(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Пане Ліссітса, Україна посідає третє місце у світі за продажем зерна. Експорт збіжжя наблизився до рекордної цифри. 25 мільйонів тонн хтось називає.
Наскільки справді це є рекордним показником для України?
Алекс Ліссітса: Дійсно, це дуже високий показник для України. 25-27 мільйонів тонн збіжжя ми експортували за останній маркетинговий рік. Це означає, що це абсолютний рекорд. Такого Україна не мала ще жодного року.
І ми дійсно дуже раді, тому що в принципі якраз зернові принесли величезний вклад до того, щоб Україна зміцнила свої позиції на світових ринках зернових і інших культур.
І це принесло також великий вклад до того, щоб Україна в цьому році нарешті показала позитивне торгове сальдо якраз по аграрним культурам. Це позитивне торгове сальдо становить близько 2 мільярдів доларів США.
– Це не мало.
– Це дуже багато.
Звичайно, це не можна порівнювати, наприклад, з іншими галузями нашої економіки, такими як сталь та інші. Але в цьому році, якраз кризовому році аграрний сектор, як на мене, це єдиний сектор, який приносить валюту до країни.
– Що стосується зерна, то попереду нас США і Росія. Навіть Канаду ми випередили. Чи це так коливається ця ситуація? Що ми маємо в цьому році?
– Ні, Росія нас випередила лише по одному показнику – по пшениці. Тут Росія нас дійсно випередила. По інших показниках ми займаємо третє місце. Це після США і ЄС зразу ж. Потім йдуть Канада та Росія.
– Наскільки для України як для країни (це політичне питання, але воно суто економічне насправді) важливо щороку демонструвати те, що ми є надійним постачальником зерна на світові ринки?
– Це дуже важливо.
Я розумію Ваш політичний контекст запитання. Але мова йде дійсно про той негативний імідж, який Україна собі створила в 2007 році, коли ми нанесли ембарго на експорт нашої продукції за кордон в першу чергу зернових. Дійсно, це було досить таке негативне явище для експорту нашої продукції і для іміджу аграрного сектору взагалі закордоном і для аграрної політики України.
Але дещо змінилося за останні роки. Як Ви знаєте, минулого року Україна вступила до СОТ. І, згідно з домовленостями СОТ, відповідно такі кроки, як ембарго на експорт або інші ембарго на імпорт, наприклад, вони вже будуть не так просто здійснені, як це можна було зробити раніше до вступу України до СОТ.
Тому 2007 рік, ми впевнені в тому, вже не повториться в Україні.
– Тут ми маємо позитивний результат того, якраз що стосується вступу України до СОТ.
А які, можливо, негативні моменти отримали наші виробники?
– Серед негативних моментів – це те, що наш сектор дуже довго готувався до вступу до СОТ, але так і не підгодовувався в плані, що стосується якраз стандартів якості та безпечності продукції.
По більшості продуктів, особливо в тваринництві, ми на сьогоднішній день не можемо конкурувати з нашими партнерами, конкурентами – із західними країнами. І це велика проблема, тому що ми готувалися, приймали ці стандарти, і їх не прийняли, особливо у тваринництві, особливо в ковбасних виробах.
І на сьогоднішній день ми знаємо, що до України завозиться дуже багато якраз м’ясних виробів, а насправді ми не можемо експортувати майже нічого.
Досить таки негативний вплив також СОТ здійснила на цукровий сектор. Але треба сказати також, що для цукру там ще й наша аграрна українська політика досить таки негативно повпливала.
– Давайте просто крок за кроком.
Тому що буквально сьогодні (так розмова з життя) я зустріла випадково людину, а вона каже, що займалася тим, що 10 років виробляла меблі, а криза призвела до того, що зараз практично ледве виживає і думає про те, чи не повністю перейти на інший профіль.
Цей профіль –це, як вони кажуть, тваринництво, оскільки просто зараз кожен бачить, що це велика така темна пляма, яку треба чимось заповнити і бажано якісною продукцією.
Наскільки справді Україна має потенціал як держава, яка може виробляти тваринницьку продукцію?
– Потенціал величезний.
Але справа в тому (знову ж таки з життя), що до мене постійно звертаються наші колеги, які вийшли з сектору будівництва і кажуть: у нас там залишилася якась копійка, давайте будемо інвестувати в сільськогосподарський сектор…
– Скажи, що: свині, корови…?
– Саме так. Кажуть: скажи куди?
– Так куди?
– Я кажу завжди: у свинарство. Але я кажу, що порівняно з тим, що робилося в галузі будівництва України, де рентабельність була 300% в рік, цього в сільському господарстві немає, і чекати його не треба.
Тому що ті, хто заходить в аграрний сектор з інших галузей, вони думають, що все таке саме буде: там порахували, там щось добавили, там щось відняли, 300% отримали, гроші вивели і задоволені.
