Про це, уже не ховаючись, говорять навіть недавні найближчі соратники. Днями такий «діагноз», ймовірно вперше так радикально вирвався з вуст нинішнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко.
Звісно, що партія «Наша Україна» декларує прямо протилежну думку, сподіваючись на перемогу Віктора Ющенка на виборах.
Ті, хто підтримують його кандидатуру згадують про те, що сталося з Єльциним, який з трагічно низького рейтингу популярності, що ледве сягав 6 відсотків, зміг зламати ситуацію і переміг на виборах.
Супротивники не сприймають цей аргумент всерйоз. Словом, все іде як потрібно, і кожний ллє воду на свій млин. Якщо відкинути загальну передвиборну істерику, виграє чи програє вибори Ющенко – це питання відкрите, і драматургії в ньому рівно стільки ж, скільки в питанні – чи може сьогодні брати участь і виграти президентські вибори Леонід Кравчук.
Стосовно Віктора Ющенка існує інший бік проблеми, який має відношення не так до інтриги, як до державної стратегії.
Якщо виграє вибори Ющенко, то, зрозуміло, що усі його стратегічні ініціативи будуть продовжені. А якщо програє, то куди ці ініціативи дінуться?
Глобальні потрясіння України
Віктор Ющенко за всіх якостей, які викликають цілий спектр суперечок від здивування до обурення, декларував, захищав і просував досить чіткі персональні позиції у щонайменше двох напрямках, а саме: місце України в історії і світі.
Ці напрямки матеріалізувалися в кількох найяскравіших особистих внесках і проявах Президента. Стосовно історії, Віктор Ющенко сконцентрував свої зусилля на кількох українських глобальних катастрофах, у яких Україна постраждала від комунізму.
Це насамперед Голодомор в Україні 1932-33 років. Саме завдяки ініціативі Президента ця найбільша трагедія України була піднята до рівня визначення як «геноцид».
На концептуальному і політичному рівнях проти Ющенка розв’язали тотальну війну, в якій перед веде уся інтелектуальна Росія.
Глобальний двобій з Москвою
Здавалося б, Президентові Ющенку висувають доволі логічний контраргумент: голод 30-х років забрав життя і мільйонів казахів, росіян та білорусів. Саме на цьому наголошував днями російський політолог і депутат Держдуми Росії Сергій Марков. Щоправда, на цю чисто бухгалтерську логіку є також своя відповідь.
В принципі, з огляду на катастрофу, усі народи, що постраждали, повинні вважати її геноцидом. Казахи – геноцидом казахського народу. Росіяни – геноцидом їхнього народу і так далі.
Це лише загострить проблему вини сталінського режиму. Однак Москва вимагає від України, а точніше від Ющенка, зменшити розмах вини.
Український Президент тримає удар. А що станеться з проблемою, якщо Ющенко не буде президентом? Чи продовжать новообрані керівники чи керівниці України цей граничний діалог? Чи спустять на гальмах, аби не дратувати зайвий раз могутню сусідку?
До чого можуть призвести поступки
Адже завжди знайдеться купа пояснень, чому і навіщо треба міняти характер і певну насиченість діалогу між Україною та Росією.
А попереду, через сім років перед Україною постане ще одне серйозне випробування. 2017 рік – це рік, коли має бути повністю виведений російський Чорноморський флот із Криму.
Як повівся би в цій ситуації Ющенко – зрозуміло чи не усім, особливо в Москві. З роками президентства він виборов для себе певне право на двобій.
Немає впевненоності, що наступні після Ющенка президенти будуть так само безкомпромісно обстоювати цей український інтерес.
А що буде після?
А народу можуть пояснити, що перебування російського флоту на території України – це благо для самих же українців. Прагматики добре знають, як використовувати момент нової істини. Дідусь Ленін залишив після себе генетичний спадок. Не треба навіть бути членом РСДРП.
Отож і питання Російського Чорноморського флоту (після Ющенка-президента) може бути розпорошене і знову-таки спущене на гальмах.
У цьому контексті те саме може статися з іншою стратегічною ініціативою Ющенка у векторі Україна-НАТО. Із усіх уже оголошених кандидатів у президенти – хто зможе це робити? Легше назвати, хто цього робити не буде.
Тим, хто намагається уже сьогодні перекреслити Ющенка, малоймовірно, що вдасться це зробити. Буде він обраний президентом чи не буде, у нього завжди залишатиметься величезне незоране політичне поле діяльності в Україні.
