До чого ж приміряються БЮТ та ПР і що вони спроможні зробити ближчим часом у плані закріплення за собою влади?
Інтереси та страхи політиків й олігархів
До цього йшлося – до того, що у двох не надто схожих політичних сил і їхніх лідерів, які всі минулі роки були смертельними ворогами, виникли спільні інтереси. І не лише інтереси, а й спільні страхи.
У чому ж полягають спільні інтереси БЮТ та ПР? Різними шляхами і на різній електоральній базі вийшовши на провідні позиції, ці сили на чолі з лідерами однаково авторитарного типу (хоч і з різними ідейними настановами) сьогодні прагнуть якнайдовше закріпити своє домінування в українській політиці. А в часи кризи зробити це через механізм загальних виборів складно – змучені обставинами виборці можуть відмовити у довірі, на результат виборів здатні вплинути якісь випадкові економічні ексцеси тощо. Тим більше, що в обох політичних силах широко представлений великий бізнес. А він прагне спокою і тільки спокою, і в цьому олігархи з БЮТ істотно не відрізняються від олігархів із ПР. Ба більше: великий бізнес дуже не хоче витрачати сотні мільйонів доларів на президентську кампанію, - а такі витрати неминучі, якщо почнеться боротьба за масового виборця. Тим більше, що це боротьба з не надто відомим заздалегідь результатом, що й породжує страхи політиків.
Звичайно, це не сам по собі страх перед Арсенієм Яценюком, який, за свідченнями соціологів, здатен на рівних конкурувати за крісло президента з Тимошенко та Януковичем. Адже Яценюк – це політик із чинної й сьогодні «обойми», хіба дещо модерніший і молодший. Це радше страх перед тими несподіванками, які можуть виникнути у найближчі півроку і докорінно змінити українську політичну мапу, а ще – перед тим незрозумілим олігархам і наче ефемерним чинником, який зветься «громадянське суспільство», - чинником, що попри свою ефемерність відіграв у подіях 2004 року вирішальну роль.
І от ці інтереси та страхи, схоже, змушують не тільки олігархів, а й політичних лідерів йти на зближення між собою. Бо ж влада – це за українських умов надто серйозна річ, щоб так просто її віддати...
Як змінити Основний Закон?
Отож щоб убезпечитися від страхів, випадковостей і великих витрат, і задумана, очевидно, операція «конституційна реформа». Алгоритм її простий: навіть без формального створення мегакоаліції до 5 червня понад 150 депутатів подають законопроект про внесення змін до Конституції; наступного тижня законопроект проходить розгляд у профільному комітеті Верховної Ради; далі достатньо 226 голосів «за», щоб законопроект був ухвалений у першому читанні й переданий до КС для перевірки на конституційність. Після цього парламент іде на літні канікули, а після повернення з них одержує з КС вердикт, і коли цей вердикт позитивний, остаточно ухвалює закон про зміни до Конституції 300-ма голосами.
Головне тут – встигнути пройти, згідно з процедурою, всі етапи до відправки ухваленого в першому читанні законопроекту на поточній сесії, щоб затвердити зміни на наступній черговій сесії. І зробити це слід по 16 вересня включно, бо 17 вересня почнеться президентська виборча кампанія, під час якої змінювати правила гри – справа дуже й дуже сумнівна під правовим оглядом.
У результаті чергові вибори глави Української держави відбудуться у Верховній Раді, а повноваження самої Ради VI скликання будуть подовжені – чи до 2014, чи до 2015 року – поінформовані джерела розходяться лише у цифрах. Зрозуміла річ, відбудеться перерозподіл повноважень між президентом і прем’єром на користь глави уряду; це означатиме зміну форми правління і перетворення України на парламентську республіку з фактичною двопартійністю.
Утім, при такому розвитку подій залишиться сумнівною легальність проведених конституційних змін (ст.5 чинної Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами») і ще більш сумнівною – легітимність (за даними різних опитувань, від 70% до 80% українців бажають і далі обирати главу держави всенародно). Однозначно проти виборів президента у парламенті чинники громадянського суспільства. А це означає, що втілювати бажані конституційні зміни в життя БЮТ і ПР зможуть якщо не грубою силою, то, принаймні, шляхом адміністративного тиску й тотальної пропаганди.
Хто здатен протидіяти конституційній реформі?
Серед головних противників імовірної конституційної реформи – Президент України Віктор Ющенко і декілька пропрезидентських партій. Ющенко вже заявляв, що не допустить обрання президента у парламенті і використає всі належні засоби для захисту Конституції. Але які засоби має чинний глава держави? Якими можуть бути його кроки, спрямовані проти намагань БЮТ і ПР перебрати на себе всю повноту влади, не залишивши нікому шансів втрутитися у їхню гру?
