Севастополь – В українській політиці часто вживають слова-евфемізми і концепції-евфемізми. Евфемізм – це нейтральний в політичному і моральному сенсі вираз, що застосовується тоді, коли не хочуть про щось говорити просто і відверто, коли треба щось приховати.
Наприклад, у совєтських каральних органах замість слів «страта» чи «вбивство» вважали за краще вживати: «вища міра соціального захисту», «ліквідація (в «органах» була спеціальна посада «ліквідатора», це звучало трохи краще, ніж «кіллер») або «десять років ув’язнення без права листування» (що також означало розстріл).
Сьогодні, коли деякі тези Партії регіонів, комуністів, вітренківців та інших подібних до них політичних сил є геть дискредитованими, зокрема теза про «федеральний устрій» України (що на практиці виявилось оскаженілим сепаратизмом), намагаються знайти інший евфемізм. Власне, вже знайшли. Він називається – «місцеве самоврядування». Сама по собі ця ідея не є криміналом, ба більше, у багатьох країнах Заходу то є адміністративна альфа і омега громадянського суспільства. Але для «зачарованих на Схід» політиків України «місцеве самоврядування» – то тільки евфемізм, за яким ховається сепаратизм, пропаганда відцентрових тенденцій, виконання завдань іноземних центів тощо. Місцеве самоврядування (про що мовчать політики України, які активно експлуатують цю тезу) передбачає струнку і водночас доволі жорстку систему стримувань і противаг, чітко виписані в законі не лише права, але й обов’язки місцевих органів влади, їхня відповідальність за вихід за межі своїх повноважень, за деструктивну діяльність, за будь-які надуживання тощо. Коли ж дбають тільки про розширення прав місцевого самоврядування, нехтуючи відповідальністю й підпорядкуванням законним вимогам державного центру, то може статися те, що нині відбувається в українському місті Севастополі.
Міська рада і демарш Сергія Куницина
Севастопольська міська рада мало цікавиться місцевим самоврядуванням, проблемами повсякденного життя пересічних мешканців міста. Вона намагається розв’язувати глобальні проблеми, зокрема: визначати зовнішню політику України, оголошувати Севастополь «зоною без НАТО», забороняти відвідувати українське місто військовим кораблям США, Британії, Італії, Туреччини, ФРН, боротися проти «українізації» і української мови, визначати рівень і характер україно-російських відносин тощо. Днями Севастопольська міська рада звернулася до депутатів обласних рад і міських рад України із закликом підтримати ухвалу севастопольських депутатів зажадати відставки Президента Віктора Ющенка.
Суцільне деструктивне політиканство замість роботи у царині міського господарства, де проблем і негараздів безліч. Міська рада Севастополя сприяє виділенню земельних ділянок для будівництва житла для офіцерів російського Чорноморського флоту, водночас блокуючи виділення землі для будівництва житлових будинків для Військово-Морських Сил України. Депутати Севастополя беруть активну участь в антидержавних акціях, зокрема в 2008 році вони брали участь у нападах на військовослужбовців ВМС України та актах вандалізму на Графській пристані, де знищили меморіальну дошку на честь 90-ліття (1918 р.) підняття українських державних прапорів на кораблях Чорноморського флоту. Ці ж депутати заблокували будівництво єдиної в Севастополі української школи, відмовившись виділити частку місцевого фінансування – 500 тисяч гривень, отримавши з Києва на цей проект 5 мільйонів гривень.
Брудні публічні лайки з їхніх вуст на адресу Президента, України вже стали нормою. Сьогодні Севастопольська міська рада є центром антиукраїнських провокацій в місті. Зрештою, це спричинило демарш глави Севастопольської державної адміністрації Сергія Куницина, який виступив із публічною заявою: «Я звертаюсь до правоохоронних органів дати оцінку діям окремих депутатів, котрі дозволяють собі хамські висловлювання на адресу Глави держави, та притягти їх до адміністративної, а якщо треба – то й до карної відповідальності. Також необхідно проаналізувати всю діяльність міськради і розглянути питання, аж до її розпуску, – за дії, спрямовані на підрив державності».
Зважте, що таку заяву оприлюднив не український націоналіст, не член Руху чи «Просвіти», а колишній Голова Ради міністрів Автономної республіки Крим, етнічний росіянин, уродженець Туркменистану, учасник війни в Афганістані й чільний діяч громадської організації ветеранів афганської війни.
