– Ви працюєте радником пані Тимошенко...
– Так, радником ad hoc, що означає «іноді». Ми обговорюємо деякі питання, але це на добровільних засадах.
– На які теми ви даєте поради?
– Переважно, ті ж самі теми, з якими я мала справу, коли працювала в Раді Європи: норми права, конституція, виборче право. Оскільки я давно слідкую за політичною ситуацією в Україні, то я можу поділитися думками, як те чи інше рішення сприйматимуть у Раді Європи.
– Якою була Ваша остання порада пані Тимошенко?
– У лютому ми багато говорили про нові президентські вибори. Думаю, вона не зовсім усвідомлювала, що якщо нічого не робити, то буде той же закон про вибори, який Україна мала 5 років тому під час першого та другого туру виборів і коли було стільки фальсифікацій. Думаю, що вона зрозуміла, що зараз час змінити цей закон.
– На Вашу думку, коли найкраще буде проводити президентські вибори: у жовтні, грудні чи січні?
– Я не думаю, що є щось проти жовтня, можуть бути і в січні... Ви можете сперечатися, що п’ятирічний термін пана Ющенка добігає кінця тільки в січні, але також можна сперечатися, що звично проводити вибори в жовтні. Тож, думаю, є аргументи за обидві дати. Я за парламентську систему, де видно, хто відповідальний, і коли влада не надто розпорошена, бо інакше люди плутаються і на виборах вони звинувачують одне одного. А виборці не завжди бачать, що відбувається.
– Юлія Тимошенко прислухається до Ваших порад?
– Я не оракул. Що мені дуже подобається – це її відкритість. І якщо вона хоче зі мною іноді говорити, то я теж намагаюся бути відкритою.
– Чому Ви вирішили співпрацювати з Прем’єром?
– Тому що я була з нею знайома 5-6 років. Для мене це виклик. Я розумію, що люди почнуть говорити про мене: «зараз вона упереджена». Я так не почуваюся, тому що я намагаюся бути собою. До того ж, я радник «за потребою».
– Чи радите ви щось у сфері європейської інтеграції?
– Я іноді обговорюю це з паном Немирею, віце-прем’єр-міністром з європейської інтеграції. Він добре робить свою роботу. Його добре знають у Європі. Україна хоче бути частиною Європейського Союзу, але Об’єднана Європа ще не визначилася з датою. Ми говоримо про те, як Україна може сама якомога швидше почати інтегруватися в Європу. І тут непочатий край роботи. І для цього потрібно реформувати багато законодавства. І чому б не почати зараз?
– То ж чому?
– Я впевнена, що він теж цього хоче.
– З чого потрібно починати? Є думка, що структурні реформи в Україні зупинилися в 2003 році.
– Не думаю, що вони зупинилися в 2003 році. Було багато законопроектів, і якщо ви на них подивитеся, то там не вистачало фінального рішення. І коли я говорю з іншими сторонами, то бачу, що є угода про те, що треба зробити. Але після обговорення, хто винний, зважаючи на особистий конфлікт (в українській владі), нічого не зроблено. Соромно.
– Як Ви думаєте, чому Україна застрягла і не прогресує в напрямку європейської інтеграції?
– Якби Європа в 2005 році сказала: «Ви маєте перспективу стати членом ЄС», то пізніше їй було б легше сказати: «Зробіть це, зробіть те». З того часу було багато розмов, особисте протистояння (в Україні), але і Європа могла б зробити більше.
– Яка різниця між європейськими та українськими політиками?
– В українській політиці багато хороших людей, але виборці не мають великого впливу на виборах у тому значенні, що постійно обираються одні і ті ж особи. А іноді потрібні нові особистості. У Данії щоразу змінюється третина парламентарів. Можна сперечатися, наскільки великою повинна бути ця зміна, але нова кров потрібна. І для українського виборця має бути легше визначитися із місцевим кандидатом.
– Чи існує російський фактор в європейській інтеграції України?
– Так, і саме тому важливо, щоб Європейський Союз та Україна зблизилися і практично покращили своє співробітництво.
– Ви кажете, що підтримуєте ідею надання Україні перспективи членства в ЄС Але багато європейських політиків кажуть, що Україні слід спочатку провести реформи.
