Ця традиція, особливо її перша частина, має логіку – американський президент має розуміти, що в Росії йому буде непросто, і готуватися до розміну своїх «непорушних принципів».
Важко сказати, чи довіряють Дмитро Медведєв та Володимир Путін своїм радникам, але російські ЗМІ малювали досить специфічний портрет Обами. Мав приїхати «політичній школяр», «відчайдушний романтик», відірваний від реалій, змучений економічною кризою та катастрофічно втрачаючий рейтинг. Залишалося наговорити теплих слів, вимовити «друг Барак» і розпочати тверду торгівлю.
Для обговорення були теми, важливі для Америки: транзитний шлях для військових вантажів до Афганістану, розміщення елементів ПРО у Європі, скасування ветеринарних обмежень щодо імпорту американського м’яса – ціна питання 1 мільярд 300 мільйонів доларів на рік.
І найважливіше питання – синхронізація дій проти розповзання ядерної зброї у бік Ірану та Північної Кореї.
Було ще одне питання, щоправда, не таке важливе, – обмеження кількості одиниць засобів наступальної зброї. Питання це було не таке термінове, тому що кількість цих одиниць далеко перевершує так звану «межу взаємного знищення», і якщо їх трохи скоротити, то все одно залишиться достатньо для взаємного знищення.
А що ж було важливим для Росії? На словах – усе, а насправді – лише останнє. І тільки тому, що російські ракетні комплекси вже тричі пережили термін зберігання, і залишати їх на четвертий термін було б загрозою самому собі. Отже, треба було або здати їх у брухт особисто, або водночас із Америкою, що політично краще.
Чи були інші питання? Звичайно. Це Кавказ, Саакашвілі, який, як вважала Москва призначався у Вашингтоні, а якщо він там призначався, то там його могли б і зняти. Це Абхазія та Північна Осетія, яких по суті ніхто не визнає і котрі лежать на Росії мертвим вантажем, і політичним, і фінансовим.
Є ще одна мета Кремля – відтягнути вступ Грузії та України до НАТО.
Була Москва готова і до традиційних згадувань Ходорковського, свободи ЗМІ та тиску на опозицію. Ці згадування вислуховуються з кам’яним обличчям і ніяк не коментуються.
Що ж вийшло насправді?
Що отримали Сполучені Штати? Усі важливі питання були вирішені. Росія надає транзитну можливість до Афганістану в обсязі 4500 рейсів на рік. Це означає, що кожного дня американці можуть здійснити 12 (!) рейсів. Це значний осяг.
Скорочення наступальної зброї? Кількість визначена в межах від 800 до 1675 зарядів.
Імпорт американського м’яса? Він розпочнеться негайно, м’ясо несподівано стало безпечним.
Іран та Північна Корея? Обама почув запевнення, що російські ядерні військові технології до цих країн не потрапляють. І, як здається, це правда. Росія стурбована корейськими ракетними демаршами більше, ніж США – до Росії летіти ближче. Так само і з Іраном. Відтепер саме Росія пропонує втягнути ці країни до угод щодо заборони ракет малої та середньої дальності.
А що отримала Росія?
А що ж має Москва? У питанні ракет – усе. Щодо іншого – спокійну, але рішучу відмову.
Під час спільної прес-конференції Медведєв взагалі не вимовляв слово «Грузія». Але Обама нагадує про це сам. Він говорить, що «наші розбіжності щодо Грузії залишаються»: «Ми не визнаємо ті кордони, але не хочемо нової війни». Тобто: жодного розміну, визнання територій і «зняття з посади» Саакашвілі.
Відмовитись від розміщення елементів ПРО у Східній Європі? Можливо, але треба рахувати витрати і визначити рівень безпеки у разі відмови. На спробу Росії спільно розглядати питання скорочення наступальних ракет та ракет ПРО Обама зауважив: «Нема такого сценарію, що дозволить захиститись від могутнього російського арсеналу. І ми не думаємо, що є сенс пов’язувати дискусії про ракетні системи, що стосуються зовсім іншої загрози». Під фінал Обама заявив, що «російсько-американські стосунки мають добрий потенціал».
Тепер про «якість» місії Обами. Я впевнений, що вона увійде до політологічних підручників як зразок дипломатії.
