Такі і подібні до них зради вже не перший раз трапляються в політичних тусовках України. Нині Партія регіонів «кинула» БЮТ. Кілька місяців тому БЮТ подібним способом «кинув» Партію регіонів.
Постійні «кидки» мали місце між «Народним союзом «Наша Україна» і знову таки Блоком Юлії Тимошенко.
Комуністична партія також не відрізняється від інших, і змагається «сама з собою» тримати чи не тримати дане слово.
Невміння домовлятися
Роль професійного «кидали» у суспільстві не раз грала партія соціалістів, яка внаслідок саме цієї ролі залишилася за межами парламенту.
В результаті усі гравці на політичній сцені країни підходять до ледве не фатального висновку: сьогодні ніхто ні з ким не може і не вміє домовлятися.
Шанси на знайдення будь-якого політичного компромісу між окремими силами, партіями, угрупованнями, або особистостями наближаються до абсолютного нуля.
Усі недовіряють усім і кожному. Сам принцип переговорів, сам характер взаємостосунків між різними таборами зводиться до того, в чому зізнався днями Віктор Янукович. За його словами, «хто більше обдурить народ, хто більше обдурить партнерів, або, як кажуть, «кине», той вищий сортом політик в Україні».
Головними ворогами майже усіх політиків стали вони самі. Точніше їхня багатолітня звичка спиратися не на інтелект, не на розум, а на хитрощі та інтриги.
Навіть від політологів та аналітиків партійні діячі очікують насамперед пропозицій, які послабили б табір конкурентів.
Конструктивні завдання і програми залишаються другорядними. Прерогативою стає – система трюків і хитросплетінь, підступних варіантів і пасток для потенційних опонентів.
І не важливо – Юлія Тимошенко будувала «кидок» Віктору Януковичу, чи навпаки. Так само не важливо – хто кого кинув, коли Олександр Мороз покинув коаліцію з НУНС і БЮТ і перейшов до іншого табору.
Обдурюють самих себе
В усіх подібних історіях, крім задоволення власних інтересів, існує ще одна важлива властивість, притаманна політичним баталіям в Україні.
Атмосфера хитрування і спроб обдурити партнерів або опонентів стає домінантною, переважає здоровий глузд, елементарну логіку, і, що цікаво, частіше працює проти самих же хитрунів та обдурювачів.
У системі, де панують хитрощі, самі політичні діячі починають втрачати почуття перестороги та самозбереження.
Адже, навряд чи хтось серйозно переміг в останній дуелі між Януковичем і Тимошенко. А от втрати в обох таборах уже помітні.
Недовіра і хитрість стають сильнішими за саму мету домовитись. У випадку БЮТ і Партії регіонів обидві сторони (а вони є найбільшими політичними силами країни) ще раз продемонстрували абсолютне нерозуміння тих засад, на яких будується будь-який справжній компроміс.
Після того, як ще радянська влада в якийсь момент викорінила із суспільства компроміс як систему певних цінностей, й досі в більшості пострадянських країн так і не вдається заповнити цю прогалину.
Компроміс не може існувати, коли сторони тримають за пазухою свої головні козирі, а замість цього показують свою майстерність в обдурюванні, маневруванні та хитруванні.
Куди заведуть хитруни
Компроміс спрацьовує лише там, де учасники викладають на стіл практично усі свої політичні плани та зацікавлення.
Тобто, там нема місця подвійним бухгалтеріям і таємним задумам. Якщо одна зі сторін виношує в собі якийсь трюк, то ліпше не пробувати гратися у псевдокомпроміси. Вони призводять до ще більших суспільних травм.
Ніхто не каже, що на Заході не застосовують трюків у політичних битвах. Але західні демократії мають перевагу в тому, що усі ці трюки або інші хитрощі спрацьовують настільки, наскільки їм дозволяє система верховенства права і верховенства закону. Якщо хтось у своїх хитрощах перейшов межу, то він неодмінно відчує на собі суворість закону.
Натомість в українській політиці продовжує діяти принцип безкарності на тлі змагання між політичними лідерами у тому, хто кого більше обдурить.
Від самого ранку ледве не кожний контакт починається із символічної фрази: проти кого ми сьогодні збираємось «дружити»?