Деякі експерти вважають, що Ющенко може оголосити дострокові й одночасні президентські і парламентські вибори. Але це неможливо з кількох причин: по-перше, терміни передвиборчих кампаній на цих виборах різні, отже, оголосити їх одночасно не можна; по-друге, сьогодні відсутні конституційні підстави для дочасних виборів Верховної Ради; по-третє, піти на дострокові президентські вибори Віктор Ющенко може єдиним шляхом: оголосивши про свою відставку. Це, звичайно, змусить парламент оголосити дострокові вибори, якщо тільки він після цього збереться на пленарне засідання – бо ж маючи удвох конституційну більшість, БЮТ і ПР здатні зірвати будь-які парламентські дії, тим більше, що за цих обставин чинний голова Верховної Ради Володимир Литвин тимчасово виконуватиме обов’язки глави Української держави, а керувати Радою будуть представники гіпотетичної мегакоаліції...
Інші експерти вважають, що Ющенко може винести на референдум свій проект Конституції, і це дасть йому виграш у часі щодо досить-таки тривалої процедури проходження конституційних змін через Верховну Раду. Але за відсутності вповні правочинного Закону про референдум і за недотримання конституційних процедур стосовно такого референдуму – чи матимуть навіть позитивні його результати належну легітимність? І за які гроші проводитиметься референдум, якщо Верховна Рада відмовиться його профінансувати?
Нарешті, деякі експерти не виключають і силовий варіант – адже Віктор Ющенко є не тільки гарантом дотримання Конституції, а й Верховним головнокомандувачем. Проте піде на це український генералітет, враховуючи не надто високу сьогоднішню популярність у війську і самого Ющенка, і поставленого ним міністра оборони?
А інституції громадянського суспільства здатні за чинних обставин мобілізувати маси на якісь акції лише у разі проведення виборів чи референдуму, коли політична активність автоматично зростає...
Звичайно, існує ще КС, який може визнати запропоновані зміни до Основного Закону неконституційними. Але чи захоче він сваритися з «господарями парламенту« і чи не вплинуть на нього ті фінансові ресурси, які олігархи здатні виділити на цю справу?
Іншими словами, видається, що спинити конституційну реформу ззовні буде складно, якщо взагалі можливо. Проведення ж її може мати наслідком перехід України до розряду «умовних демократій», коли певні процедури наче й виконуються, але реально вплинути на владу громадяни нездатні (принаймні, до 2015 року). Утім, на заваді жаданим великим капіталом спокою (для себе) і відсутності ризиків (знов-таки, для себе) може стати... сама нова конфігурація влади. З історії добре відомо, що різноманітні дуумвірати і тріумвірати були дієвими і стабільними тільки у борні із зовнішнім ворогом; невдовзі після перемоги розпочиналася запекла боротьба за одноосібну владу, і боротьба такої напруги, що попередня борня здавалася грою. А оновлена Конституція у такому разі залишиться клаптем паперу...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Інтереси та страхи політиків й олігархів
До цього йшлося – до того, що у двох не надто схожих політичних сил і їхніх лідерів, які всі минулі роки були смертельними ворогами, виникли спільні інтереси. І не лише інтереси, а й спільні страхи.
У чому ж полягають спільні інтереси БЮТ та ПР? Різними шляхами і на різній електоральній базі вийшовши на провідні позиції, ці сили на чолі з лідерами однаково авторитарного типу (хоч і з різними ідейними настановами) сьогодні прагнуть якнайдовше закріпити своє домінування в українській політиці. А в часи кризи зробити це через механізм загальних виборів складно – змучені обставинами виборці можуть відмовити у довірі, на результат виборів здатні вплинути якісь випадкові економічні ексцеси тощо. Тим більше, що в обох політичних силах широко представлений великий бізнес. А він прагне спокою і тільки спокою, і в цьому олігархи з БЮТ істотно не відрізняються від олігархів із ПР. Ба більше: великий бізнес дуже не хоче витрачати сотні мільйонів доларів на президентську кампанію, - а такі витрати неминучі, якщо почнеться боротьба за масового виборця. Тим більше, що це боротьба з не надто відомим заздалегідь результатом, що й породжує страхи політиків.
Звичайно, це не сам по собі страх перед Арсенієм Яценюком, який, за свідченнями соціологів, здатен на рівних конкурувати за крісло президента з Тимошенко та Януковичем. Адже Яценюк – це політик із чинної й сьогодні «обойми», хіба дещо модерніший і молодший. Це радше страх перед тими несподіванками, які можуть виникнути у найближчі півроку і докорінно змінити українську політичну мапу, а ще – перед тим незрозумілим олігархам і наче ефемерним чинником, який зветься «громадянське суспільство», - чинником, що попри свою ефемерність відіграв у подіях 2004 року вирішальну роль.
І от ці інтереси та страхи, схоже, змушують не тільки олігархів, а й політичних лідерів йти на зближення між собою. Бо ж влада – це за українських умов надто серйозна річ, щоб так просто її віддати...
Як змінити Основний Закон?
Отож щоб убезпечитися від страхів, випадковостей і великих витрат, і задумана, очевидно, операція «конституційна реформа». Алгоритм її простий: навіть без формального створення мегакоаліції до 5 червня понад 150 депутатів подають законопроект про внесення змін до Конституції; наступного тижня законопроект проходить розгляд у профільному комітеті Верховної Ради; далі достатньо 226 голосів «за», щоб законопроект був ухвалений у першому читанні й переданий до КС для перевірки на конституційність. Після цього парламент іде на літні канікули, а після повернення з них одержує з КС вердикт, і коли цей вердикт позитивний, остаточно ухвалює закон про зміни до Конституції 300-ма голосами.