І справа навіть не у тому, що Обама вирішив ті завдання, котрі перед собою ставив. Вони могли вирішитись і раніше, якщо б не антиамериканізм Москви, яка не бажала визнавати очевидне. Обама не схиляв Медведєва до зради батьківщини, і якщо Росія раптом сьогодні погодилась із тим, що вчора не хотіла бачити, то це її глибокі пропагандистсько-внутрішні проблеми.
Дипломатична вмілість Обами
Але головне, до чого Москва не була готова, – то це до стилю Обами, до його дипломатичної манери, що і є головним здобутком.
Обама не називав Медведєва «другом» і не побачив у очах Путіна його душу, як Буш. Він взагалі не заглядав їм у вічі, тому що був зайнятий справами своєї місії. Він підписав документи, що були необхідні Америці, але відкинув ті позиції, що не збігаються з його баченням світу.
Це незвично для Москви з її принципом «або все, або нічого», де все треба пов’язувати. Обама пропонує інше: ми будемо співпрацювати у тому, що збігається. А де не збігається – не будемо, для нас це неприйнятно.
Путінові не сподобався вираз Обами «перезавантаження відносин» і він іронічно заявляє, що Росії нема що перезавантажувати? Чудово, тоді Обама буде перезавантажувати стосунки сам, так, як він це розуміє.
Путін нервує про те що скаже Обама щодо «дуумвірату» його та Медведєва? Обама спокійно нагадує що Медведєв – президент, а Путін – прем’єр. Кожний на своєму місці.
Путін і Медведєв не можуть вимовити прізвище Ходорковского? Не проблема, про нього Обама почує на спеціальній зустрічі з Каспаровим, Рижковим та іншими опозиціонерами, яких влада презирливо не помічає.
Медведєв остерігається, що під час виступу Обами в Російській економічній школі він почує від студентів неприємні запитання, і скасовує туди свій візит? Що ж, Обама виступає там сам.
Ця модель поведінки, коли Обама здійснює візит до Росії, а не тільки до Кремля, і є головним уроком дипломатії 21-го століття.
Простий і романтичний Обама насправді виявися далеко не простим.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Важко сказати, чи довіряють Дмитро Медведєв та Володимир Путін своїм радникам, але російські ЗМІ малювали досить специфічний портрет Обами. Мав приїхати «політичній школяр», «відчайдушний романтик», відірваний від реалій, змучений економічною кризою та катастрофічно втрачаючий рейтинг. Залишалося наговорити теплих слів, вимовити «друг Барак» і розпочати тверду торгівлю.
Для обговорення були теми, важливі для Америки: транзитний шлях для військових вантажів до Афганістану, розміщення елементів ПРО у Європі, скасування ветеринарних обмежень щодо імпорту американського м’яса – ціна питання 1 мільярд 300 мільйонів доларів на рік.
І найважливіше питання – синхронізація дій проти розповзання ядерної зброї у бік Ірану та Північної Кореї.
Було ще одне питання, щоправда, не таке важливе, – обмеження кількості одиниць засобів наступальної зброї. Питання це було не таке термінове, тому що кількість цих одиниць далеко перевершує так звану «межу взаємного знищення», і якщо їх трохи скоротити, то все одно залишиться достатньо для взаємного знищення.
А що ж було важливим для Росії? На словах – усе, а насправді – лише останнє. І тільки тому, що російські ракетні комплекси вже тричі пережили термін зберігання, і залишати їх на четвертий термін було б загрозою самому собі. Отже, треба було або здати їх у брухт особисто, або водночас із Америкою, що політично краще.
Чи були інші питання? Звичайно. Це Кавказ, Саакашвілі, який, як вважала Москва призначався у Вашингтоні, а якщо він там призначався, то там його могли б і зняти. Це Абхазія та Північна Осетія, яких по суті ніхто не визнає і котрі лежать на Росії мертвим вантажем, і політичним, і фінансовим.
Є ще одна мета Кремля – відтягнути вступ Грузії та України до НАТО.
Була Москва готова і до традиційних згадувань Ходорковського, свободи ЗМІ та тиску на опозицію. Ці згадування вислуховуються з кам’яним обличчям і ніяк не коментуються.
