Відставка Голови Секретаріату Президента Віктора Балоги. Навіщо і чому зараз?

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Дмитро Шурхало: Багато казали про те, що падіння рейтингу Віктора Ющенка, зумовлене діяльністю голови його секретаріату. Попервах пропрезидентська політична сила, фракція НУНС не раз закликала Ющенка відправити Балогу у відставку. Через відмову зробити це президент втратив багатьох своїх спільників.

Чому зараз розпадається цей тандем? Вони так трималися разом! Аж раптом от маємо.

Андрій Єрмолаєв: Я думаю, що ніхто не винен в падінні рейтингу пана Ющенка, окрім самого Ющенка. А все інше: його оточення, його секретаріат і його партія – це лише додаткові фактори іноді важливі, подразливі фактори, іноді малозначущі, але не слід їх перебільшувати. Все-таки кожен громадянин оцінює свого президента за його діями. А все інше розглядає як додаткові аргументи.

Стосовно цієї ситуації. По-перше, мабуть, не є відкриттям, що протягом останнього півріччя і політики, і експерти в кулуарах багато говорили про розходження, які виникають між президентом і главою секретаріату.

При чому я хочу звернути увагу на те, що особливість пана Балоги полягає в тому, що коли він приходив на посаду глави секретаріату… Це чиновнича посада. Для деяких вона залишається малопомітною. Але Балога – людина амбітна, з політичними амбіціями, на той момент він позиціонувався і як антикризовий менеджер «НУ». Тобто, це було доручення президента – займатися партією.

Мав він амбіції і прем’єр-міністра. І про це також були досить серйозні перемовин, коли мова йшла про різні склади помаранчевих урядів.

Тому для нього було мало чиновничої посади. Він туди йшло як на позицію, яка дозволяє збільшити свою вагу в політиці.

І ось цей дуалізм - чиновнича робота, сервісні функції важливі, але все ж таки сервісні. І водночас політичні амбіції, вони спонукали до певної конкуренції. Я зараз використовую це визначення в нормальному, позитивному сенсі. Конкуренції ідей, іноді навіть конкуренції підходів самим президентом.

І це мало прояв, зокрема, в таких питаннях, як стосунки президента і ВР, питання, пов’язані, наприклад, з тактикою поведінки президента, вирішенням економічних питань. Вона має бути агресивною чи м’якою, консультативною чи нав’язливою. І час від часу поставала проблема, що Балога і Ющенко знову розходяться, знову є протиріччя.

Але цього разу це вже не чутки, це вже факт. Він йде у відставку.

Я розглядаю цю відставку як політичний факт, тобто як рішення самого Балоги йти в публічну політику. І, мабуть, це пов’язано з тим, що вичерпано ресурс оцієї конкуренції. І це є вже різниця в підходах до майбутньої політики. Так що слід чекати в публічній політиці політика Балогу як з претензіями на лідерство.

- Пане Борисе?

Борис Соболєв: Я погоджуюся.

Я тільки додам, що все ж таки президент Ющенко став першим президентом, який працює в умовах нової Конституції. Тобто рештки, скажімо, терміну дії старої Конституції і нова Конституція і по суті геть усі вчилися політичні чинники жити за цією новою Конституцією.

По суті Україна перейшла в статус парламентської республіки, функції, які мали колишні президенти, в тому числі й до яких ми всі звикли: знімати й призначати, встановлювати якісь директиви, завдання, ставити завдання, які обов’язкові до виконання, вони відійшли в минуле.

По суті до цього треба було призвичаїтися, звикнути і знайти ту нішу найвищого державного управління, яка й до цього часу, на жаль, залишається незаповненою. Це стратегічне бачення розвитку держави, це стратегічні докорінні реформи, це по суті нова функція, скажімо, лідера держави в умовах цієї ринкової трансформації, тим більше в умовах кризового розвитку, в який ми вступили.

Тому, можна сказати, що певну функцію Віктор Іванович виконав, виконав досить ефективно…

- Яку саме? Можете уточнити?