Головне тут – встигнути пройти, згідно з процедурою, всі етапи до відправки ухваленого в першому читанні законопроекту на поточній сесії, щоб затвердити зміни на наступній черговій сесії. І зробити це слід по 16 вересня включно, бо 17 вересня почнеться президентська виборча кампанія, під час якої змінювати правила гри – справа дуже й дуже сумнівна під правовим оглядом.
У результаті чергові вибори глави Української держави відбудуться у Верховній Раді, а повноваження самої Ради VI скликання будуть подовжені – чи до 2014, чи до 2015 року – поінформовані джерела розходяться лише у цифрах. Зрозуміла річ, відбудеться перерозподіл повноважень між президентом і прем’єром на користь глави уряду; це означатиме зміну форми правління і перетворення України на парламентську республіку з фактичною двопартійністю.
Утім, при такому розвитку подій залишиться сумнівною легальність проведених конституційних змін (ст.5 чинної Конституції: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами») і ще більш сумнівною – легітимність (за даними різних опитувань, від 70% до 80% українців бажають і далі обирати главу держави всенародно). Однозначно проти виборів президента у парламенті чинники громадянського суспільства. А це означає, що втілювати бажані конституційні зміни в життя БЮТ і ПР зможуть якщо не грубою силою, то, принаймні, шляхом адміністративного тиску й тотальної пропаганди.
Хто здатен протидіяти конституційній реформі?
Серед головних противників імовірної конституційної реформи – Президент України Віктор Ющенко і декілька пропрезидентських партій. Ющенко вже заявляв, що не допустить обрання президента у парламенті і використає всі належні засоби для захисту Конституції. Але які засоби має чинний глава держави? Якими можуть бути його кроки, спрямовані проти намагань БЮТ і ПР перебрати на себе всю повноту влади, не залишивши нікому шансів втрутитися у їхню гру?
Деякі експерти вважають, що Ющенко може оголосити дострокові й одночасні президентські і парламентські вибори. Але це неможливо з кількох причин: по-перше, терміни передвиборчих кампаній на цих виборах різні, отже, оголосити їх одночасно не можна; по-друге, сьогодні відсутні конституційні підстави для дочасних виборів Верховної Ради; по-третє, піти на дострокові президентські вибори Віктор Ющенко може єдиним шляхом: оголосивши про свою відставку. Це, звичайно, змусить парламент оголосити дострокові вибори, якщо тільки він після цього збереться на пленарне засідання – бо ж маючи удвох конституційну більшість, БЮТ і ПР здатні зірвати будь-які парламентські дії, тим більше, що за цих обставин чинний голова Верховної Ради Володимир Литвин тимчасово виконуватиме обов’язки глави Української держави, а керувати Радою будуть представники гіпотетичної мегакоаліції...
Інші експерти вважають, що Ющенко може винести на референдум свій проект Конституції, і це дасть йому виграш у часі щодо досить-таки тривалої процедури проходження конституційних змін через Верховну Раду. Але за відсутності вповні правочинного Закону про референдум і за недотримання конституційних процедур стосовно такого референдуму – чи матимуть навіть позитивні його результати належну легітимність? І за які гроші проводитиметься референдум, якщо Верховна Рада відмовиться його профінансувати?
Нарешті, деякі експерти не виключають і силовий варіант – адже Віктор Ющенко є не тільки гарантом дотримання Конституції, а й Верховним головнокомандувачем. Проте піде на це український генералітет, враховуючи не надто високу сьогоднішню популярність у війську і самого Ющенка, і поставленого ним міністра оборони?
А інституції громадянського суспільства здатні за чинних обставин мобілізувати маси на якісь акції лише у разі проведення виборів чи референдуму, коли політична активність автоматично зростає...
Звичайно, існує ще КС, який може визнати запропоновані зміни до Основного Закону неконституційними. Але чи захоче він сваритися з «господарями парламенту« і чи не вплинуть на нього ті фінансові ресурси, які олігархи здатні виділити на цю справу?
Іншими словами, видається, що спинити конституційну реформу ззовні буде складно, якщо взагалі можливо. Проведення ж її може мати наслідком перехід України до розряду «умовних демократій», коли певні процедури наче й виконуються, але реально вплинути на владу громадяни нездатні (принаймні, до 2015 року). Утім, на заваді жаданим великим капіталом спокою (для себе) і відсутності ризиків (знов-таки, для себе) може стати... сама нова конфігурація влади. З історії добре відомо, що різноманітні дуумвірати і тріумвірати були дієвими і стабільними тільки у борні із зовнішнім ворогом; невдовзі після перемоги розпочиналася запекла боротьба за одноосібну владу, і боротьба такої напруги, що попередня борня здавалася грою. А оновлена Конституція у такому разі залишиться клаптем паперу...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
