Ще менше відомо про їхню діяльність і їхні партійні програми. У більшості випадків інформація про ті чи інші партії обмежується рівнем популярності лідерів. Якщо керівник партії відомий у суспільстві, то і про саму партію теж якось знають.
Можливо, комусь може здатися, що політичних партій в Україні забагато. Кому вони потрібні, якщо вони не відіграють вирішальної ролі в суспільстві?
Для чого громадянське суспільство?
Досвід західних систем свідчить про те, що такі осередки самоорганізації сприяють зміцненню громадянської активності в суспільстві.
Наприклад, у Великій Британії кількість політичних партій майже в два рази більша, ніж в Україні. Британці мають 340 зареєстрованих політичних партій. І, до речі, мало хто піддає сумніву необхідність їхнього існування.
Навіщо вони потрібні? Адже в парламенті вирішальну політичну роль відіграють лише три партії. Чим займаються інші? І кому вони потрібні, крім себе самих? У чому їхня самоцінність?
Західні країни максимально насичені різними формами об’єднань. Так закладаються підвалини для побудови того, що називається громадянським суспільством.
Чи далеко Україні до цього? У таких речах остаточного результату ніколи не існує. Тому що громадянське суспільство – це насамперед не результат, а процес.
Мета цих об’єднань не повинна зосереджуватись лише на боротьбі за владу і політичний вплив. Якраз навпаки! Каталізатор чистоти громадянської активності перевіряється більше не на центрально-політичній боротьбі в суспільстві, а в обстоюванні явищ, котрі лежать на відстані від політичної площини.
Кожний голос враховано
Чимдалі від політики, тим більше громадянськості і справжнього патріотизму. Товариства і об’єднання, які, наприклад, опікуються бідними, хворими чи безпритульними, як правило, не погрузають в інтригах. Натомість вони проявляють більше згуртованості і відчувають свою справжню значимість у суспільстві.
Таким чином у серцевину структури громадянського суспільства закладається один важливий двигун, який є концептуально вирішальним.
Сама організація суспільства спрямована на те, щоб був так чи інакше почутий голос кожного громадянина.
Пошуки створення більшості, або того, що в Україні називають коаліцією, все це має свої очевидні мінуси. По-перше, більшість не завжди є гарантією стабільності.
По-друге, і це, ймовірно, куди вразливіше: більшість є гарантією того, що певна частина суспільства буде проігнорована.
З метою подолати цей суспільний злам, громадянське суспільство і займається пошуком оптимальної компенсації для тих прошарків, які залишилися на периферії активності.
З огляду на це Україна, ймовірно, робить свої перші кроки в цьому напрямку. В українському суспільстві є ще чимало вакуумних місць, в яких люди поки що не знайшли конкретної форми самооб’єднання для обстоювання або для ствердження і захисту своїх уподобань та інтересів.
Буквально днями голова парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська закликала представників бізнесу створювати позаурядові саморегулюючі організації.
Важко сказати, чи це стихійний прояв, чи свідоме розуміння необхідності таких об’єднань для обстоювання інтересів українських підприємців.
Але так чи інакше це явна спроба віднайти противагу бюрократичній машині. Хоча при цьому ще зовсім не факт, що заклики Королевської знайдуть відгук у приватному секторі.
Чому в Україні дуже важко ідуть на об’єднання у вирішенні якихось магістральних політичних питань? Чому так незграбно виглядають депутатські розбірки в парламенті? Чи не тому, що люди ще не мають великого хисту і необхідності гуртуватися навколо менших завдань?
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Можливо, комусь може здатися, що політичних партій в Україні забагато. Кому вони потрібні, якщо вони не відіграють вирішальної ролі в суспільстві?
Для чого громадянське суспільство?
Досвід західних систем свідчить про те, що такі осередки самоорганізації сприяють зміцненню громадянської активності в суспільстві.
Наприклад, у Великій Британії кількість політичних партій майже в два рази більша, ніж в Україні. Британці мають 340 зареєстрованих політичних партій. І, до речі, мало хто піддає сумніву необхідність їхнього існування.
Навіщо вони потрібні? Адже в парламенті вирішальну політичну роль відіграють лише три партії. Чим займаються інші? І кому вони потрібні, крім себе самих? У чому їхня самоцінність?
Західні країни максимально насичені різними формами об’єднань. Так закладаються підвалини для побудови того, що називається громадянським суспільством.
Чи далеко Україні до цього? У таких речах остаточного результату ніколи не існує. Тому що громадянське суспільство – це насамперед не результат, а процес.
Мета цих об’єднань не повинна зосереджуватись лише на боротьбі за владу і політичний вплив. Якраз навпаки! Каталізатор чистоти громадянської активності перевіряється більше не на центрально-політичній боротьбі в суспільстві, а в обстоюванні явищ, котрі лежать на відстані від політичної площини.
Кожний голос враховано
Чимдалі від політики, тим більше громадянськості і справжнього патріотизму. Товариства і об’єднання, які, наприклад, опікуються бідними, хворими чи безпритульними, як правило, не погрузають в інтригах. Натомість вони проявляють більше згуртованості і відчувають свою справжню значимість у суспільстві.
Таким чином у серцевину структури громадянського суспільства закладається один важливий двигун, який є концептуально вирішальним.
Сама організація суспільства спрямована на те, щоб був так чи інакше почутий голос кожного громадянина.
Пошуки створення більшості, або того, що в Україні називають коаліцією, все це має свої очевидні мінуси. По-перше, більшість не завжди є гарантією стабільності.
По-друге, і це, ймовірно, куди вразливіше: більшість є гарантією того, що певна частина суспільства буде проігнорована.
З метою подолати цей суспільний злам, громадянське суспільство і займається пошуком оптимальної компенсації для тих прошарків, які залишилися на периферії активності.
З огляду на це Україна, ймовірно, робить свої перші кроки в цьому напрямку. В українському суспільстві є ще чимало вакуумних місць, в яких люди поки що не знайшли конкретної форми самооб’єднання для обстоювання або для ствердження і захисту своїх уподобань та інтересів.
Буквально днями голова парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська закликала представників бізнесу створювати позаурядові саморегулюючі організації.
Важко сказати, чи це стихійний прояв, чи свідоме розуміння необхідності таких об’єднань для обстоювання інтересів українських підприємців.
Але так чи інакше це явна спроба віднайти противагу бюрократичній машині. Хоча при цьому ще зовсім не факт, що заклики Королевської знайдуть відгук у приватному секторі.
Чому в Україні дуже важко ідуть на об’єднання у вирішенні якихось магістральних політичних питань? Чому так незграбно виглядають депутатські розбірки в парламенті? Чи не тому, що люди ще не мають великого хисту і необхідності гуртуватися навколо менших завдань?
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