Борис Соболєв: Він допоміг в тому числі й суспільству все-таки реалізувати постулати нової Конституції, за якою ми всі зараз живемо, в тому числі і всі політичні чинники, все суспільство живе.

- Отже, виходить, голова президентського секретаріату допоміг реалізувати постулати Конституції, яка зробила Україну більш парламентською, ніж президентською державою.

І тут є певний парадокс. От дивіться, Адміністрація Президента, потім Секретаріат Президента завжди мали дуже великий вплив. Хоча діяльність цього органу влади не регламентувалася жодним законом, там хіба що якісь внутрішні були інструкції, внутрішні положення.

І як от в умовах парламентської республіки, парламентської Конституції ми маємо такий непропорційно великий вплив керівника інституції, яка якби не регламентована законом? Тобто, в цій парламентській Конституції нічого немає про Секретаріат Президента.

Андрій Єрмолаєв: Давайте знову-таки обережно шукати визначення, що і хто має вплив?

В Україні зберігається, незважаючи на політичну реформу, все-таки традиція такого моновладдя, пошуку головного і найбільш впливового начальника. Можливо, це пов’язано з високим рівнем бюрократизації країни. І ще до незалежності, в рамках СРСР та й зараз в нас роль бюрократичного апарату досить висока.

І в цьому сенсі авторитет, значення і розуміння ролі президента, не зважаючи на зміни в його функціях, залишаються надзвичайно високими. Тобто, люди, бізнес, прості громадяни, окремі інституції, вони все-таки орієнтуються на президента і його можливості набагато більше навіть, ніж може зробити сам президент.

Відповідно, якщо говорити про ось цей саме вплив, то вплив має президент. Але що відбувається на практиці, в житті? Дуже часто люди, що забезпечують діяльність президента, тобто, власне, це сервісна позиція, використовується для перерозподілу реальних можливостей президентської влади, чиновники намагаються своїм кріслом підмінити те, що притаманне президенту, користуючись доступом, користуючись авторитетом президента.

І в залежності від того, як сам президент розпоряджається владою, наскільки він контролює ситуацію, або влада зберігається і концентрується в його руках, або починає, як то кажуть, розповзатися по чиновниках.

- В даному випадку вона…

Андрій Єрмолаєв: От згадаймо, наприклад, історію Кучми. Перший термін Кучма все-таки схилявся до такої моновлади і контролював все і вся. Але з’явилися сильні адміністратори, з’явилася більш складна ситуація в його оточенні, відома «епоха Медведчука», коли почали перерозподілятися, в тому числі і президентські можливості незалежно від діючого президента.

Ющенко, як на мене, досить м’який президент з точки зору використання адміністративних важелів, і люди зі здібностями адміністраторів просто цим активно користуються і починають фактично використовувати повноваження й іміджеві можливості президентської влади.

- Пане Борис, а Ви як би пояснили те, що норми парламентської держави в нас реалізував той, кому…?

Борис Соболєв: Ні, трошки не так. Не реалізував. Ви ж запитали конкретне запитання.

То я відповідаю, що роль і функція чиновника, який він не був би, визначається страшенно гіперболізованою централізацією ресурсів в цій державі.

До цього часу ми має перерозподіл суспільного продукту через Київ вищий, ніж він був за часів радянської влади і соціалізму.

Мова йде про те, що ми утворили державу з таких споживачів, з регіонів-споживачів, які вже звикли до того, що потрібно їхати тут, просити, перекласти свою відповідальність на когось, як він не називався б: глава адміністрації чи секретаріату, чи як, але приїхати, взяти дозвіл, погодити, узгодити і не нести жодної відповідальності. Ви розумієте?

І саме страшне, що Київ в буд-яких персоналія погоджується виконувати цю функцію і надалі лишає тим самим право регіонів по суті жити самостійним життям, заробляти кошти і утримувати центр в межах тієї компетенції, яку навіть Конституція визначає...

(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)