Наскільки ймовірною нині, в час численних, зрештою, локальних війн є російсько-українська війна? Чи може вибухнути при цьому «варіанті» в Україні війна громадянська?
Чому книжки «Поле битви – Україна. Зламаний тризубець» Георгія Савицького або «Незалежна Україна. Крах проекту» Максима Калашникова і Сергія Бунтовського та інші подібні видання розігрують одні й ті ж «карти» – одні й ті ж фабули: «краху оранжевих», «реваншу російськомовних», «натівських бомбардувань» тощо? І чому українці в книжці «Поле битви – Україна…» звуться «окупантами»?
Чи така друкована продукція – ще один засіб інформаційної війни, яка точиться давно між Росією та Україною, як точиться вона у газовій, економічній та інших сферах? Наприклад, у сфері історичної правди – коли йдеться про Голодомор, геноцид українців? Де шукати витоки цинічної масованої інформ-атаки у вигляді специфічного жанру «фентезі»?
Отруйні «ліки від ілюзій»
Більшість видань, які мусують тему грядущої російсько-української війни, її потребу, необхідність і неминучість, розгортають на своїх сторінках усього кілька сценаріїв. Дивним чином ці сценарії збігаються з програмними гаслами проросійськи налаштованих рухів та партій у самій Україні: відторгнення від України Криму; відторгнення від неї не тільки Криму, а й Донбасу, Харкова, Дніпропетровська; приєднання всієї України до Росії – як повернення країни «неіснуючого народу, що розмовляє на неіснуючій мові», до «материнського лона» Москви.
Пропагандистська націленість подібних творів лежить на поверхні.
Промовисті й самі назви книжок: «Російсько-українські війни», «Росія і Україна. Коли заговорять гармати», «Бандеризація України – загроза для Росії», «Незалежна Україна. Крах проекту», «Війна-2010. Український фронт», «Поле битви – Україна. Зламаний тризубець»…
Окремі з книжок побіжно пропонують ще й тему «двох Україн». В анотації до «Російсько-українських війн» Олександра Сєвера чітко сказано: «всєґда билі, єсть і будут двє Украіни. Пєрвая – …єдіна с Россієй. Другая – лже-Україна мазєп і ющєнок – наш заклятий, бєспощадний враґ». Далі викладена теза про те, що з «русофобською» Україною, з якою «ми нє раз воєвалі в прошлом», доведеться воювати «в будущєм». При цьому видавництво «Яуза-Пресс», яке випустило книжку в світ, без тіні гумору заявляє, що «ця книга – найкращі ліки від ілюзій і повторення колишніх помилок».
Такі «ліки» можуть отруїти свідомість тисяч читачів, бо ж іноді книжки теж певним чином формують суспільну думку. А коли не формують, то бодай віддзеркалюють її.
«Німецьке питання», «судетський синдром» і «російське питання»: історія повторюється – як фарс?
Свого часу Гітлер мистецьки розіграв карту «німецького питання», по-іншому історики згодом називали це «судетським синдромом». Ідеться про так званих судетських німців Чехословаччини, які ще в 1918–1919 роках домагалися приєднання частин Чехословаччини, де вони жили, до Німеччини чи Австрії. У 1933 році було створено Sudetendeutsche Heimatfront – крайню праву організацію, яка отримувала добрі субсидії з Берліна. В 1938 році ця організація отримала понад 85% голосів німців у Чехословаччині на муніципальних виборах.
Празька влада обіцяла чеським німцям представництво в Національних зборах, рівні права щодо освіти, місцевого самоврядування тощо. Але напруженість тоді не спадала, бо штучно підігрівалася з-за кордону.
У лютому 1938 році Гітлер звернувся до Рейхстагу з закликами «звернути увагу на жахливі умови німецьких побратимів у Чехословаччині» й заявив, що судетські німці можуть розраховувати на Третій рейх, який захистить їх від «утискувачів».
У німецькій пресі тоді здійнявся шквал обвинувачень на адресу чехословацької влади, яка начебто чинила «звірства» щодо судетських німців. А в жовтні того ж року німці почали окупацію Судетського краю… Що було далі – відомо з підручників історії.