– Але український будівельний бізнес – це взагалі щось за межею будь-якого нормального бізнесу. Це з моєї точки зору.
– Я з Вами повністю згоден.
Але якщо повертатися до Вашого запитання, то я Вам скажу так, що дійсно свинарство на сьогоднішній день в Україні, якраз враховуючи і кількісний, і якісний склад, то це та перспективна галузь, в яку можна вкладати гроші.
По-перше, ціни на продукцію свинарства в Україні на сьогоднішній день досить таки високі. І свинарство традиційно в нас по цінах котується набагато більше, аніж яловичина. Це означає, що потенціал величезний.
І на сьогоднішній день після, скажімо так, першого такого шоку від кризи, тому що попит на продукцію «м'ясо-молоко» досить таки серйозно був упав, але сектор відроджується.
Проблема в нас є якраз. Якщо рекомендувати комусь ставати в галузь свинарства або в якусь іншу галузь м’ясну, то це, звичайно, проблема політики, тому що в нас абсолютно не збалансована експортно-імпортна політика.
Як Ви знаєте, в цьому році Кабмін України видав ліцензій на імпорт до України м’яса на близько 4 мільйонів тонн. Насправді ж Україна споживає лише 2 мільйони тонн. Тобто, ми видали ліцензій в два рази більше, аніж споживаємо.
В інших країнах світу, особливо в ЄС або в Америці, звідки поступає до нас це м'ясо, відповідно, що там є експортні субсидії. У нас в Україні їх немає. І звичайно, що ці субсидії допомагають іншим виробникам інших країн збивати ціну у нас, в Україні, демпінгом. Це, звичайно, величезна проблема для наших виробників.
Але, не дивлячись на це, все-таки галузь свинарства (я ще раз повторюю) дійсно має величезні перспективи в Україні.
– Як аналітика прошу Вас дати дуже чітку відповідь.
Перше. Чи може людина, яка займається цим бізнесом, нормально заробити і мати рентабельний, продуктивний і для себе, і для майбутнього бізнес у цій галузі?
– Звичайно.
– Чи може держава Україна претендувати на те, що вона підніметься на такий рівень, що зможе експортувати свою тваринницьку продукцію і за її якістю, і за її кількістю зміцнювати свої позиції на світовому ринку й конкурувати з нашими безпосередніми сусідами, чию продукцію ми зараз споживаємо на власному ринку?
– Отут уже є проблеми.
– У чому ці проблеми?
– Ці основні проблеми – це дійсно наша держава дуже мало робить для того, щоб запровадити нові стандарти якості і безпечності продукції в Україні. Це перше.
Як я вже сказав, збалансувати свою експортно-імпортну політику за рахунок ліцензій, за рахунок інших важелів, які є в політиці.
Ну, і величезна проблема – це внутрішня підтримка товаровиробників галузі. Тому що, наприклад, візьмімо молочну галузь, де виробляється молоко, окупність коштів – це 7 років.
Тобто, на одне місце припадає десь приблизно 7-10 тисяч доларів США. От коли вони окупляться (порахуйте по наших цінах на молоко), то це приблизно за нашими підрахунками 10 років.
Тому ті, хто заходять у цей сектор, мають знати, що в принципі швидких грошей тут не буває. Це гроші довгі.
– Пане Ліссітса, Ви навали кілька факторів… Давайте теж рухатися поступово.
Що мала б робити Україна як держава або, можливо, її конкретні міністерства, або конкретні організації, представником якої Ви так само є, задля того, щоб проводити продуктивну маркетингову політику на світовому ринку?
– Тут є три кроки, які я порадив би. Це в першу чергу залежить від МЗС, Мінекономіки та Міністерства аграрної політики. Це запровадження посад аграрних аташе в центральних посольствах, де наша продукція або куди наша продукція експортується.
У першу чергу мова йде про чотири основних регіони, де ми продаємо свою продукцію, і де ми потребуємо так звану агресивну маркетингову політику. Це ЄС, це Ближній Схід, Північна Африка та РФ.
От ці чотири регіони ми маємо покрити найближчим часом і щодо оцих ресурсів проводити дуже масивну маркетингову політику, залучаючи і виставкову діяльність, залучаючи й інші фірми.
Другий момент, про який я сказав би. Нам потрібно створити в Україні центральне маркетингове агентство, яке займалося б виключно промоцією української продукції.
Чому українська продукція сільськогосподарського сектору має часто дуже негативний імідж за кордоном? Тому що інші країни працюють над цим. І ми маємо бути в цьому впевнені.
– І ми маємо для себе поки що негативний результат.
– Абсолютно.
– Згадаймо скандал з олією.
