Київ – Хоч деякі песимісти й кажуть, що літо вже майже добігає кінця, воно про це не знає. Тому ще цілком в розпалі. А відтак, в розпалі й фестивальний «бум», про який останнім часом заговорили як про доконаний факт. Та воно й справді, варто лишень назвати перші-ліпші імпрези, що спадають на думку: «Чайка», «Країна Мрій», «Мазепа-Фест», «Арт-Поле», «Підкамінь», «Тарас Бульба», «Свірж». Довкола останнього виник скандал, але про те окрема мова. Загалом же – буяє фестивальний рух, квітне сучасна українська музика…
«Кількість фестів, звичайно, зростає, – погоджується продюсер київського гурту «Вій» Сергій «Літл» Літвінюк. – По-перше, це стає вже бізнесом. А, по-друге, додається певний елемент моди: пішла «двіжуха», чому б і нам не створити щось подібне? Головна проблема полягає в малій кількості направду якісних фестивалів. А ще в тому, що в цей сектор ринулися непрофесіонали».
Важко не погодитися з Сергієм, надто ж маючи на оці свіжий приклад із згаданим фестивалем «Свірж», гучно розрекламованим як «фестиваль культур народів світу». «Свірж» замість запланованих 4-х днів відпрацював лише один, і був згорнутий, позаяк на його проведення в організаторів не вистачило коштів. Зрозуміло, що тут задіяно багато чинників, серед яких і відсутність достатньої кількості спонсорів, і їхня певна ощадливість, надто ж в останні часи. Зрештою, загальна економічна криза, яка впливає навіть на таких монстрів, як американський рок-фест «Вуд-Сток», котрий цього року має відбутися в 40-й раз і, як повідомляють ЗМІ, відчуває серйозні труднощі. Але на першому місці, безперечо, нефаховість організаторів, наразі продюсерської агенції «Габрі», котра не розрахувала власні сили і не спромоглася скасувати акцію заздалегідь.
Власне, у фестивальному русі, як у краплі води, відбиваються всі проблемні тенденції, присутні в українському житті. Весь спектр. І, скажімо, якщо наша «ринкова» економіка нагадує Троєщинський базар, то окремо взятий фестивальний рух навряд чи буде схожий на заводи Форда. Ні, це та ж таки базарна веремія, куди ринулися нефахові люди, як на початку 90-х учорашні слюсарі й технологи масово ставали «брокерами» й «ріелторами». Знов ж таки: якщо в країні крадуть на всіх рівнях, то чому це щастя мусить обминути довколофестивальну сферу? От і «розводять» деякі ділки лохуватих спонсорів, вже не кажучи про глядачів, привласнюючи виділені гроші, а на залишки намагаючись провести «міжнародну імпрезу». Самі розумієте, що з таким підходом стає не до хедлайнерів, і до «Вуд-Стоку» чи навіть «Сігету» нашим доморощеним кислокапустянським «імпрезам» поки що, як возом до неба.
Отже, все дуже впізнавано й по-українськи. Як впізнавано й те, що які б «зірки» не засвічувалися на різних фестах, які б хіти не народжувалися, вони навряд чи зможуть вийти з локальних фестивальних галявин на широкі інформаційні лани. Чому? Кажу ж: тенденція, одначе. За великим рахунком, фестивалі організаторами робляться для самих себе. А не для гуртів, виконавців чи публіки. І тим більше не для подальшого просування музики в інформ-просторі. Головною метою подібних акцій, є, як не крути, заробляння грошей. І це не погано. Гірше те, що відсутня будь-яка стратегія в подальшому пропагуванні й масовому розповсюджені власне творчих фест-здобутків.
А жаль. Бо все ж елементарно. Заполонить ефір якісна українська музика, стане повноваго присутньою українська книжка (мріяти так мріяти, додайте сюди ще й щасливим чином воскреслий вітчизняний кінематограф) – і ми отримаємо якісно іншу націю, принаймні її молодіжний сегмент. Інша річ, що це абсолютно не вигідно певним силам, у котрих стратегія якраз є. І то досить чітка.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
«Кількість фестів, звичайно, зростає, – погоджується продюсер київського гурту «Вій» Сергій «Літл» Літвінюк. – По-перше, це стає вже бізнесом. А, по-друге, додається певний елемент моди: пішла «двіжуха», чому б і нам не створити щось подібне? Головна проблема полягає в малій кількості направду якісних фестивалів. А ще в тому, що в цей сектор ринулися непрофесіонали».
Важко не погодитися з Сергієм, надто ж маючи на оці свіжий приклад із згаданим фестивалем «Свірж», гучно розрекламованим як «фестиваль культур народів світу». «Свірж» замість запланованих 4-х днів відпрацював лише один, і був згорнутий, позаяк на його проведення в організаторів не вистачило коштів. Зрозуміло, що тут задіяно багато чинників, серед яких і відсутність достатньої кількості спонсорів, і їхня певна ощадливість, надто ж в останні часи. Зрештою, загальна економічна криза, яка впливає навіть на таких монстрів, як американський рок-фест «Вуд-Сток», котрий цього року має відбутися в 40-й раз і, як повідомляють ЗМІ, відчуває серйозні труднощі. Але на першому місці, безперечо, нефаховість організаторів, наразі продюсерської агенції «Габрі», котра не розрахувала власні сили і не спромоглася скасувати акцію заздалегідь.
Власне, у фестивальному русі, як у краплі води, відбиваються всі проблемні тенденції, присутні в українському житті. Весь спектр. І, скажімо, якщо наша «ринкова» економіка нагадує Троєщинський базар, то окремо взятий фестивальний рух навряд чи буде схожий на заводи Форда. Ні, це та ж таки базарна веремія, куди ринулися нефахові люди, як на початку 90-х учорашні слюсарі й технологи масово ставали «брокерами» й «ріелторами». Знов ж таки: якщо в країні крадуть на всіх рівнях, то чому це щастя мусить обминути довколофестивальну сферу? От і «розводять» деякі ділки лохуватих спонсорів, вже не кажучи про глядачів, привласнюючи виділені гроші, а на залишки намагаючись провести «міжнародну імпрезу». Самі розумієте, що з таким підходом стає не до хедлайнерів, і до «Вуд-Стоку» чи навіть «Сігету» нашим доморощеним кислокапустянським «імпрезам» поки що, як возом до неба.
Отже, все дуже впізнавано й по-українськи. Як впізнавано й те, що які б «зірки» не засвічувалися на різних фестах, які б хіти не народжувалися, вони навряд чи зможуть вийти з локальних фестивальних галявин на широкі інформаційні лани. Чому? Кажу ж: тенденція, одначе. За великим рахунком, фестивалі організаторами робляться для самих себе. А не для гуртів, виконавців чи публіки. І тим більше не для подальшого просування музики в інформ-просторі. Головною метою подібних акцій, є, як не крути, заробляння грошей. І це не погано. Гірше те, що відсутня будь-яка стратегія в подальшому пропагуванні й масовому розповсюджені власне творчих фест-здобутків.
А жаль. Бо все ж елементарно. Заполонить ефір якісна українська музика, стане повноваго присутньою українська книжка (мріяти так мріяти, додайте сюди ще й щасливим чином воскреслий вітчизняний кінематограф) – і ми отримаємо якісно іншу націю, принаймні її молодіжний сегмент. Інша річ, що це абсолютно не вигідно певним силам, у котрих стратегія якраз є. І то досить чітка.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
