Київ – Що системні зміни клімату зумовлені антропогенними факторами, – про це за останні кілька десятиліть написано у величезній кількості наукових та науково-популярних праць. 2007 року Нобелівську премію миру за зусилля зі здобуття та поширення більших знань про спричинені людиною (man-made) зміни клімату одержали Альберт Арнольд (Ел) Ґор, колишній віце-президент США та Міжурядова група експертів із кліматичних змін при ООН (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC), чиї дослідницькі результати визнані не лише таким офіційним способом, а і тим, що впливові видання, серед них журнал Nature, друкують їх майже щономера.
А те, що на планеті відбувається глобальне потепління – давно вже не таємниця. І наслідки цього потепління вельми відчутні. Скажімо, 2007 року в Арктиці вперше за історію спостережень звільнилися від криги Північно-західний і Північно-східний проходи, тобто можна було пропливти кораблем уздовж північного узбережжя Ґренландії та Канади з Атлантики до Тихого океану, а при бажанні – зробити повне коло, замкнувши його вздовж північного узбережжя Росії. А на початку серпня 2008 року група туристів була евакуйована з заповідника на канадських островах Баффінова Земля. Причиною цього стала повінь, викликана таненням місцевих льодів. До речі, цей заповідник зветься Auyuittuq, що мовою інуїтів означає «Земля, на якій ніколи не тане крига»...
Не дивно, що зараз, за словами начальника Гідрометцентру України Миколи Кульбіди, вже не діє «народний календар» і традиційні прикмети щодо погоди справджуються все рідше. А далі, якщо події розвиватимуться в тому ж річищі, взагалі важко буде вести мову й про наукове довготермінове прогнозування погодних змін – зникне його підґрунтя, настане час постійної кліматичної нестабільності.
Парникові гази: що занадто, те погано
Головним чинником негативних змін клімату дослідники вважають т.зв. «парникові гази», тобто гази, які не дозволяють розсіюватися у просторі тепловому випромінюванню поверхні Землі і хмар. Сам по собі викликаний цими газами парниковий ефект позитивно впливає на всі екосистеми, стабілізує температуру атмосферного повітря і є важливою передумовою розвитку біосфери та суспільства (без цього ефекту на Землі панувала б вічна зима). До основних парникових газів в атмосфері належать водяна пара (H2O), двоокис вуглецю (CO2), закис азоту (N2O), метан (CH4), озон (O3) та – останнім часом – хлорофторовуглеці (CFC) і гідрохлорофторовуглеці (HCFC), які виникають виключно в результаті діяльності людини.
Із початку індустріальної доби відсоток парникових газів в атмосфері почав збільшуватися. Внаслідок цього середня температура на Землі зросла на 0,7ºС (за іншими даними – на 1,9ºС) від доіндустріального рівня і почалися негативні зміни клімату. Іншими словами, надмір парникових газів не менш небезпечний для біосфери та цивілізації, ніж їхня нестача. Особливо небезпечними є хлорофторовуглеці та гідрохлорофторовуглеці, які, з одного боку, активно руйнують озоновий шар, а з іншого – значно підсилюють парниковий ефект.
Більшість науковців вважає більш-менш безпечним для людства глобальне потепління на 2ºС від доіндустріального рівня; це межа, за якою починаються незворотні та катастрофічні зміни на планеті, серед яких загибель коралових рифів; танення тундри, що призведе до значних викидів метану, посилюючи процес глобальної зміни клімату; різке збільшення смертності від теплових ударів, засух, повеней, інших стихійних лих; загибель від 20% до 80% тропічних лісів Амазонки; нестача питної води, яка позначиться на житті мільярдів людей; значне поширення інфекційних хвороб тощо.
Зважаючи на ці небезпеки, 1997 року був ухвалений, а 2004 року набув чинності Кіотський протокол – міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. На сьогодні його з великих держав не ратифікували США та Китай. Хоча, схоже, зі зміною адміністрації у США змінюється й позиція держави. Якщо раніше влада Штатів заперечувала безпосередній вплив парникових газів на глобальну зміну клімату, то нещодавно урядове Агентство захисту довкілля визнало, що ці гази в атмосфері становлять загрозу здоров’ю й добробутові нинішнього та майбутніх поколінь.
А тим часом песимістичні варіанти сценаріїв майбутнього – у разі, якщо не будуть вжиті екстрені заходи, передусім у плані скорочення щонайменше наполовину викидів парникових газів, – передбачають: у середині цього століття середня температура на Землі може зрости на 7оС. Результати цього будуть драматичними для всього живого.
