– Європейські установи постійно заявляють про свої амбіційні виклики у боротьбі з кліматичними змінами. Одна з них – скорочення викидів двоокису вуглецю на 20 відсотків до 2020 року. При цьому Європа критикує небажання Америки йти тим же шляхом. На Ваш погляд, якою є ситуація насправді?
– Адміністрація Обами теж пропонує зменшити рівень викидів у Америці на 19 відсотків. Звичайно, цього не достатньо, щоб припинити глобальне потепління. Тільки за умови, коли всі промислові країни зменшать викиди на 25-40 відсотків, це може стати реальністю. А щодо Європейського Союзу, то він насправді прикидається, що має досягнути 20-відсоткового зменшення шкідливих викидів. А на додачу до цього ще й вимагає від країн, що розвиваються, зменшити ці викиди на 15-30 відсотків. Це шахрайство.
– Наприкінці року у Копенгагені має відбутися світова кліматична конференція, що повинна ухвалити новий документ, який замінить так званий Кіотський протокол. Але існують побоювання, що Росія може заблокувати ці переговори...
– Справді, я теж маю такі побоювання, бо з Росією справи завжди дещо особливі. З минулого досвіду ми знаємо, що представники Росії завжди приходять із запізненням і одразу висувають досить безглузді вимоги. Саме так було і в Кіото, і в Монреалі, і в Індії. Це стосується не лише клімату, а й усіх галузей. Справа в тому, що росіяни сприймають ООН, як крамницю із самообслуговуванням, де кожен приходить і бере, що треба. На жаль, ми їх не сприймали серйозно, а тепер ніхто не знає, як поводитись у стосунках із Кремлем, бо їхні інтереси постійно змінюються. З одного боку, вони більше не хочуть бути в категорії розвинутих країн, бо це пов’язане із більшими вимогами щодо клімату. З іншого, вони радіють, що включені до країн «Групи Восьми».
– Європа справді насторожена щодо Росії. Про це свідчать і нові енергетичні ініціативи, які Брюссель намагається започаткувати без залучення росіян...
– Я знаю. Це тому, що нікому не відомо, що насправді відбувається у самій Росії. Це велика чорна скринька. З одного боку, Росія – це великий енергетичний експортер Євросоюзу. З іншого, ніхто нині не довіряє Росії. На це є багато причин. Наприклад, ситуація із повагою до прав людини. Ніхто не знає, яка ситуація у владних структурах. Російські «дивні» ігри щодо Грузії та інших сусідів... Є й інші причини: скажімо, участь Росії в європейсько-американському процесі щодо недопущення подальшого розвитку іранської атомної програми. Отже, ніхто не знає, що і проти кого замислює Росія, бо часто вона є нічим іншим, як «чорною скринькою».
– Якою є ситуація у плані боротьби із кліматичними змінами в країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема, в Україні?
– Ці нові незалежні держави офіційно ще не мають статусу в «Рамковій конвенції ООН із кліматичних змін». Ситуація така ж, як у 90-х роках чи навіть у часи Радянського Союзу. Це все ще потребує рішень, і вони згодом будуть ухвалені. Попри все, ці держави вже мають деякі зобов’язання зі зменшення шкідливих викидів. Це незначні кількості, що, навіть попри їхню волю, вже виконуються. Викиди вуглецю в цих країнах скорочені через нинішній економічний крах. Це шкода, бо криза не є рецептом для скорочення викидів.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Адміністрація Обами теж пропонує зменшити рівень викидів у Америці на 19 відсотків. Звичайно, цього не достатньо, щоб припинити глобальне потепління. Тільки за умови, коли всі промислові країни зменшать викиди на 25-40 відсотків, це може стати реальністю. А щодо Європейського Союзу, то він насправді прикидається, що має досягнути 20-відсоткового зменшення шкідливих викидів. А на додачу до цього ще й вимагає від країн, що розвиваються, зменшити ці викиди на 15-30 відсотків. Це шахрайство.
– Наприкінці року у Копенгагені має відбутися світова кліматична конференція, що повинна ухвалити новий документ, який замінить так званий Кіотський протокол. Але існують побоювання, що Росія може заблокувати ці переговори...
– Справді, я теж маю такі побоювання, бо з Росією справи завжди дещо особливі. З минулого досвіду ми знаємо, що представники Росії завжди приходять із запізненням і одразу висувають досить безглузді вимоги. Саме так було і в Кіото, і в Монреалі, і в Індії. Це стосується не лише клімату, а й усіх галузей. Справа в тому, що росіяни сприймають ООН, як крамницю із самообслуговуванням, де кожен приходить і бере, що треба. На жаль, ми їх не сприймали серйозно, а тепер ніхто не знає, як поводитись у стосунках із Кремлем, бо їхні інтереси постійно змінюються. З одного боку, вони більше не хочуть бути в категорії розвинутих країн, бо це пов’язане із більшими вимогами щодо клімату. З іншого, вони радіють, що включені до країн «Групи Восьми».
– Європа справді насторожена щодо Росії. Про це свідчать і нові енергетичні ініціативи, які Брюссель намагається започаткувати без залучення росіян...
– Я знаю. Це тому, що нікому не відомо, що насправді відбувається у самій Росії. Це велика чорна скринька. З одного боку, Росія – це великий енергетичний експортер Євросоюзу. З іншого, ніхто нині не довіряє Росії. На це є багато причин. Наприклад, ситуація із повагою до прав людини. Ніхто не знає, яка ситуація у владних структурах. Російські «дивні» ігри щодо Грузії та інших сусідів... Є й інші причини: скажімо, участь Росії в європейсько-американському процесі щодо недопущення подальшого розвитку іранської атомної програми. Отже, ніхто не знає, що і проти кого замислює Росія, бо часто вона є нічим іншим, як «чорною скринькою».
– Якою є ситуація у плані боротьби із кліматичними змінами в країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема, в Україні?
– Ці нові незалежні держави офіційно ще не мають статусу в «Рамковій конвенції ООН із кліматичних змін». Ситуація така ж, як у 90-х роках чи навіть у часи Радянського Союзу. Це все ще потребує рішень, і вони згодом будуть ухвалені. Попри все, ці держави вже мають деякі зобов’язання зі зменшення шкідливих викидів. Це незначні кількості, що, навіть попри їхню волю, вже виконуються. Викиди вуглецю в цих країнах скорочені через нинішній економічний крах. Це шкода, бо криза не є рецептом для скорочення викидів.
(Брюссель – Прага – Київ)