І те, що Віктор Ющенко обстоював під час свого президентства, може прозвучати з якоюсь несподівано новою силою з боку відомого у світі політичного діяча, уже не обтяженого президентською посадою.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Звісно, що партія «Наша Україна» декларує прямо протилежну думку, сподіваючись на перемогу Віктора Ющенка на виборах.
Ті, хто підтримують його кандидатуру згадують про те, що сталося з Єльциним, який з трагічно низького рейтингу популярності, що ледве сягав 6 відсотків, зміг зламати ситуацію і переміг на виборах.
Супротивники не сприймають цей аргумент всерйоз. Словом, все іде як потрібно, і кожний ллє воду на свій млин. Якщо відкинути загальну передвиборну істерику, виграє чи програє вибори Ющенко – це питання відкрите, і драматургії в ньому рівно стільки ж, скільки в питанні – чи може сьогодні брати участь і виграти президентські вибори Леонід Кравчук.
Стосовно Віктора Ющенка існує інший бік проблеми, який має відношення не так до інтриги, як до державної стратегії.
Якщо виграє вибори Ющенко, то, зрозуміло, що усі його стратегічні ініціативи будуть продовжені. А якщо програє, то куди ці ініціативи дінуться?
Глобальні потрясіння України
Віктор Ющенко за всіх якостей, які викликають цілий спектр суперечок від здивування до обурення, декларував, захищав і просував досить чіткі персональні позиції у щонайменше двох напрямках, а саме: місце України в історії і світі.
Ці напрямки матеріалізувалися в кількох найяскравіших особистих внесках і проявах Президента. Стосовно історії, Віктор Ющенко сконцентрував свої зусилля на кількох українських глобальних катастрофах, у яких Україна постраждала від комунізму.
Це насамперед Голодомор в Україні 1932-33 років. Саме завдяки ініціативі Президента ця найбільша трагедія України була піднята до рівня визначення як «геноцид».
На концептуальному і політичному рівнях проти Ющенка розв’язали тотальну війну, в якій перед веде уся інтелектуальна Росія.
Глобальний двобій з Москвою
Здавалося б, Президентові Ющенку висувають доволі логічний контраргумент: голод 30-х років забрав життя і мільйонів казахів, росіян та білорусів. Саме на цьому наголошував днями російський політолог і депутат Держдуми Росії Сергій Марков. Щоправда, на цю чисто бухгалтерську логіку є також своя відповідь.
В принципі, з огляду на катастрофу, усі народи, що постраждали, повинні вважати її геноцидом. Казахи – геноцидом казахського народу. Росіяни – геноцидом їхнього народу і так далі.
Це лише загострить проблему вини сталінського режиму. Однак Москва вимагає від України, а точніше від Ющенка, зменшити розмах вини.
Український Президент тримає удар. А що станеться з проблемою, якщо Ющенко не буде президентом? Чи продовжать новообрані керівники чи керівниці України цей граничний діалог? Чи спустять на гальмах, аби не дратувати зайвий раз могутню сусідку?
До чого можуть призвести поступки
Адже завжди знайдеться купа пояснень, чому і навіщо треба міняти характер і певну насиченість діалогу між Україною та Росією.
А попереду, через сім років перед Україною постане ще одне серйозне випробування. 2017 рік – це рік, коли має бути повністю виведений російський Чорноморський флот із Криму.
Як повівся би в цій ситуації Ющенко – зрозуміло чи не усім, особливо в Москві. З роками президентства він виборов для себе певне право на двобій.
Немає впевненоності, що наступні після Ющенка президенти будуть так само безкомпромісно обстоювати цей український інтерес.
А що буде після?
А народу можуть пояснити, що перебування російського флоту на території України – це благо для самих же українців. Прагматики добре знають, як використовувати момент нової істини. Дідусь Ленін залишив після себе генетичний спадок. Не треба навіть бути членом РСДРП.
Отож і питання Російського Чорноморського флоту (після Ющенка-президента) може бути розпорошене і знову-таки спущене на гальмах.
У цьому контексті те саме може статися з іншою стратегічною ініціативою Ющенка у векторі Україна-НАТО. Із усіх уже оголошених кандидатів у президенти – хто зможе це робити? Легше назвати, хто цього робити не буде.
Тим, хто намагається уже сьогодні перекреслити Ющенка, малоймовірно, що вдасться це зробити. Буде він обраний президентом чи не буде, у нього завжди залишатиметься величезне незоране політичне поле діяльності в Україні.
І те, що Віктор Ющенко обстоював під час свого президентства, може прозвучати з якоюсь несподівано новою силою з боку відомого у світі політичного діяча, уже не обтяженого президентською посадою.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