Що ж вийшло насправді?
Що отримали Сполучені Штати? Усі важливі питання були вирішені. Росія надає транзитну можливість до Афганістану в обсязі 4500 рейсів на рік. Це означає, що кожного дня американці можуть здійснити 12 (!) рейсів. Це значний осяг.
Скорочення наступальної зброї? Кількість визначена в межах від 800 до 1675 зарядів.
Імпорт американського м’яса? Він розпочнеться негайно, м’ясо несподівано стало безпечним.
Іран та Північна Корея? Обама почув запевнення, що російські ядерні військові технології до цих країн не потрапляють. І, як здається, це правда. Росія стурбована корейськими ракетними демаршами більше, ніж США – до Росії летіти ближче. Так само і з Іраном. Відтепер саме Росія пропонує втягнути ці країни до угод щодо заборони ракет малої та середньої дальності.
А що отримала Росія?
А що ж має Москва? У питанні ракет – усе. Щодо іншого – спокійну, але рішучу відмову.
Під час спільної прес-конференції Медведєв взагалі не вимовляв слово «Грузія». Але Обама нагадує про це сам. Він говорить, що «наші розбіжності щодо Грузії залишаються»: «Ми не визнаємо ті кордони, але не хочемо нової війни». Тобто: жодного розміну, визнання територій і «зняття з посади» Саакашвілі.
Відмовитись від розміщення елементів ПРО у Східній Європі? Можливо, але треба рахувати витрати і визначити рівень безпеки у разі відмови. На спробу Росії спільно розглядати питання скорочення наступальних ракет та ракет ПРО Обама зауважив: «Нема такого сценарію, що дозволить захиститись від могутнього російського арсеналу. І ми не думаємо, що є сенс пов’язувати дискусії про ракетні системи, що стосуються зовсім іншої загрози». Під фінал Обама заявив, що «російсько-американські стосунки мають добрий потенціал».
Тепер про «якість» місії Обами. Я впевнений, що вона увійде до політологічних підручників як зразок дипломатії.
І справа навіть не у тому, що Обама вирішив ті завдання, котрі перед собою ставив. Вони могли вирішитись і раніше, якщо б не антиамериканізм Москви, яка не бажала визнавати очевидне. Обама не схиляв Медведєва до зради батьківщини, і якщо Росія раптом сьогодні погодилась із тим, що вчора не хотіла бачити, то це її глибокі пропагандистсько-внутрішні проблеми.
Дипломатична вмілість Обами
Але головне, до чого Москва не була готова, – то це до стилю Обами, до його дипломатичної манери, що і є головним здобутком.
Обама не називав Медведєва «другом» і не побачив у очах Путіна його душу, як Буш. Він взагалі не заглядав їм у вічі, тому що був зайнятий справами своєї місії. Він підписав документи, що були необхідні Америці, але відкинув ті позиції, що не збігаються з його баченням світу.
Це незвично для Москви з її принципом «або все, або нічого», де все треба пов’язувати. Обама пропонує інше: ми будемо співпрацювати у тому, що збігається. А де не збігається – не будемо, для нас це неприйнятно.
Путінові не сподобався вираз Обами «перезавантаження відносин» і він іронічно заявляє, що Росії нема що перезавантажувати? Чудово, тоді Обама буде перезавантажувати стосунки сам, так, як він це розуміє.
Путін нервує про те що скаже Обама щодо «дуумвірату» його та Медведєва? Обама спокійно нагадує що Медведєв – президент, а Путін – прем’єр. Кожний на своєму місці.
Путін і Медведєв не можуть вимовити прізвище Ходорковского? Не проблема, про нього Обама почує на спеціальній зустрічі з Каспаровим, Рижковим та іншими опозиціонерами, яких влада презирливо не помічає.
Медведєв остерігається, що під час виступу Обами в Російській економічній школі він почує від студентів неприємні запитання, і скасовує туди свій візит? Що ж, Обама виступає там сам.
Ця модель поведінки, коли Обама здійснює візит до Росії, а не тільки до Кремля, і є головним уроком дипломатії 21-го століття.
Простий і романтичний Обама насправді виявися далеко не простим.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
