Ед Боллс звернув увагу на те, що праворадикальні угруповання в країні почали активно використовувати гасло: «Британську працю для британців». За іронією долі це гасло в патріотичному запалі виголосив прем’єр Гордон Браун ще 2007 року. Але підхопили його кілька тижнів тому робітники одного з найбільших нафтопереробних заводів у Лінкольширі.
Вони припинили роботу, протестуючи проти масового використання іноземної робочої сили на нових об’єктах комбінату. Страйк активно підтримали на інших підприємствах Великої Британії. Керівники Євросоюзу почали висловлювати неабияку стурбованість тим, що такі виступи незадоволення можуть поширитися в усіх країнах ЄС.
Так чи інакше відлуння отих настроїв, які інший британський міністр підприємництва Пітер Мандельсон назвав ксенофобними, з’явилося в документах крайньо правої Британської національної партії. Інші радикальні угруповання також надали неабиякої уваги робітничим протестам у контексті своєї ідеології правого радикалізму.
Грішне минуле
Міністр Ед Боллс вважає, що виступ робітництва може перетворити нинішню рецесію щось на зразок Великої Депресії 1930-х років. Ба більше, міністр зазначає, що нинішня криза є набагато серйознішою, ніж та, що сталася перед появою нацизму.
У Західній Європі будь-які порівняння з нацистськими часами завжди були і досі залишаються досить болючими, оскільки прихід Гітлера до влади в Німеччині 1933 року дедалі частіше визначають як результат колективного сприяння цій чумі з боку багатьох західноєвропейських країн. І за основний поштовх беруть економічний крах кінця 20-х років.
Живий Сталін... живий
На сході Європи до пересторог нацизації не доходить, хоча ностальгія по минулих режимах починає відчуватися гостріше, особливо в часи економічного хаосу і безладдя. Усе частіше в Росії згадують Сталіна як того, хто знав і вмів гуртувати націю перед очима будь-яких негараздів.
Саме ім’я Сталіна було одним із переможних не лише в 1945-му, а буквально зараз, наприкінці минулого року, коли в Росії закінчилось масове визначення своїх історичних героїв. Економічна стагнація була ледве не основною із причин згортання ліберального напрямку розвитку Росії, який набрав обертів у 90-х роках.
Із початком нового століття в Кремль прийшла нова група керівників із планами радикального переформатування режиму в бік відновлення автократії. Ще раніше на своїх знаменах, сповнених гасел покінчити з економічною розрухою, зійшов на президентське крісло білоруський Лукашенко. І це сталося ще задовго до початку того, що британський міністр Ед Боллс охарактеризував, як економічну катастрофу.
Перспективи наразі не втішні
Сьогодні поки що рано прогнозувати, як проявить себе міжнародна економічна криза на пострадянських теренах. Ніхто не знає, до яких розмірів вона дійде. До якого відчаю доведе робітництво. Але для побоювань у радикалізації режимів є ще чимало причин.
Навіть в Україні не рідко можна чути твердження про те, що країні бракує сильної руки, яка могла б дисциплінувати суспільство і мобілізувати його на подолання економічної кризи. І Кравчук, і Кучма, і Ющенко не належать в очах багатьох людей до сталевих, жорстких лідерів. І хоча не раз можна було почути , що в діях Юлії Тимошенко дехто вбачає диктаторські замашки, але і її також не сприймають, як приклад тієї універсальної автократичної фігури, яка могла б схилити в покорі сьогоднішнє українське суспільство. Звісно, що є чимало людей, які вважають відсутність потенційного диктатора в Україні серйозним благом усіх її громадян.
Але економічна криза робить свою руйнівну справу. Британська газета «Файненшл Таймс» у понеділок попередила, що економіка Україна перебуває на межі. Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings 12 лютого знизило кредитні рейтинги України і заявило, що в країні збільшуються ризики банківської і валютної криз.
Сигнали не дуже оптимістичні. Криза розгортається. Вона насамперед породжує масову невпевненість, і люди інстинктивно починають шукати захисту в тих, кого вони вважають сильнішими, жорсткішими, нещаднішими. Сценарій майже в історії незмінний. Хвиля знесе самозванців. На їхньому місті постануть, ті, хто виживе у жорсткому протистоянні один проти одного, і вони аж ніяк не будуть щадити своїх підлеглих.