Боротися, пристосовуватися чи капітулювати?
За цих обставин з’являються і набувають популярності концепції, згідно з якими немає сенсу боротися з глобальними змінами клімату, а пристосовуватися до них. Скажімо, данський еколог та економіст Бйорн Ломборг, який очолює центр «Копенгагенський консенсус», вельми скептично оцінює сучасну політику боротьби з проблемами занечищення довкілля та кліматичних змін. Ломборг пропонує: замість того, щоб витрачати величезні гроші на спроби зупинити кліматичні зміни, пристосовуватися до них і жити за їхніх умов. На його думку, коли йдеться про порятунок популяції білих ведмедів, треба не зменшувати викиди CO2 в атмосферу, а вкласти значно менші кошти у боротьбу із браконьєрством; обмеження розвитку промисловості зменшать ризик захворювання на малярію на 0,2%, а поширення належних ліків і протимоскітних сіток – удвічі. Боротьба з глобальним потеплінням порятує від затоплення десятків квадратних кілометрів суходолу, а побудова гідротехнічних споруд захистить десятки тисяч квадратних кілометрів. Витрата трильйонів доларів згідно з Кіотським протоколом дасть змогу понизити літню температуру в мегаполісах на 0,17°C, а фарбування стін і дахів у білий колір і висадка дерев у містах – на 8-10°C.
На відміну від нього, британський учений Джеймс Лавлок вважає, що протистояти глобальному потеплінню слід було раніше, а зараз уже запізно – пройдена «точка неповернення», змінилася екосистема Землі і вона тепер працює проти людини. Лавлок створив гіпотезу Геї (англ. Gaia), в якій постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм, який має не лише системи самоорганізації, а і «контрольний механізм», котрий підтримує довкілля у придатному для життя стані. «Будь-які види, котрі несприятливим чином впливають на довкілля, роблять його менш придатним для нащадків, урешті-решт виганяються так само, які найбільш слабкі, еволюційно непристосовані види», – пише Лавлок. Людство також є членом цієї єдиної складної багаторівневої симбіотичної системи. Нині, вважає Лавлок, зловживання людини відносно довкілля змушують цю систему працювати проти Homo Sapiens. Виглядає так, що людство в цілому в його чинному стані – це недуга біосфери. Остання і намагається зцілитись, так змінюючи кліматичні параметри свого існування, щоб «викинути» з себе людину, чи, принаймні, відкинути її кудись на маргінес. Тож однією з головних складових нової книги Лавлока «Помста Геї» є «керівництво для тих, хто вижив» – для людей, які боротимуться за існування решток цивілізації після повного структурного розпаду чинного екологічного механізму.
Та не всі настільки песимістичні. Згадана вже ІРСС (куди входять представники понад 100 країн) ставиться до проблеми принципово інакше: слід боротися і не здаватися. На думку експертів групи, щоб сповільнити настання кліматичної катастрофи протягом найближчих десятиліть, слід витрачати не менш, ніж 0,12% щорічного світового ВВП, підвищуючи енергоефективність та використовуючи новітні технології у промисловості і сфері побуту. Рівні викидів парникових газів мусять почити знижуватися принаймні з 2015 року, і чим помітнішим стане таке скорочення, тим менш серйозними будуть наступні наслідки зміни клімату.
Для утримання глобального потепління на межі 2ºС, група індустріально розвинених країн має взяти зобов’язання скоротити викиди на 25-40% від рівня 1990 року до 2020 та на 80-95% до 2050 року; країни, що розвиваються, також мусять скоротити викиди за умови фінансової та технічної допомоги з боку розвинених держав.