– Скандал з олією. Скандал з пшеницею в Єгипті. Скандал з нашою м’ясною продукцією в Росії. І в багатьох регіонах це відбувається.
Якщо ви поїдете в ЄС, наприклад, і запитаєте… Ми проводила таке дослідження і запитували європейських споживачів: що ви думаєте про українське? Або не знаємо, або щось погане, або кримське шампанське. Все.
Тому відповідно, що тут треба дуже багато що робити. Я б запровадив центральне маркетингове агентство 50 на 50. 50% має платити бізнес, а 50% має платити держава. І тоді цей бізнес працює, тому що в інакшому випадку ми дійсно будемо мати дуже великі проблеми.
На сьогоднішній день конкуренція йде вже не між окремими країнами або окремими секторами економіки, конкуренція сьогодні йде на світовому аграрному ринку між регіонами.
Тому є ЄС, є об’єднання:Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка – є Латиноамериканські країни, які в більшості випадків спільно проводять свою політику, є скандинави. А ми сидимо зараз і не знаємо, куди ми рухаємося. І нам необхідно це питання, таке нагальне, вирішувати найближчим часом…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Ірина Штогрін: Пане Ліссітса, Україна посідає третє місце у світі за продажем зерна. Експорт збіжжя наблизився до рекордної цифри. 25 мільйонів тонн хтось називає.
Наскільки справді це є рекордним показником для України?
25-27 мільйонів тон збіжжя ми експортували за останній маркетинговий рік. Це абсолютний рекорд. Такого Україна не мала ще жодного року.
І ми дійсно дуже раді, тому що в принципі якраз зернові принесли величезний вклад до того, щоб Україна зміцнила свої позиції на світових ринках зернових і інших культур.
– Це не мало.
– Це дуже багато.
– Що стосується зерна, то попереду нас США і Росія. Навіть Канаду ми випередили. Чи це так коливається ця ситуація? Що ми маємо в цьому році?
– Ні, Росія нас випередила лише по одному показнику – по пшениці. Тут Росія нас дійсно випередила. По інших показниках ми займаємо третє місце. Це після США і ЄС зразу ж. Потім йдуть Канада та Росія.
– Наскільки для України як для країни (це політичне питання, але воно суто економічне насправді) важливо щороку демонструвати те, що ми є надійним постачальником зерна на світові ринки?
– Це дуже важливо.
Я розумію Ваш політичний контекст запитання. Але мова йде дійсно про той негативний імідж, який Україна собі створила в 2007 році, коли ми нанесли ембарго на експорт нашої продукції за кордон в першу чергу зернових. Дійсно, це було досить таке негативне явище для експорту нашої продукції і для іміджу аграрного сектору взагалі закордоном і для аграрної політики України.
Але дещо змінилося за останні роки. Як Ви знаєте, минулого року Україна вступила до СОТ. І, згідно з домовленостями СОТ, відповідно такі кроки, як ембарго на експорт або інші ембарго на імпорт, наприклад, вони вже будуть не так просто здійснені, як це можна було зробити раніше до вступу України до СОТ.
Тому 2007 рік, ми впевнені в тому, вже не повториться в Україні.
– Тут ми маємо позитивний результат того, якраз що стосується вступу України до СОТ.
А які, можливо, негативні моменти отримали наші виробники?
По більшості продуктів, особливо в тваринництві, ми на сьогоднішній день не можемо конкурувати з нашими партнерами, конкурентами – із західними країнами. І це велика проблема, тому що ми готувалися, приймали ці стандарти, і їх не прийняли, особливо у тваринництві, особливо в ковбасних виробах.
Досить таки негативний вплив також СОТ здійснила на цукровий сектор. Але треба сказати також, що для цукру там ще й наша аграрна українська політика досить таки негативно повпливала.
– Давайте просто крок за кроком.
Тому що буквально сьогодні (так розмова з життя) я зустріла випадково людину, а вона каже, що займалася тим, що 10 років виробляла меблі, а криза призвела до того, що зараз практично ледве виживає і думає про те, чи не повністю перейти на інший профіль.
Цей профіль –це, як вони кажуть, тваринництво, оскільки просто зараз кожен бачить, що це велика така темна пляма, яку треба чимось заповнити і бажано якісною продукцією.
Наскільки справді Україна має потенціал як держава, яка може виробляти тваринницьку продукцію?
– Потенціал величезний.
Але справа в тому (знову ж таки з життя), що до мене постійно звертаються наші колеги, які вийшли з сектору будівництва і кажуть: у нас там залишилася якась копійка, давайте будемо інвестувати в сільськогосподарський сектор…
– Скажи, що: свині, корови…?
– Саме так. Кажуть: скажи куди?
– Так куди?
Тому що ті, хто заходить в аграрний сектор з інших галузей, вони думають, що все таке саме буде: там порахували, там щось добавили, там щось відняли, 300% отримали, гроші вивели і задоволені.