Тим часом у Британії наполегливо нагадують собі про свої власні помилки, котрих вони свого часу припустилися в компромісах із нацизмом і не ідуть ні на які поступки в питанні стосовно своїх радикалів. Днями Англіканська Церква голосуванням у Генеральному Синоді ухвалила постанову, яка забороняє священикам вступати до лав расистсько-ксенофобних угруповань і серед них, насамперед, Британської національної партії.
(Лондон – Прага – Київ)
Вони припинили роботу, протестуючи проти масового використання іноземної робочої сили на нових об’єктах комбінату. Страйк активно підтримали на інших підприємствах Великої Британії. Керівники Євросоюзу почали висловлювати неабияку стурбованість тим, що такі виступи незадоволення можуть поширитися в усіх країнах ЄС.
Так чи інакше відлуння отих настроїв, які інший британський міністр підприємництва Пітер Мандельсон назвав ксенофобними, з’явилося в документах крайньо правої Британської національної партії. Інші радикальні угруповання також надали неабиякої уваги робітничим протестам у контексті своєї ідеології правого радикалізму.
Грішне минуле
Міністр Ед Боллс вважає, що виступ робітництва може перетворити нинішню рецесію щось на зразок Великої Депресії 1930-х років. Ба більше, міністр зазначає, що нинішня криза є набагато серйознішою, ніж та, що сталася перед появою нацизму.
У Західній Європі будь-які порівняння з нацистськими часами завжди були і досі залишаються досить болючими, оскільки прихід Гітлера до влади в Німеччині 1933 року дедалі частіше визначають як результат колективного сприяння цій чумі з боку багатьох західноєвропейських країн. І за основний поштовх беруть економічний крах кінця 20-х років.
Живий Сталін... живий
Саме ім’я Сталіна було одним із переможних не лише в 1945-му, а буквально зараз, наприкінці минулого року, коли в Росії закінчилось масове визначення своїх історичних героїв. Економічна стагнація була ледве не основною із причин згортання ліберального напрямку розвитку Росії, який набрав обертів у 90-х роках.
Із початком нового століття в Кремль прийшла нова група керівників із планами радикального переформатування режиму в бік відновлення автократії. Ще раніше на своїх знаменах, сповнених гасел покінчити з економічною розрухою, зійшов на президентське крісло білоруський Лукашенко. І це сталося ще задовго до початку того, що британський міністр Ед Боллс охарактеризував, як економічну катастрофу.
Перспективи наразі не втішні
Сьогодні поки що рано прогнозувати, як проявить себе міжнародна економічна криза на пострадянських теренах. Ніхто не знає, до яких розмірів вона дійде. До якого відчаю доведе робітництво. Але для побоювань у радикалізації режимів є ще чимало причин.
Навіть в Україні не рідко можна чути твердження про те, що країні бракує сильної руки, яка могла б дисциплінувати суспільство і мобілізувати його на подолання економічної кризи. І Кравчук, і Кучма, і Ющенко не належать в очах багатьох людей до сталевих, жорстких лідерів. І хоча не раз можна було почути , що в діях Юлії Тимошенко дехто вбачає диктаторські замашки, але і її також не сприймають, як приклад тієї універсальної автократичної фігури, яка могла б схилити в покорі сьогоднішнє українське суспільство. Звісно, що є чимало людей, які вважають відсутність потенційного диктатора в Україні серйозним благом усіх її громадян.
Але економічна криза робить свою руйнівну справу. Британська газета «Файненшл Таймс» у понеділок попередила, що економіка Україна перебуває на межі. Міжнародне рейтингове агентство Fitch Ratings 12 лютого знизило кредитні рейтинги України і заявило, що в країні збільшуються ризики банківської і валютної криз.
Сигнали не дуже оптимістичні. Криза розгортається. Вона насамперед породжує масову невпевненість, і люди інстинктивно починають шукати захисту в тих, кого вони вважають сильнішими, жорсткішими, нещаднішими. Сценарій майже в історії незмінний. Хвиля знесе самозванців. На їхньому місті постануть, ті, хто виживе у жорсткому протистоянні один проти одного, і вони аж ніяк не будуть щадити своїх підлеглих.
Тим часом у Британії наполегливо нагадують собі про свої власні помилки, котрих вони свого часу припустилися в компромісах із нацизмом і не ідуть ні на які поступки в питанні стосовно своїх радикалів. Днями Англіканська Церква голосуванням у Генеральному Синоді ухвалила постанову, яка забороняє священикам вступати до лав расистсько-ксенофобних угруповань і серед них, насамперед, Британської національної партії.
(Лондон – Прага – Київ)
