята»: хтось залишив професію взагалі, хтось гидливо не торкається політики, а хтось присягнув брехні. Після того, як президент Медведєв проштовхнув зміни у виборче законодавство, і відтепер новий президент обирається-призначається на шість років замість чотирьох як зараз, усе стало цинічно зрозумілим. Медведєв до 2012 року, а далі Путін ще на дванадцять, а відтак до 2024 року без особливих змін із тою самою владою, критеріями, шкалою цінностей.
До того додамо, що опозиційні ЗМІ майже не існують, і якщо ти там працюєш, то можуть убити.
Ностальгують за Савіком Шустером
Це реалії російського медійного життя. Журналісти учорашніх чесних політичних репортажів залишились на свої каналах, що стали виключно пропагандистськими, перейшли на «соціалку» і двічі на місяць ходять до каси.
Ні, зовнішньо вони не втратили хист і кожного тижня можна побачити якесь розслідування. Наприклад у маленькому містечку знущаються над якимось маленьким бізнесменом. Телебачення показує докладний репортаж, як знущаються, хто і чому. Потім на екрані губернатор, обов’язково член «Єдіной Росії», що запевняє:винних уже звільнили, а сам губернатор «поставить питання перед владою щодо корупції» і що треба там щось міняти у законах.
Сценарій таких «розслідувань» завжди однаковий: винні внизу, середній начальник хороший, але усі надії на Путіна, а він є, а відтак нас чекає світле майбутнє.
Ніяких узагальнень, ніяких запитань «а чому саме так досі живемо». Вищої влади у контексті проблем не існує. Є тільки «Володимир Путін відвідав», «Дмитро Медведєв різко заявив».
Із екрану повністю зникли програми, де є дискусії. Програма Савіка Шустера в Росії сприймається як щось романтично-казкове, неймовірне і коментується фразою: «Ну, так це ж у них там, у Києві!..»
Повний і остаточний професійний журналістській песимізм.
Слово – це зброя
Однак, є сфера, де працюють тільки пропагандисти. Це політичні заяви та політичні рішення Путіна і Медведєва. Тут неможливі не лише дискусії, а й навіть прості запитання.
Є остаточне кремлівське рішення: Росія на шляху інформаційної війни. Телевізійна брехня відтепер уже не брехня, а зброя проти ворога.
Щодо Грузії брехали кожного дня за будь-якого приводу. Чим абсурдніше, тим краще. Коли у Краснодарському краю зафіксували перший випадок захворювання на свинячий грип, то на екрані з’явися «вчений», що розповів неймовірну історію. Він сказав, що «є відомості», що грип прийшов із Грузії, де «існувала таємна біологічна лабораторія, де проводились якісь експерименти над свинями». Потім свині розбіглись, схрестились із дикими свинями, перетнули кордон Росії – і от маєш!
Потім брехали з першої хвилини грузинської війни. Показували російські «урагани» і казали, що це грузинські «гради». Щохвилини брехали про кількість загиблих – спочатку 2000, потім 160, а тепер то 59, то 71.
Брехали, що грузини планували отруїти воду у Цхінвалі. Кумедність цієї брехні у тому, що отруєна вода мала річкою повернутись до Грузії.
Річниці подій присвятили фільм «8/8/8» – це дата початку минулорічної війни. Саме з цього фільму та сама розповідь бабусі, до якої вдерлися «грузино-американці».
Ніяких стосунків, ніяких запитань
Найголовніша медійна стратегія – ніяких запитань.
Медведєв їде до пані Меркель і заявляє, що Росія з паном Ющенком не буде мати «ніяких справ». І ніхто не може запитати, що ота заява означає.
Чи будуть розірвані дипломатичні стосунки?
Чи будуть скасовані якісь угоди?
Чи закриють кордони і скасують літаки і залізницю, адже про Грузію була така заява, і усе скасували.
І головне: чи буде війна?
Це не жарт, адже президент сказав «ніяких стосунків».
І найголовніше запитання: а якщо Ющенка оберуть знову, то чи означає це, що «ніяких стосунків» не буде ще 5, 10 або 15 років?
Але відповідей нема, як і нема ніякої програми, де вище керівництво змушене відповідати на запитання і давати роз’яснення про ці найважливіші питання війни і миру та про свої заяви, що можуть призвести до нової війни з найближчим сусідом.
Серед російських журналістів гуляє жарт: «Коли я дивлюсь «Перший канал», то у мене таке враження, що Ернст із екрану дивиться на мене, як на сміття...».
Костянтин Ернст – генеральний директор «Першого».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