Це зайвий раз засвідчує, що антидержавна вакханалія в міській раді Севастополя вийшла за всі межі можливого. Це означає, що цей орган місцевого самоврядування вже давно таким не є, перетворившись на штаб і координаційний центр усіх дій, спрямованих проти української держави. Більшість депутатів Севастопольської міськради становлять члени Партії регіонів, але як вважають місцеві аналітики, міська організація Партія регіонів уже вийшла з-під контролю центральних органів Партії регіонів у Києві, дослухаючись вказівок і настанов з інших центрів.
Принаймні, в жодному іншому регіоні Україні антиукраїнська тематика в пропаганді Партії регіонів не набуває такого першорядного значення, як у Севастополі, що змушує дійти висновку про досить високий рівень автономії севастопольського осередку від кінотеатру «Зоряний» в Києві (там розташована штаб-квартира Партії регіонів), але не від інших структур, що мають свою специфічну мету, що далеко не завжди збігається з планами Януковича, Ахметова, Клюєва та інших очільників партії.
Севастопольський депутат як людський типаж
Найбільш яскравим і типовим представником севастопольського депутатського загалу є його посланець у Верховній Раді України Вадим Колесниченко. Це улюбленець місцевих підстаркуватих «сталінських соколів», що й становлять основну частину його політичної підтримки. Колесніченко є автором мало не десятків законопроектів про мову, що послідовно відхиляються профільним комітетом Верховної Ради України через ту реальну загрозу, що вони створюють для існування, функціонування української мови. Але пан Колесниченко з того приводу не сумує, він регулярно інформує про ці законопроекти своїх виборців у Севастополі й цілком задовольняється їхнім захопленням. А нещодавно севастопольський депутат (між іншим, нагороджений орденом «Дружби» Російської Федерації) підготував новий законопроект про кримінальне переслідування тих, хто публічно визнає героїчну боротьбу ОУН-УПА за українську державність. «Демократ і ліберал» (у всьому, що стосується безмежних прав російськомовних і совєтськодумних) Пан Колесниченко передбачив для тих, хто відкрито віддає шану ОУН-УПА, покарання від 5 років до довічного ув’язнення.
Цим законопроектом пан Колесниченко похвалився на місцевому телеканалі Партії регіонів «НТС». Розмову із законотворцем ведуча розпочала з невимушеного і вже типового для Севастополя прологу: «Як відомо, Президент Ющенко є прихильником реабілітації фашистських колабораціоністів». Телеканал «НТС» є не органом ЗМІ, а суто пропагандистською структурою, бо там завжди подається тільки одна точка зору без усякої альтернативи, без дискусії, без незгоди. Інформація з явно антиукраїнським підтекстом виливається на голови севастопольців щоденно за абсолютної байдужості офіційного Києва. Часто-густо «НТС» надає слово місцевим депутатам, які виступають із сепаратистськими закликами та погрозами на адресу України. Таким способом створюється враження, що крім опозиційних до України думок, ніяких інших у місті немає. Але це не так. Проте майже всі місцеві телеканали (за винятком ТРК «Бриз» ВМС України) розбудовують особливий інформаційно-віртуальний світ кривих дзеркал, що й нав’язується мешканцям Севастополя.
Деякі севастопольські депутати щиро переконані в тому, що вони можуть виступати з будь-яких питань, хоча часто справляють кумедне враження. Наприклад, депутат міськради Дмитро Бєлік, будучи головою комісії із земельних ресурсів, у стилі римського Катона Старшого всі свої виступи починав і закінчував прокляттями на адресу ОУН-УПА. Але днями, на одному телеканалі Криму виявилось, що пан Дмитро є універсальним знавцем усього. Він виступав проти використання препарату метадон для лікування наркоманів, повчаючи з питань психіатрії, наркології і фармації завідувача поліклініки республіканського наркодиспансера Андрія Мандебуру. А 27 березня Севастопольська міська рада скликала позачергову сесію, щоб обговорити… соціально-економічну ситуацію в Україні. Соціально-економічна ситуація в Севастополі міську раду не цікавить. Зокрема, депутатам не цікаво, що робитимуть і як житимуть робітники найбільшого в місті Морського заводу, яких викинув на вулицю власник, російський бізнесмен Григоришин (деякі політологи стверджують, що Григоришин фінансував КПУ, хоча Петро Симоненко це заперечував).