Український уряд у грудні 2008 року заявив про готовність узяти зобов’язання зменшити викиди парникових газів за наступне дванадцятиліття на 20% від рівня 1990 року. Екологи, втім, певні, що така мета занизька, оскільки внаслідок об’єктивних економічних обставин викиди України вже зараз впали на 55% від рівня 1990 року. Доцільно вийти 2020 року на показник 60% від рівня 1990 року, вважають українські та європейські дослідники. Але так чи інакше, жодна країна не зможе порятуватися самотужки; ситуація засвідчує серйозність чинних проблем і нагальну потребу у швидких і нестандартних діях із вирішення кліматичного питання. В іншому разі не спрацюють ніякі чинники, які б допомогли людству подолати сучасну кризу, і глобальна кліматична катастрофа перекреслить усі спроби як збереження свого статус-кво світовими лідерами, так і модернізації таких держав із запізнілим націєтворенням, як Україна.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
А те, що на планеті відбувається глобальне потепління – давно вже не таємниця. І наслідки цього потепління вельми відчутні. Скажімо, 2007 року в Арктиці вперше за історію спостережень звільнилися від криги Північно-західний і Північно-східний проходи, тобто можна було пропливти кораблем уздовж північного узбережжя Ґренландії та Канади з Атлантики до Тихого океану, а при бажанні – зробити повне коло, замкнувши його вздовж північного узбережжя Росії. А на початку серпня 2008 року група туристів була евакуйована з заповідника на канадських островах Баффінова Земля. Причиною цього стала повінь, викликана таненням місцевих льодів. До речі, цей заповідник зветься Auyuittuq, що мовою інуїтів означає «Земля, на якій ніколи не тане крига»...
Не дивно, що зараз, за словами начальника Гідрометцентру України Миколи Кульбіди, вже не діє «народний календар» і традиційні прикмети щодо погоди справджуються все рідше. А далі, якщо події розвиватимуться в тому ж річищі, взагалі важко буде вести мову й про наукове довготермінове прогнозування погодних змін – зникне його підґрунтя, настане час постійної кліматичної нестабільності.
Парникові гази: що занадто, те погано
Головним чинником негативних змін клімату дослідники вважають т.зв. «парникові гази», тобто гази, які не дозволяють розсіюватися у просторі тепловому випромінюванню поверхні Землі і хмар. Сам по собі викликаний цими газами парниковий ефект позитивно впливає на всі екосистеми, стабілізує температуру атмосферного повітря і є важливою передумовою розвитку біосфери та суспільства (без цього ефекту на Землі панувала б вічна зима). До основних парникових газів в атмосфері належать водяна пара (H2O), двоокис вуглецю (CO2), закис азоту (N2O), метан (CH4), озон (O3) та – останнім часом – хлорофторовуглеці (CFC) і гідрохлорофторовуглеці (HCFC), які виникають виключно в результаті діяльності людини.
Із початку індустріальної доби відсоток парникових газів в атмосфері почав збільшуватися. Внаслідок цього середня температура на Землі зросла на 0,7ºС (за іншими даними – на 1,9ºС) від доіндустріального рівня і почалися негативні зміни клімату. Іншими словами, надмір парникових газів не менш небезпечний для біосфери та цивілізації, ніж їхня нестача. Особливо небезпечними є хлорофторовуглеці та гідрохлорофторовуглеці, які, з одного боку, активно руйнують озоновий шар, а з іншого – значно підсилюють парниковий ефект.
Більшість науковців вважає більш-менш безпечним для людства глобальне потепління на 2ºС від доіндустріального рівня; це межа, за якою починаються незворотні та катастрофічні зміни на планеті, серед яких загибель коралових рифів; танення тундри, що призведе до значних викидів метану, посилюючи процес глобальної зміни клімату; різке збільшення смертності від теплових ударів, засух, повеней, інших стихійних лих; загибель від 20% до 80% тропічних лісів Амазонки; нестача питної води, яка позначиться на житті мільярдів людей; значне поширення інфекційних хвороб тощо.
Зважаючи на ці небезпеки, 1997 року був ухвалений, а 2004 року набув чинності Кіотський протокол – міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. На сьогодні його з великих держав не ратифікували США та Китай. Хоча, схоже, зі зміною адміністрації у США змінюється й позиція держави. Якщо раніше влада Штатів заперечувала безпосередній вплив парникових газів на глобальну зміну клімату, то нещодавно урядове Агентство захисту довкілля визнало, що ці гази в атмосфері становлять загрозу здоров’ю й добробутові нинішнього та майбутніх поколінь.
А тим часом песимістичні варіанти сценаріїв майбутнього – у разі, якщо не будуть вжиті екстрені заходи, передусім у плані скорочення щонайменше наполовину викидів парникових газів, – передбачають: у середині цього століття середня температура на Землі може зрости на 7оС. Результати цього будуть драматичними для всього живого.
Боротися, пристосовуватися чи капітулювати?