– Я думаю так: це реформи, які ви так чи інакше повинні здійснити, але було б непогано мати стимул із Євросоюзу.
– Якісь висновки чи думки, як Україна змінилася з того часу?
– Щонайменше, ситуація зі ЗМІ фантастично покращується, і в суспільстві є багато енергії. В Україні створюється нове покоління і багато можливостей.
– Коли Рада Європи припинить моніторинг України?
– Це треба питати Ренату (Вольвенд). Але я дещо все ж додам. Мені шкода, що в Данії були дострокові вибори, і тому я не змогла закінчити моніторинг України, як я планувала раніше. Але я бачу, що потреба в моніторингу ще є. Тут досі є проблема з виборчим законодавством, з судовою системою… Для мене дивно, що всі чотири найбільші партії в Україні входять в одну партійну групу в Раді Європи.
– Як щодо Юлії Тимошенко, яка спочатку мала бути в Європейській соціалістичній партії, а потім змінила свою думку. Чи говорили Ви про це з нею? До якої платформи найближча її партія?
– Ні, не говорила, але п’ять років тому я запросила її приєднатися до ліберальної групи, і тоді вона обрала соціалістичну. Думаю, що найбільша проблема в тому, що немає великої різниці між цінностями (українських) партій. Вони всі гуртуються навколо особистості. І думаю, що це зміниться, коли люди почнуть вимагати тих цінностей.
– Коли планується ваш наступний приїзд в Україну?
– Не знаю, десь через 2 місяці. Думаю, після виборів в Європарламент, бо я буду дуже зайнята.
– Які були Ваші почуття, коли Ви дізналися, що пан Расмуссен стане наступним Генеральним секретарем НАТО, адже він теж данець? Чи полегшить його призначення входження України в НАТО чи ні?
– Думаю, що це дуже добре, адже він дуже розумний політик, і я знаю, що він зможе дати раду з різноманітними точками зору країн-членів НАТО. Можливо, стане ухвалювати рішення, бо він професіонал. Але я не знаю, чи це вплине на питання України, бо, врешті-решт, це вирішується між такими країнами, як США, Франція, Німеччина, він буде посередником.
(Київ – Прага)
– Так, радником ad hoc, що означає «іноді». Ми обговорюємо деякі питання, але це на добровільних засадах.
– На які теми ви даєте поради?
– Переважно, ті ж самі теми, з якими я мала справу, коли працювала в Раді Європи: норми права, конституція, виборче право. Оскільки я давно слідкую за політичною ситуацією в Україні, то я можу поділитися думками, як те чи інше рішення сприйматимуть у Раді Європи.
– Якою була Ваша остання порада пані Тимошенко?
– У лютому ми багато говорили про нові президентські вибори. Думаю, вона не зовсім усвідомлювала, що якщо нічого не робити, то буде той же закон про вибори, який Україна мала 5 років тому під час першого та другого туру виборів і коли було стільки фальсифікацій. Думаю, що вона зрозуміла, що зараз час змінити цей закон.
– На Вашу думку, коли найкраще буде проводити президентські вибори: у жовтні, грудні чи січні?
– Я не думаю, що є щось проти жовтня, можуть бути і в січні... Ви можете сперечатися, що п’ятирічний термін пана Ющенка добігає кінця тільки в січні, але також можна сперечатися, що звично проводити вибори в жовтні. Тож, думаю, є аргументи за обидві дати. Я за парламентську систему, де видно, хто відповідальний, і коли влада не надто розпорошена, бо інакше люди плутаються і на виборах вони звинувачують одне одного. А виборці не завжди бачать, що відбувається.
– Юлія Тимошенко прислухається до Ваших порад?
– Я не оракул. Що мені дуже подобається – це її відкритість. І якщо вона хоче зі мною іноді говорити, то я теж намагаюся бути відкритою.
– Чому Ви вирішили співпрацювати з Прем’єром?
– Тому що я була з нею знайома 5-6 років. Для мене це виклик. Я розумію, що люди почнуть говорити про мене: «зараз вона упереджена». Я так не почуваюся, тому що я намагаюся бути собою. До того ж, я радник «за потребою».
– Чи радите ви щось у сфері європейської інтеграції?