Який зв’язок між «німецьким питанням», розіграним Гітлером, і «російським питанням», розігруваним сьогодні в Україні та поза нею?
В Україні теж існують екстремістсько налаштовані сили, що фінансуються з-за кордону. Шквал обвинувачень про «утиски» російської мови в Україні та російськомовних її громадян не стихає – ні в російській пресі, ні в українських ЗМІ. Чорноморський флот Росії почувається в Україні як удома. Українським громадянам навіть російські паспорти пропонують – і видають, між іншим… На млин «російського питання» ллє воду і численна рать творців книжок про «неминучість» російсько-української війни.
Підґрунтя для цього в Україні благодатне: досить пригадати, скільки відсотків населення вважає рідною мовою російську, скільки газет тут виходить «так званою» державною мовою, як про неї висловлюються навіть окремі політики. А щойно Українська асоціація видавців періодичної преси виступила проти ухвалення Верховною Радою законопроекту № 4222, зареєстрованого в парламенті 17 березня, який передбачає перехід українських друкованих і електронних ЗМІ на українську мову!
І хіба не «російське питання» проглядає крізь рядки навіть анотації книжки «Поле битви – Україна. Зламаний тризубець»: «оранжеві» нацисти розв’язують в Україні громадянську війну… з допомогою «миротворчого контингенту» НАТО, під прикриттям американської авіації та бронетехніки західноукраїнський каратель із тризубцем на погонах починає винищувати російськомовне населення, стираючи з лиця землі цілі міста… Все Лівобережжя, Крим і Новоросія піднімаються проти окупантів. Росія допомагає бійцям Спротиву новітньою зброєю, добровольцями і військовими радниками… Вони зламають клятий бандерівський тризубець!.. Це наш останній і рішучий бій».
Не менше жовчі, неприкритого цинізму й пропагандистського шалу і в решті подібних книжок.
І, хоч від часів, коли Гітлер розв’язував «німецьке питання» в чеських Судетах, минула майже епоха, спосіб чи метод подібного «розв’язання» питань, які стосуються нібито утисків і позірних пригнічувань національних меншин, лишається й у новому столітті актуальним. Історія повторюється – як фарс?
Війни не буде
Але, попри найсокровенніші очікування багатьох і дуже багатьох, війни між Росією й Україною все ж не буде.
Буде Україна. Незалежна, стабільна, європейська демократична країна. Якщо цей прогноз навіть далекосяжний…
І Росія теж буде – інша незалежна країна, демократична, стабільна… Якщо навіть цей прогноз теж не на завтра, а на часи віддалені.
Однак існує ряд передбачень політологів та аналітиків, а також ряд книжок, написаних і виданих у самій Росії, що прогнозують Росії розпад. За одними прогнозами, це станеться вже незабаром, до 2015 року. Мовляв, Росія розпадеться на 5–8 держав. Адже всі імперії рано чи пізно розпадаються…
Про те, що СРСР розпадеться, багато хто мріяв. Але мало хто вірив у це. Та все ж – розпався «Союз нерушимий». Але це – трохи інша велика тема…
Війни між Росією і Україною не буде і тому, що закінчився історичний час імперій радянського типу та й імперій загалом. Але й це вже зовсім інша тема…
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Київ – Тема неминучої війни Росії з Україною бродить, як колись привид комунізму по Європі, – лякаючи всіх. Віднедавна тема ця вийшла за рамці спорадичних «пророкувань» та знову розбурхує і так неспокійне довколишнє інформаційне поле. Із Росії до України прибувають і прибувають усе нові книжки зі сценаріями та сюжетами майбутньої війни. Цілі серії навіть з’явилися – під промовистими назвами: «Війна на порозі», «Вороги Росії»… У цих виданнях, які вільно продаються в Україні, даючи виторг маловідомим або й зовсім не відомим авторам і їхнім видавцям, ідеться про російсько-українську війну і крах незалежної України як «крах проекту»; про «український фронт» і «нову Югославію»; про «західноукраїнських карателів із тризубцями на погонах», які «знищують російськомовне населення». В ім’я чого друкуються подібні твори?