Плачевні результати подібних домовленостей мають місце в Україні вже давно. Ідуть роки, а система не лише не очищує себе від масового трюкацтва, а дедалі поглиблює його.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Постійні «кидки» мали місце між «Народним союзом «Наша Україна» і знову таки Блоком Юлії Тимошенко.
Комуністична партія також не відрізняється від інших, і змагається «сама з собою» тримати чи не тримати дане слово.
Невміння домовлятися
Роль професійного «кидали» у суспільстві не раз грала партія соціалістів, яка внаслідок саме цієї ролі залишилася за межами парламенту.
В результаті усі гравці на політичній сцені країни підходять до ледве не фатального висновку: сьогодні ніхто ні з ким не може і не вміє домовлятися.
Шанси на знайдення будь-якого політичного компромісу між окремими силами, партіями, угрупованнями, або особистостями наближаються до абсолютного нуля.
Усі недовіряють усім і кожному. Сам принцип переговорів, сам характер взаємостосунків між різними таборами зводиться до того, в чому зізнався днями Віктор Янукович. За його словами, «хто більше обдурить народ, хто більше обдурить партнерів, або, як кажуть, «кине», той вищий сортом політик в Україні».
Головними ворогами майже усіх політиків стали вони самі. Точніше їхня багатолітня звичка спиратися не на інтелект, не на розум, а на хитрощі та інтриги.
Навіть від політологів та аналітиків партійні діячі очікують насамперед пропозицій, які послабили б табір конкурентів.
Конструктивні завдання і програми залишаються другорядними. Прерогативою стає – система трюків і хитросплетінь, підступних варіантів і пасток для потенційних опонентів.
І не важливо – Юлія Тимошенко будувала «кидок» Віктору Януковичу, чи навпаки. Так само не важливо – хто кого кинув, коли Олександр Мороз покинув коаліцію з НУНС і БЮТ і перейшов до іншого табору.
Обдурюють самих себе
В усіх подібних історіях, крім задоволення власних інтересів, існує ще одна важлива властивість, притаманна політичним баталіям в Україні.
Атмосфера хитрування і спроб обдурити партнерів або опонентів стає домінантною, переважає здоровий глузд, елементарну логіку, і, що цікаво, частіше працює проти самих же хитрунів та обдурювачів.
У системі, де панують хитрощі, самі політичні діячі починають втрачати почуття перестороги та самозбереження.
Адже, навряд чи хтось серйозно переміг в останній дуелі між Януковичем і Тимошенко. А от втрати в обох таборах уже помітні.
Недовіра і хитрість стають сильнішими за саму мету домовитись. У випадку БЮТ і Партії регіонів обидві сторони (а вони є найбільшими політичними силами країни) ще раз продемонстрували абсолютне нерозуміння тих засад, на яких будується будь-який справжній компроміс.
Після того, як ще радянська влада в якийсь момент викорінила із суспільства компроміс як систему певних цінностей, й досі в більшості пострадянських країн так і не вдається заповнити цю прогалину.
Компроміс не може існувати, коли сторони тримають за пазухою свої головні козирі, а замість цього показують свою майстерність в обдурюванні, маневруванні та хитруванні.
Куди заведуть хитруни
Компроміс спрацьовує лише там, де учасники викладають на стіл практично усі свої політичні плани та зацікавлення.
Тобто, там нема місця подвійним бухгалтеріям і таємним задумам. Якщо одна зі сторін виношує в собі якийсь трюк, то ліпше не пробувати гратися у псевдокомпроміси. Вони призводять до ще більших суспільних травм.
Ніхто не каже, що на Заході не застосовують трюків у політичних битвах. Але західні демократії мають перевагу в тому, що усі ці трюки або інші хитрощі спрацьовують настільки, наскільки їм дозволяє система верховенства права і верховенства закону. Якщо хтось у своїх хитрощах перейшов межу, то він неодмінно відчує на собі суворість закону.
Натомість в українській політиці продовжує діяти принцип безкарності на тлі змагання між політичними лідерами у тому, хто кого більше обдурить.
Від самого ранку ледве не кожний контакт починається із символічної фрази: проти кого ми сьогодні збираємось «дружити»?
Плачевні результати подібних домовленостей мають місце в Україні вже давно. Ідуть роки, а система не лише не очищує себе від масового трюкацтва, а дедалі поглиблює його.
(Лондон – Прага – Київ)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