– Я іноді обговорюю це з паном Немирею, віце-прем’єр-міністром з європейської інтеграції. Він добре робить свою роботу. Його добре знають у Європі. Україна хоче бути частиною Європейського Союзу, але Об’єднана Європа ще не визначилася з датою. Ми говоримо про те, як Україна може сама якомога швидше почати інтегруватися в Європу. І тут непочатий край роботи. І для цього потрібно реформувати багато законодавства. І чому б не почати зараз?
– То ж чому?
– Я впевнена, що він теж цього хоче.
– З чого потрібно починати? Є думка, що структурні реформи в Україні зупинилися в 2003 році.
– Не думаю, що вони зупинилися в 2003 році. Було багато законопроектів, і якщо ви на них подивитеся, то там не вистачало фінального рішення. І коли я говорю з іншими сторонами, то бачу, що є угода про те, що треба зробити. Але після обговорення, хто винний, зважаючи на особистий конфлікт (в українській владі), нічого не зроблено. Соромно.
– Як Ви думаєте, чому Україна застрягла і не прогресує в напрямку європейської інтеграції?
– Якби Європа в 2005 році сказала: «Ви маєте перспективу стати членом ЄС», то пізніше їй було б легше сказати: «Зробіть це, зробіть те». З того часу було багато розмов, особисте протистояння (в Україні), але і Європа могла б зробити більше.
– Яка різниця між європейськими та українськими політиками?
– В українській політиці багато хороших людей, але виборці не мають великого впливу на виборах у тому значенні, що постійно обираються одні і ті ж особи. А іноді потрібні нові особистості. У Данії щоразу змінюється третина парламентарів. Можна сперечатися, наскільки великою повинна бути ця зміна, але нова кров потрібна. І для українського виборця має бути легше визначитися із місцевим кандидатом.
– Чи існує російський фактор в європейській інтеграції України?
– Так, і саме тому важливо, щоб Європейський Союз та Україна зблизилися і практично покращили своє співробітництво.
– Ви кажете, що підтримуєте ідею надання Україні перспективи членства в ЄС Але багато європейських політиків кажуть, що Україні слід спочатку провести реформи.
– Я думаю так: це реформи, які ви так чи інакше повинні здійснити, але було б непогано мати стимул із Євросоюзу.
– Якісь висновки чи думки, як Україна змінилася з того часу?
– Щонайменше, ситуація зі ЗМІ фантастично покращується, і в суспільстві є багато енергії. В Україні створюється нове покоління і багато можливостей.
– Коли Рада Європи припинить моніторинг України?
– Це треба питати Ренату (Вольвенд). Але я дещо все ж додам. Мені шкода, що в Данії були дострокові вибори, і тому я не змогла закінчити моніторинг України, як я планувала раніше. Але я бачу, що потреба в моніторингу ще є. Тут досі є проблема з виборчим законодавством, з судовою системою… Для мене дивно, що всі чотири найбільші партії в Україні входять в одну партійну групу в Раді Європи.
– Як щодо Юлії Тимошенко, яка спочатку мала бути в Європейській соціалістичній партії, а потім змінила свою думку. Чи говорили Ви про це з нею? До якої платформи найближча її партія?
– Ні, не говорила, але п’ять років тому я запросила її приєднатися до ліберальної групи, і тоді вона обрала соціалістичну. Думаю, що найбільша проблема в тому, що немає великої різниці між цінностями (українських) партій. Вони всі гуртуються навколо особистості. І думаю, що це зміниться, коли люди почнуть вимагати тих цінностей.
– Коли планується ваш наступний приїзд в Україну?
– Не знаю, десь через 2 місяці. Думаю, після виборів в Європарламент, бо я буду дуже зайнята.
– Які були Ваші почуття, коли Ви дізналися, що пан Расмуссен стане наступним Генеральним секретарем НАТО, адже він теж данець? Чи полегшить його призначення входження України в НАТО чи ні?
– Думаю, що це дуже добре, адже він дуже розумний політик, і я знаю, що він зможе дати раду з різноманітними точками зору країн-членів НАТО. Можливо, стане ухвалювати рішення, бо він професіонал. Але я не знаю, чи це вплине на питання України, бо, врешті-решт, це вирішується між такими країнами, як США, Франція, Німеччина, він буде посередником.
(Київ – Прага)