Але згадуючи звернення голови Севастопольської міської державної адміністрації Сергія Куницина, замислюєшся, хто з київських керівників його почує? Адже вони у значно спокійніші періоди історії суверенної Україні не виявляли бажання опікуватися складними й гострими проблемами Севастополя, бо великих фінансових і кар’єрних перспектив це не обіцяє, натомість вимагає велетенських зусиль, рішучості й принциповості, копіткої повсякденної самовідданої праці, всього того, чого українська бюрократія так не полюбляє…
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Наприклад, у совєтських каральних органах замість слів «страта» чи «вбивство» вважали за краще вживати: «вища міра соціального захисту», «ліквідація (в «органах» була спеціальна посада «ліквідатора», це звучало трохи краще, ніж «кіллер») або «десять років ув’язнення без права листування» (що також означало розстріл).
Сьогодні, коли деякі тези Партії регіонів, комуністів, вітренківців та інших подібних до них політичних сил є геть дискредитованими, зокрема теза про «федеральний устрій» України (що на практиці виявилось оскаженілим сепаратизмом), намагаються знайти інший евфемізм. Власне, вже знайшли. Він називається – «місцеве самоврядування». Сама по собі ця ідея не є криміналом, ба більше, у багатьох країнах Заходу то є адміністративна альфа і омега громадянського суспільства. Але для «зачарованих на Схід» політиків України «місцеве самоврядування» – то тільки евфемізм, за яким ховається сепаратизм, пропаганда відцентрових тенденцій, виконання завдань іноземних центів тощо. Місцеве самоврядування (про що мовчать політики України, які активно експлуатують цю тезу) передбачає струнку і водночас доволі жорстку систему стримувань і противаг, чітко виписані в законі не лише права, але й обов’язки місцевих органів влади, їхня відповідальність за вихід за межі своїх повноважень, за деструктивну діяльність, за будь-які надуживання тощо. Коли ж дбають тільки про розширення прав місцевого самоврядування, нехтуючи відповідальністю й підпорядкуванням законним вимогам державного центру, то може статися те, що нині відбувається в українському місті Севастополі.
Міська рада і демарш Сергія Куницина
Севастопольська міська рада мало цікавиться місцевим самоврядуванням, проблемами повсякденного життя пересічних мешканців міста. Вона намагається розв’язувати глобальні проблеми, зокрема: визначати зовнішню політику України, оголошувати Севастополь «зоною без НАТО», забороняти відвідувати українське місто військовим кораблям США, Британії, Італії, Туреччини, ФРН, боротися проти «українізації» і української мови, визначати рівень і характер україно-російських відносин тощо. Днями Севастопольська міська рада звернулася до депутатів обласних рад і міських рад України із закликом підтримати ухвалу севастопольських депутатів зажадати відставки Президента Віктора Ющенка.
Суцільне деструктивне політиканство замість роботи у царині міського господарства, де проблем і негараздів безліч. Міська рада Севастополя сприяє виділенню земельних ділянок для будівництва житла для офіцерів російського Чорноморського флоту, водночас блокуючи виділення землі для будівництва житлових будинків для Військово-Морських Сил України. Депутати Севастополя беруть активну участь в антидержавних акціях, зокрема в 2008 році вони брали участь у нападах на військовослужбовців ВМС України та актах вандалізму на Графській пристані, де знищили меморіальну дошку на честь 90-ліття (1918 р.) підняття українських державних прапорів на кораблях Чорноморського флоту. Ці ж депутати заблокували будівництво єдиної в Севастополі української школи, відмовившись виділити частку місцевого фінансування – 500 тисяч гривень, отримавши з Києва на цей проект 5 мільйонів гривень.
Брудні публічні лайки з їхніх вуст на адресу Президента, України вже стали нормою. Сьогодні Севастопольська міська рада є центром антиукраїнських провокацій в місті. Зрештою, це спричинило демарш глави Севастопольської державної адміністрації Сергія Куницина, який виступив із публічною заявою: «Я звертаюсь до правоохоронних органів дати оцінку діям окремих депутатів, котрі дозволяють собі хамські висловлювання на адресу Глави держави, та притягти їх до адміністративної, а якщо треба – то й до карної відповідальності. Також необхідно проаналізувати всю діяльність міськради і розглянути питання, аж до її розпуску, – за дії, спрямовані на підрив державності».
Зважте, що таку заяву оприлюднив не український націоналіст, не член Руху чи «Просвіти», а колишній Голова Ради міністрів Автономної республіки Крим, етнічний росіянин, уродженець Туркменистану, учасник війни в Афганістані й чільний діяч громадської організації ветеранів афганської війни.
Це зайвий раз засвідчує, що антидержавна вакханалія в міській раді Севастополя вийшла за всі межі можливого. Це означає, що цей орган місцевого самоврядування вже давно таким не є, перетворившись на штаб і координаційний центр усіх дій, спрямованих проти української держави. Більшість депутатів Севастопольської міськради становлять члени Партії регіонів, але як вважають місцеві аналітики, міська організація Партія регіонів уже вийшла з-під контролю центральних органів Партії регіонів у Києві, дослухаючись вказівок і настанов з інших центрів.
