Двоє колишніх послів США в Грузії та колишній посланець у цій країні Європейської Комісії закликали Сполучені Штати очолити зусилля Заходу, щоб відвернути «нову трагедію». На думку авторів статті, надрукованої 6 травня, посилення воєнної присутності Росії в Грузії і російське ставлення до минулорічної війни як до «недовершеної справи» дедалі чіткіше свідчать про загрозу нової ескалації насильства. Один із них, колишній посланець Європейської Комісії в Грузії Деніс Корбой, який нещодавно побував у Тбілісі, пояснив таку позицію в інтерв’ю Радіо Свобода.
– Що надихнуло вас і ще двох колишніх послів написати таку статтю в The New York Times?
– Ми відчули, склавши докупи всі свідчення, що є ознаки того, що Росія, можливо, готується до нового конфлікту, коли це буде їй вигідно – ймовірно, наприкінці літа цього року. Ми сподіваємося, що помилилися, але нас так стривожили докази, що ми вирішили попередити про це. Наше занепокоєння, до речі, ще й зросло відтоді, як ми написали статтю.
– Чому Ви так думаєте?
– Доказів усе більше. Ви ж знаєте, звичайно, що російські війська стоять на кордонах Абхазії і Південної Осетії. А подивіться на їхні озброєння – це ж не озброєння для охорони кордонів, це, радше, озброєння для війни. А коли глянути на Чорноморський флот Росії, то там теж такі типи озброєння, які викликають подив. А тепер зберіть усе це докупи, разом із російською риторикою – починаючи з грубого перебільшення небезпеки для Росії від навчань за програмою НАТО «Партнерство задля миру», а це щорічні навчання, і Росія чудово знає, що ніякої загрози від них немає. Далі йде вже новинка – більше негативне ставлення до «Східного партнерства», а це, як ви знаєте, добровільна програма співпраці з Європейським Союзом, що стосується таких питань, як візи, торгівля чи поліпшення життя людей. От така ситуація й тривожить. І ми вважаємо, що міжнародна спільнота, можливо, не цілком усвідомлює, наскільки це може бути небезпечно. А коли зважити на внутрішнє становище в Грузії, на внутрішню кризу, на те, що люди в самій Грузії, здається, не усвідомлюють, яка загроза може постати перед Грузією (а, на нашу думку, ця загроза може постати), то це найсерйозніша криза для Грузії від її незалежності в 1991 році.
– Яка мета Росії в Грузії? Чи вона просто хоче зберегти сферу впливу?
– Ми вважаємо, що мета Росії, і дуже важлива для неї мета, – це здобути контроль за енергоносіями з Каспійського басейну з усіх боків. Вона також хоче мати вето на політику, особливо зовнішню політику, країн Південного Кавказу. Ми вважаємо, що коли Барак Обама працюватиме над «кнопкою перезавантаження», особливо на зустрічі в Москві 6–8 липня, він має провести для наших російських друзів «червону лінію», яку вони не можуть перетинати в своїх маніпуляціях зі становищем у Грузії таким чином, щоб спровокувати новий конфлікт. Це вочевидь не так важливо, як питання на кшталт Пакистану й Афганістану, продовження переговорів про ядерне роззброєння, Ірану, Близького Сходу чи Північної Кореї. Усе це дуже важливо. Але ми не маємо дозволити Росії торгуватися про це в обмін на повернення її контролю над її «заднім двором». Тому ми й забили на сполох.
– Ви кажете про «червону лінію». А що станеться з Росією, якщо вона її перетне? На що здатний Захід?
– Росії треба дати знати цілком чітко, що перетин цієї «червоної лінії» означатиме, що «перезавантаження» не зможе продовжитися. Дуже нелегко піднести справу Грузії до такого рівня. Якщо Росія вирішить, що може ризикувати новою авантюрою десь улітку, то, звичайно ж, буде обурення міжнародної спільноти, будуть величезні протести й таке інше. Але Росія мусить усвідомити, що вона заплатить вищу ціну, ніж мусила заплатити за трагічні події минулого серпня в Південній Осетії.
(Прага – Київ)
– Що надихнуло вас і ще двох колишніх послів написати таку статтю в The New York Times?
– Ми відчули, склавши докупи всі свідчення, що є ознаки того, що Росія, можливо, готується до нового конфлікту, коли це буде їй вигідно – ймовірно, наприкінці літа цього року. Ми сподіваємося, що помилилися, але нас так стривожили докази, що ми вирішили попередити про це. Наше занепокоєння, до речі, ще й зросло відтоді, як ми написали статтю.
– Чому Ви так думаєте?
– Доказів усе більше. Ви ж знаєте, звичайно, що російські війська стоять на кордонах Абхазії і Південної Осетії. А подивіться на їхні озброєння – це ж не озброєння для охорони кордонів, це, радше, озброєння для війни. А коли глянути на Чорноморський флот Росії, то там теж такі типи озброєння, які викликають подив. А тепер зберіть усе це докупи, разом із російською риторикою – починаючи з грубого перебільшення небезпеки для Росії від навчань за програмою НАТО «Партнерство задля миру», а це щорічні навчання, і Росія чудово знає, що ніякої загрози від них немає. Далі йде вже новинка – більше негативне ставлення до «Східного партнерства», а це, як ви знаєте, добровільна програма співпраці з Європейським Союзом, що стосується таких питань, як візи, торгівля чи поліпшення життя людей. От така ситуація й тривожить. І ми вважаємо, що міжнародна спільнота, можливо, не цілком усвідомлює, наскільки це може бути небезпечно. А коли зважити на внутрішнє становище в Грузії, на внутрішню кризу, на те, що люди в самій Грузії, здається, не усвідомлюють, яка загроза може постати перед Грузією (а, на нашу думку, ця загроза може постати), то це найсерйозніша криза для Грузії від її незалежності в 1991 році.
– Яка мета Росії в Грузії? Чи вона просто хоче зберегти сферу впливу?
– Ми вважаємо, що мета Росії, і дуже важлива для неї мета, – це здобути контроль за енергоносіями з Каспійського басейну з усіх боків. Вона також хоче мати вето на політику, особливо зовнішню політику, країн Південного Кавказу. Ми вважаємо, що коли Барак Обама працюватиме над «кнопкою перезавантаження», особливо на зустрічі в Москві 6–8 липня, він має провести для наших російських друзів «червону лінію», яку вони не можуть перетинати в своїх маніпуляціях зі становищем у Грузії таким чином, щоб спровокувати новий конфлікт. Це вочевидь не так важливо, як питання на кшталт Пакистану й Афганістану, продовження переговорів про ядерне роззброєння, Ірану, Близького Сходу чи Північної Кореї. Усе це дуже важливо. Але ми не маємо дозволити Росії торгуватися про це в обмін на повернення її контролю над її «заднім двором». Тому ми й забили на сполох.
– Ви кажете про «червону лінію». А що станеться з Росією, якщо вона її перетне? На що здатний Захід?
– Росії треба дати знати цілком чітко, що перетин цієї «червоної лінії» означатиме, що «перезавантаження» не зможе продовжитися. Дуже нелегко піднести справу Грузії до такого рівня. Якщо Росія вирішить, що може ризикувати новою авантюрою десь улітку, то, звичайно ж, буде обурення міжнародної спільноти, будуть величезні протести й таке інше. Але Росія мусить усвідомити, що вона заплатить вищу ціну, ніж мусила заплатити за трагічні події минулого серпня в Південній Осетії.
(Прага – Київ)
