Їхній штучний подив дозволяє мені навести один приклад із життя величезного, політично об’єднаного материка, що містить 27 країн, із населенням 400 мільйонів осіб під назвою Європейський Союз.
Одного дня у Римі я пішов купувати кабель для інтернету. Крамниця була розміщена у маленьких кімнатках на другому поверсі старого буднику. Продавцями були два старі чоловіки, дуже схожі один на одного. Виявилося, що це брати. Одному було 75, іншому 82. Старший спілкувався з покупцями, а «молодший» бігав у підсобку, виносив та пакував товар. Обслуговували покупців вони по-італійськи повільно, чим доводили мене до відчаю. Я не розумів, чому сеньйора купила дві лампочки, але стоїть і далі веде з продавцями жваву бесіду. Я згадую про цю обставину, тому, що коли надійшла моя черга, то я, зрозуміло, був «сильно розігрітий». Мені відміряли кабель і почали його «обжимати». Це така складна процедура, коли кінцівки кабелю оголюються та вставляються у спеціальні пластмасові кінцівки. Кінці кабелю тонкі, їх багато і важливо нічого не переплутати, про що я досить нервово сказав продавцю. Він подивився на мене поверх окулярів і відповів: «Ми працюємо тут 47 років і знаємо, як обжимати кабель».
Я здивувався і запитав, чи не помилився він у підрахунках.
– Саме 47, – підтвердив старий. – А купив цей магазин наш батько ще перед війною.
– Як незвично, – здивувався я.
– Чому незвично?
– Тому що довго. Тому що за такий термін усяке може трапитись...
– Що ви маєте на увазі? – з підозрою запитав старий. – Що ми помремо? Але ж і я, і брат маємо дітей.
Я мовчки взяв кабель, буркнув «Buona sera» і вийшов. Потім я пішов до кафе і там, мабуть, від хорошої кави, я раптом зрозумів, як одним словом пояснити, що таке нормальна країна.
Як визначити, чи живеш ти у нормальній країні
Нормальна країна, подумав я, це така країна, у якій громадянин має те, чим він володіє. І ніщо, і ніколи його не може цього позбавити. Він може померти, але тоді усе це перейде до дітей. Він може це продати і тоді отримає за це гроші. Він може в крайньому разі збанкрутувати, це буває. Але ніхто і ніколи не може щось відібрати у нього силою. Змінюється влада, ухвалюються закони, йде у відставку уряд – за 40 років у Італії він мінявся 41 раз. Але ці два брати з електромагазину не помічають влади, для свого життя вони первинні.
Я був свідком бесіди двох невеличких бізнесменів, що планували невеличку інвестицію в оливковий сад. Перший дохід вони планували отримати у 2012 році. Теми, що у них хтось може відібрати поле або оливки, під час розмови не виникало.
У продуктовому магазині біля мого дому, яким господар незмінно володіє від 1947 року і в якому над касою гордо висять фотографії його батька, бабусі та коханої онучки, я купив шматок пармезану зі штампом «1981 рік» Продавець пояснив, що вони купують цей сир з 20-х років минулого століття на одній і тій же сироварні у Тоскані.
Я не думаю, що є інша модель життя. Інша модель просто не є життям. Або ти керуєш, або тобою.
Перше народжує господаря, друге – утриманця.
І я думаю, що є простий спосіб визначити, чи живеш ти у нормальній країні. Наприклад, ти вирішив купити щось коштовне, велике, щоб вкласти у це всі свої сили, щоб забезпечити себе та своїх дітей. Так от, чи впевнений ти, що у твоїй країні у тебе це ніколи, ні за яких незаконних причин не заберуть?
І якщо наступить день, коли ти зрозумієш, що не заберуть, що ти це купив і воно твоє, то знай – твоя країна стала нормальною країною.
Безумовно, це очевидність. Але від цього вона не згубила своєї актуальності.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Одного дня у Римі я пішов купувати кабель для інтернету. Крамниця була розміщена у маленьких кімнатках на другому поверсі старого буднику. Продавцями були два старі чоловіки, дуже схожі один на одного. Виявилося, що це брати. Одному було 75, іншому 82. Старший спілкувався з покупцями, а «молодший» бігав у підсобку, виносив та пакував товар. Обслуговували покупців вони по-італійськи повільно, чим доводили мене до відчаю. Я не розумів, чому сеньйора купила дві лампочки, але стоїть і далі веде з продавцями жваву бесіду. Я згадую про цю обставину, тому, що коли надійшла моя черга, то я, зрозуміло, був «сильно розігрітий». Мені відміряли кабель і почали його «обжимати». Це така складна процедура, коли кінцівки кабелю оголюються та вставляються у спеціальні пластмасові кінцівки. Кінці кабелю тонкі, їх багато і важливо нічого не переплутати, про що я досить нервово сказав продавцю. Він подивився на мене поверх окулярів і відповів: «Ми працюємо тут 47 років і знаємо, як обжимати кабель».
Я здивувався і запитав, чи не помилився він у підрахунках.
– Саме 47, – підтвердив старий. – А купив цей магазин наш батько ще перед війною.
– Як незвично, – здивувався я.
– Чому незвично?
– Тому що довго. Тому що за такий термін усяке може трапитись...
– Що ви маєте на увазі? – з підозрою запитав старий. – Що ми помремо? Але ж і я, і брат маємо дітей.
Я мовчки взяв кабель, буркнув «Buona sera» і вийшов. Потім я пішов до кафе і там, мабуть, від хорошої кави, я раптом зрозумів, як одним словом пояснити, що таке нормальна країна.
Як визначити, чи живеш ти у нормальній країні
Нормальна країна, подумав я, це така країна, у якій громадянин має те, чим він володіє. І ніщо, і ніколи його не може цього позбавити. Він може померти, але тоді усе це перейде до дітей. Він може це продати і тоді отримає за це гроші. Він може в крайньому разі збанкрутувати, це буває. Але ніхто і ніколи не може щось відібрати у нього силою. Змінюється влада, ухвалюються закони, йде у відставку уряд – за 40 років у Італії він мінявся 41 раз. Але ці два брати з електромагазину не помічають влади, для свого життя вони первинні.
Я був свідком бесіди двох невеличких бізнесменів, що планували невеличку інвестицію в оливковий сад. Перший дохід вони планували отримати у 2012 році. Теми, що у них хтось може відібрати поле або оливки, під час розмови не виникало.
У продуктовому магазині біля мого дому, яким господар незмінно володіє від 1947 року і в якому над касою гордо висять фотографії його батька, бабусі та коханої онучки, я купив шматок пармезану зі штампом «1981 рік» Продавець пояснив, що вони купують цей сир з 20-х років минулого століття на одній і тій же сироварні у Тоскані.
Я не думаю, що є інша модель життя. Інша модель просто не є життям. Або ти керуєш, або тобою.
Перше народжує господаря, друге – утриманця.
І я думаю, що є простий спосіб визначити, чи живеш ти у нормальній країні. Наприклад, ти вирішив купити щось коштовне, велике, щоб вкласти у це всі свої сили, щоб забезпечити себе та своїх дітей. Так от, чи впевнений ти, що у твоїй країні у тебе це ніколи, ні за яких незаконних причин не заберуть?
І якщо наступить день, коли ти зрозумієш, що не заберуть, що ти це купив і воно твоє, то знай – твоя країна стала нормальною країною.
Безумовно, це очевидність. Але від цього вона не згубила своєї актуальності.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