– Але український будівельний бізнес – це взагалі щось за межею будь-якого нормального бізнесу. Це з моєї точки зору.
– Я з Вами повністю згоден.
По-перше, ціни на продукцію свинарства в Україні на сьогоднішній день досить таки високі. І свинарство традиційно в нас по цінах котується набагато більше, аніж яловичина. Це означає, що потенціал величезний.
І на сьогоднішній день після, скажімо так, першого такого шоку від кризи, тому що попит на продукцію «м'ясо-молоко» досить таки серйозно був упав, але сектор відроджується.
Проблема в нас є якраз. Якщо рекомендувати комусь ставати в галузь свинарства або в якусь іншу галузь м’ясну, то це, звичайно, проблема політики, тому що в нас абсолютно не збалансована експортно-імпортна політика.
В інших країнах світу, особливо в ЄС або в Америці, звідки поступає до нас це м'ясо, відповідно, що там є експортні субсидії. У нас в Україні їх немає. І звичайно, що ці субсидії допомагають іншим виробникам інших країн збивати ціну у нас, в Україні, демпінгом. Це, звичайно, величезна проблема для наших виробників.
Але, не дивлячись на це, все-таки галузь свинарства (я ще раз повторюю) дійсно має величезні перспективи в Україні.
– Як аналітика прошу Вас дати дуже чітку відповідь.
Перше. Чи може людина, яка займається цим бізнесом, нормально заробити і мати рентабельний, продуктивний і для себе, і для майбутнього бізнес у цій галузі?
– Звичайно.
– Чи може держава Україна претендувати на те, що вона підніметься на такий рівень, що зможе експортувати свою тваринницьку продукцію і за її якістю, і за її кількістю зміцнювати свої позиції на світовому ринку й конкурувати з нашими безпосередніми сусідами, чию продукцію ми зараз споживаємо на власному ринку?
– Отут уже є проблеми.
– У чому ці проблеми?
– Ці основні проблеми – це дійсно наша держава дуже мало робить для того, щоб запровадити нові стандарти якості і безпечності продукції в Україні. Це перше.
Як я вже сказав, збалансувати свою експортно-імпортну політику за рахунок ліцензій, за рахунок інших важелів, які є в політиці.
Ну, і величезна проблема – це внутрішня підтримка товаровиробників галузі. Тому що, наприклад, візьмімо молочну галузь, де виробляється молоко, окупність коштів – це 7 років.
Тому ті, хто заходять у цей сектор, мають знати, що в принципі швидких грошей тут не буває. Це гроші довгі.
– Пане Ліссітса, Ви навали кілька факторів… Давайте теж рухатися поступово.
Що мала б робити Україна як держава або, можливо, її конкретні міністерства, або конкретні організації, представником якої Ви так само є, задля того, щоб проводити продуктивну маркетингову політику на світовому ринку?
– Тут є три кроки, які я порадив би. Це в першу чергу залежить від МЗС, Мінекономіки та Міністерства аграрної політики. Це запровадження посад аграрних аташе в центральних посольствах, де наша продукція або куди наша продукція експортується.
У першу чергу мова йде про чотири основних регіони, де ми продаємо свою продукцію, і де ми потребуємо так звану агресивну маркетингову політику. Це ЄС, це Ближній Схід, Північна Африка та РФ.
От ці чотири регіони ми маємо покрити найближчим часом і щодо оцих ресурсів проводити дуже масивну маркетингову політику, залучаючи і виставкову діяльність, залучаючи й інші фірми.
Чому українська продукція сільськогосподарського сектору має часто дуже негативний імідж за кордоном? Тому що інші країни працюють над цим. І ми маємо бути в цьому впевнені.
– І ми маємо для себе поки що негативний результат.
– Абсолютно.
– Згадаймо скандал з олією.
– Скандал з олією. Скандал з пшеницею в Єгипті. Скандал з нашою м’ясною продукцією в Росії. І в багатьох регіонах це відбувається.
Тому відповідно, що тут треба дуже багато що робити. Я б запровадив центральне маркетингове агентство 50 на 50. 50% має платити бізнес, а 50% має платити держава. І тоді цей бізнес працює, тому що в інакшому випадку ми дійсно будемо мати дуже великі проблеми.
На сьогоднішній день конкуренція йде вже не між окремими країнами або окремими секторами економіки, конкуренція сьогодні йде на світовому аграрному ринку між регіонами.
Тому є ЄС, є об’єднання:Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка – є Латиноамериканські країни, які в більшості випадків спільно проводять свою політику, є скандинави. А ми сидимо зараз і не знаємо, куди ми рухаємося. І нам необхідно це питання, таке нагальне, вирішувати найближчим часом…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