За цих обставин з’являються і набувають популярності концепції, згідно з якими немає сенсу боротися з глобальними змінами клімату, а пристосовуватися до них. Скажімо, данський еколог та економіст Бйорн Ломборг, який очолює центр «Копенгагенський консенсус», вельми скептично оцінює сучасну політику боротьби з проблемами занечищення довкілля та кліматичних змін. Ломборг пропонує: замість того, щоб витрачати величезні гроші на спроби зупинити кліматичні зміни, пристосовуватися до них і жити за їхніх умов. На його думку, коли йдеться про порятунок популяції білих ведмедів, треба не зменшувати викиди CO2 в атмосферу, а вкласти значно менші кошти у боротьбу із браконьєрством; обмеження розвитку промисловості зменшать ризик захворювання на малярію на 0,2%, а поширення належних ліків і протимоскітних сіток – удвічі. Боротьба з глобальним потеплінням порятує від затоплення десятків квадратних кілометрів суходолу, а побудова гідротехнічних споруд захистить десятки тисяч квадратних кілометрів. Витрата трильйонів доларів згідно з Кіотським протоколом дасть змогу понизити літню температуру в мегаполісах на 0,17°C, а фарбування стін і дахів у білий колір і висадка дерев у містах – на 8-10°C.
На відміну від нього, британський учений Джеймс Лавлок вважає, що протистояти глобальному потеплінню слід було раніше, а зараз уже запізно – пройдена «точка неповернення», змінилася екосистема Землі і вона тепер працює проти людини. Лавлок створив гіпотезу Геї (англ. Gaia), в якій постулював, що Земля функціонує як свого роду суперорганізм, який має не лише системи самоорганізації, а і «контрольний механізм», котрий підтримує довкілля у придатному для життя стані. «Будь-які види, котрі несприятливим чином впливають на довкілля, роблять його менш придатним для нащадків, урешті-решт виганяються так само, які найбільш слабкі, еволюційно непристосовані види», – пише Лавлок. Людство також є членом цієї єдиної складної багаторівневої симбіотичної системи. Нині, вважає Лавлок, зловживання людини відносно довкілля змушують цю систему працювати проти Homo Sapiens. Виглядає так, що людство в цілому в його чинному стані – це недуга біосфери. Остання і намагається зцілитись, так змінюючи кліматичні параметри свого існування, щоб «викинути» з себе людину, чи, принаймні, відкинути її кудись на маргінес. Тож однією з головних складових нової книги Лавлока «Помста Геї» є «керівництво для тих, хто вижив» – для людей, які боротимуться за існування решток цивілізації після повного структурного розпаду чинного екологічного механізму.
Та не всі настільки песимістичні. Згадана вже ІРСС (куди входять представники понад 100 країн) ставиться до проблеми принципово інакше: слід боротися і не здаватися. На думку експертів групи, щоб сповільнити настання кліматичної катастрофи протягом найближчих десятиліть, слід витрачати не менш, ніж 0,12% щорічного світового ВВП, підвищуючи енергоефективність та використовуючи новітні технології у промисловості і сфері побуту. Рівні викидів парникових газів мусять почити знижуватися принаймні з 2015 року, і чим помітнішим стане таке скорочення, тим менш серйозними будуть наступні наслідки зміни клімату.
Для утримання глобального потепління на межі 2ºС, група індустріально розвинених країн має взяти зобов’язання скоротити викиди на 25-40% від рівня 1990 року до 2020 та на 80-95% до 2050 року; країни, що розвиваються, також мусять скоротити викиди за умови фінансової та технічної допомоги з боку розвинених держав.
Український уряд у грудні 2008 року заявив про готовність узяти зобов’язання зменшити викиди парникових газів за наступне дванадцятиліття на 20% від рівня 1990 року. Екологи, втім, певні, що така мета занизька, оскільки внаслідок об’єктивних економічних обставин викиди України вже зараз впали на 55% від рівня 1990 року. Доцільно вийти 2020 року на показник 60% від рівня 1990 року, вважають українські та європейські дослідники. Але так чи інакше, жодна країна не зможе порятуватися самотужки; ситуація засвідчує серйозність чинних проблем і нагальну потребу у швидких і нестандартних діях із вирішення кліматичного питання. В іншому разі не спрацюють ніякі чинники, які б допомогли людству подолати сучасну кризу, і глобальна кліматична катастрофа перекреслить усі спроби як збереження свого статус-кво світовими лідерами, так і модернізації таких держав із запізнілим націєтворенням, як Україна.
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