Принаймні, в жодному іншому регіоні Україні антиукраїнська тематика в пропаганді Партії регіонів не набуває такого першорядного значення, як у Севастополі, що змушує дійти висновку про досить високий рівень автономії севастопольського осередку від кінотеатру «Зоряний» в Києві (там розташована штаб-квартира Партії регіонів), але не від інших структур, що мають свою специфічну мету, що далеко не завжди збігається з планами Януковича, Ахметова, Клюєва та інших очільників партії.
Севастопольський депутат як людський типаж
Найбільш яскравим і типовим представником севастопольського депутатського загалу є його посланець у Верховній Раді України Вадим Колесниченко. Це улюбленець місцевих підстаркуватих «сталінських соколів», що й становлять основну частину його політичної підтримки. Колесніченко є автором мало не десятків законопроектів про мову, що послідовно відхиляються профільним комітетом Верховної Ради України через ту реальну загрозу, що вони створюють для існування, функціонування української мови. Але пан Колесниченко з того приводу не сумує, він регулярно інформує про ці законопроекти своїх виборців у Севастополі й цілком задовольняється їхнім захопленням. А нещодавно севастопольський депутат (між іншим, нагороджений орденом «Дружби» Російської Федерації) підготував новий законопроект про кримінальне переслідування тих, хто публічно визнає героїчну боротьбу ОУН-УПА за українську державність. «Демократ і ліберал» (у всьому, що стосується безмежних прав російськомовних і совєтськодумних) Пан Колесниченко передбачив для тих, хто відкрито віддає шану ОУН-УПА, покарання від 5 років до довічного ув’язнення.
Цим законопроектом пан Колесниченко похвалився на місцевому телеканалі Партії регіонів «НТС». Розмову із законотворцем ведуча розпочала з невимушеного і вже типового для Севастополя прологу: «Як відомо, Президент Ющенко є прихильником реабілітації фашистських колабораціоністів». Телеканал «НТС» є не органом ЗМІ, а суто пропагандистською структурою, бо там завжди подається тільки одна точка зору без усякої альтернативи, без дискусії, без незгоди. Інформація з явно антиукраїнським підтекстом виливається на голови севастопольців щоденно за абсолютної байдужості офіційного Києва. Часто-густо «НТС» надає слово місцевим депутатам, які виступають із сепаратистськими закликами та погрозами на адресу України. Таким способом створюється враження, що крім опозиційних до України думок, ніяких інших у місті немає. Але це не так. Проте майже всі місцеві телеканали (за винятком ТРК «Бриз» ВМС України) розбудовують особливий інформаційно-віртуальний світ кривих дзеркал, що й нав’язується мешканцям Севастополя.
Деякі севастопольські депутати щиро переконані в тому, що вони можуть виступати з будь-яких питань, хоча часто справляють кумедне враження. Наприклад, депутат міськради Дмитро Бєлік, будучи головою комісії із земельних ресурсів, у стилі римського Катона Старшого всі свої виступи починав і закінчував прокляттями на адресу ОУН-УПА. Але днями, на одному телеканалі Криму виявилось, що пан Дмитро є універсальним знавцем усього. Він виступав проти використання препарату метадон для лікування наркоманів, повчаючи з питань психіатрії, наркології і фармації завідувача поліклініки республіканського наркодиспансера Андрія Мандебуру. А 27 березня Севастопольська міська рада скликала позачергову сесію, щоб обговорити… соціально-економічну ситуацію в Україні. Соціально-економічна ситуація в Севастополі міську раду не цікавить. Зокрема, депутатам не цікаво, що робитимуть і як житимуть робітники найбільшого в місті Морського заводу, яких викинув на вулицю власник, російський бізнесмен Григоришин (деякі політологи стверджують, що Григоришин фінансував КПУ, хоча Петро Симоненко це заперечував).
Але згадуючи звернення голови Севастопольської міської державної адміністрації Сергія Куницина, замислюєшся, хто з київських керівників його почує? Адже вони у значно спокійніші періоди історії суверенної Україні не виявляли бажання опікуватися складними й гострими проблемами Севастополя, бо великих фінансових і кар’єрних перспектив це не обіцяє, натомість вимагає велетенських зусиль, рішучості й принциповості, копіткої повсякденної самовідданої праці, всього того, чого українська бюрократія так не полюбляє…
(Севастополь – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
