Це вже ставалося: Група шести, в якій 1975 року зібралися США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія й Японія, вже наступного стала Групою семи, долучивши до себе Канаду. Наприкінці 1990-х років до цих семи промислово найрозвиненіших країн узяли й Росію як політично важливого гравця (щоправда, свої фінансові справи розвинена сімка досі веде як Група семи).
І от тепер навіть найпотужніші члени цього об’єднання усвідомлюють: така структура вже не відповідає велетенським політичним і економічним змінам останнього часу. Президент США Барак Обама каже прямо: «Думати, що ми якось можемо впоратися з цими всесвітніми змінами без таких великих держав, як Китай, Індія й Бразилія, мені здається, не правильно».
Це й засвідчив останній саміт в італійській Аквілі: вісімка зустрічалася сама лише першого з трьох його днів, а далі «розширилася». До зустрічей приєдналися керівники «Групи п’яти плюс один». П’ятьма були найрозвиненіші з-поміж країн, що розвиваються: Бразилія, Індія, Китай, Мексика й Південна Африка, – а «плюсом» став Єгипет.
Разом виходить Група чотирнадцяти. Саме її формального створення хочуть президент Франції Ніколя Саркозі, а також прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі, який вважає: «Група чотирнадцяти – це той формат, який у майбутньому матиме найкращі можливості ухвалювати найважливіші рішення щодо світової економіки, і не тільки».
14, 20 чи 21?
Іще одна можливість – Група двадцяти, яка, на відміну від чотирнадцятки, вже офіційно існує 10 років. Щоправда, самітів вона провела лише пару, востаннє у квітні в Лондоні, а переважно працює на рівні головних фінансистів і банкірів цієї групи країн із найбільшими економіками. Але її члени мають 85 відсотків світового валового внутрішнього продукту, 80 відсотків світової торгівлі і дві третини населення світу.
Крім 19 окремих країн, у тому числі й зі складу ЄС, повноправним членом у ній є Євросоюз. Високі представники Європейського Союзу здавна присутні і на засіданнях інших «груп», але там вони лише спостерігачі.
Дослідник лондонського дослідницького центру «Чатам-гаус» Ванесса Россі вважає, що саме це об’єднання перспективне: «Більш ніж ясно, що коли говорити про питання світової ваги – чи то про нові всесвітні правила банківництва, чи про кліматичні зміни, чи про допомогу біднішим країнам, то Група восьми – вже непридатний формат для цього. Ми вже перейшли до Групи двадцяти».
Та дехто – як, наприклад, Берлусконі – стверджує, що двадцятка – то вже забагато. У Росії ж, яку лише відносно недавно допустили до елітного об’єднання восьми, страхи інші – що більша кількість членів зменшить її вплив.
Урешті, невдоволені будуть завжди, каже президент США Барак Обама: «Кожен хоче, щоб ця група, ця організація була якомога менша, але щоб він до неї ввійшов. Тож якщо це двадцять перша найбільша країна, то вона захоче саме «Групи двадцяти одного» і вважатиме за велику несправедливість, якщо її залишать поза межами».
Отож, як виглядає, дебати про те, скільки буде членів у наступної «групи», триватимуть.
(Прага – Київ)
І от тепер навіть найпотужніші члени цього об’єднання усвідомлюють: така структура вже не відповідає велетенським політичним і економічним змінам останнього часу. Президент США Барак Обама каже прямо: «Думати, що ми якось можемо впоратися з цими всесвітніми змінами без таких великих держав, як Китай, Індія й Бразилія, мені здається, не правильно».
Це й засвідчив останній саміт в італійській Аквілі: вісімка зустрічалася сама лише першого з трьох його днів, а далі «розширилася». До зустрічей приєдналися керівники «Групи п’яти плюс один». П’ятьма були найрозвиненіші з-поміж країн, що розвиваються: Бразилія, Індія, Китай, Мексика й Південна Африка, – а «плюсом» став Єгипет.
Разом виходить Група чотирнадцяти. Саме її формального створення хочуть президент Франції Ніколя Саркозі, а також прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі, який вважає: «Група чотирнадцяти – це той формат, який у майбутньому матиме найкращі можливості ухвалювати найважливіші рішення щодо світової економіки, і не тільки».
14, 20 чи 21?
Іще одна можливість – Група двадцяти, яка, на відміну від чотирнадцятки, вже офіційно існує 10 років. Щоправда, самітів вона провела лише пару, востаннє у квітні в Лондоні, а переважно працює на рівні головних фінансистів і банкірів цієї групи країн із найбільшими економіками. Але її члени мають 85 відсотків світового валового внутрішнього продукту, 80 відсотків світової торгівлі і дві третини населення світу.
Крім 19 окремих країн, у тому числі й зі складу ЄС, повноправним членом у ній є Євросоюз. Високі представники Європейського Союзу здавна присутні і на засіданнях інших «груп», але там вони лише спостерігачі.
Дослідник лондонського дослідницького центру «Чатам-гаус» Ванесса Россі вважає, що саме це об’єднання перспективне: «Більш ніж ясно, що коли говорити про питання світової ваги – чи то про нові всесвітні правила банківництва, чи про кліматичні зміни, чи про допомогу біднішим країнам, то Група восьми – вже непридатний формат для цього. Ми вже перейшли до Групи двадцяти».
Та дехто – як, наприклад, Берлусконі – стверджує, що двадцятка – то вже забагато. У Росії ж, яку лише відносно недавно допустили до елітного об’єднання восьми, страхи інші – що більша кількість членів зменшить її вплив.
Урешті, невдоволені будуть завжди, каже президент США Барак Обама: «Кожен хоче, щоб ця група, ця організація була якомога менша, але щоб він до неї ввійшов. Тож якщо це двадцять перша найбільша країна, то вона захоче саме «Групи двадцяти одного» і вважатиме за велику несправедливість, якщо її залишать поза межами».
Отож, як виглядає, дебати про те, скільки буде членів у наступної «групи», триватимуть.
(Прага – Київ)
