(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
– Багато ЗМІ, – я вчора проводила брифінг для журналістів на півтори години, – кажуть, що вже беруть плату в лікарнях і поліклініках за щось. Я хочу сказати, що ми вивісили розпорядження 24 січня, воно має провести на сайті мінімум місяць. Сьогодні тільки 4-е лютого. Тобто ще за 20 днів ми тільки можемо розмовляти про це питання. Але журналісти багатьох ЗМІ кажуть про те, що вже беруться ці плати.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Роман Скрипрін: Говоримо ми про життєдіяльність столиці. Тема багата, ґрунтовна і дуже багато подій відбувається, і питань надзвичайно багато. Столичний мер – «улюбленець» журналістів, але не з Київського медіа-холдингу, бо ці висвітлюють його діяльність, – як, власне, цілої столичної адміністрації, – з особливим пієтетом, так би мовити, правильно.
Натомість, в інших медіа з київського мера відверто кепкували і кепкують, але він від цього не журиться і продовжує в тому ж дусі. Остання витівка – пропозиція Олександру Зінченку очолити Київський метрополітен, коли той заходився критикувати підземку. Або компліментарна лексика журналістам.
Тим часом машина, вибудована Черновецьким, рухається. Передусім це стосується столичної землі. Опоненти Київського міського голови та очільники міської держадміністрації закидають йому практику підкупу – від виборців до непримиренних, на перший погляд, ворогів. Пакет гречки в такому випадку перетворюється на певну посаду або ласий шмат землі, нерухомості тощо.
Але на Києві пан Черновецький, схоже зупинятися не збирається. Зараз відбувається розбудова цілої пірамідальної мережі з підтримки за київськими лекалами. І тут, за словами політ технологів, вже згадана гречка працює по всій Україні. Ось так – зі специфічним іміджем – керує столицею пан Черновецький та його команда.
Зараз ми послухали матеріал, де почули пісню у виконанні пана Черновецького. Я хотів би запитати в Ірени Кільчицької, вона перший заступник столичного мера, як Вам пісня?
Ірена Кільчицька: Я хочу сказати, що краще співати, ніж брехати. Це – що стосується того, яка критика іде на бік київської влади і що кажуть про те, що діється в державі. Кабмін бреше – і це нормально, а що людина співає, підтримує почуття духу в людей і почуття гумору, то це погано... Якщо б я могла співати, то я також би Вам тут заспівала, але я не маю ні голосу, ні слуху...
– Хотілося б, звичайно, запитати про так званий специфічний столичний тариф. Свого часу під час відвідин Нью-Йорку трапилася така історія цікава. Всюди продається морозиво по одному долару. Дівчата зайшли в крамницю і кажуть: «Скільки коштує морозиво?» Власник говорить: «Долар і 25 центів». На що вони спитали: «Це що, спеціальний такий податок нью-йоркський?» Вони були вражені, що за це треба платити дорожче.
То у нас, виявляється, в столиці є такий специфічний київський податок. Подивіться, чи є совість у людей, коли вони ухвалюють рішення про стягування плати за відвідування цвинтарів?
– Давайте будемо говорити конкретно по всіх питаннях, які вже були тут оприлюднені. Перше. Мова йшла про благочинні обіди. Тобто Ви вважаєте, що в робочий час чиновники, держслужбовці, високопосадовці, народні депутати, які враховуються чи тримаються за народні кошти, можуть сидіти годинами в ресторанах з бізнесменами, з олігархами, вирішувати їх особисті питання, отримувати за це кошти – 10 тисяч доларів, 100 тисяч доларів, вирішувати ці питання, і це нормально?
Якщо ми кажемо про те, що є якісь питання суспільні, і ці кошти виходять не в кишеню комусь, а надходять в бюджет, на благодійні рахунки, тут знаходяться засоби масової інформації, які запрошуються, то це погано?
– Хто сказав, що це погано? ... Якщо у людини немає коштів заплатити за обід з мером або з його заступниками, тобто людина може ставати на вуха, але якщо грошей немає, вона нічого не зможе зробити?
– Про що Ви кажете? Мова йде про благодійність, яка повинна бути запроваджена взагалі. Мова йде не про тих людей, який я приймаю на особистих прийомах, людей без ніг, без рук, жінок, у яких діти-інваліди. Це ж різні речі. І не треба факти чи якісь інтерпретації перекручувати.
Мова йде зовсім про інше. Я приймаю людей – інвалідів, малозахищених, я вирішую дуже багато питань. Після нашого з Вами ефіру я повернуся до мерії, буду розглядати дзвінки, які надійшли на наш кол-центр, я особисто телефоную багатьом людям, про яких я навіть читаю в газетах – що там загинула дочка, залишились діти. Не про це іде мова.
Мова іде про те, що якщо великий бізнес, гральний бізнес чи ресторанний бізнес, ми, до речі залучаємо бізнесменів, щоб вони допомогли благодійно тим чи іншим медичним установам, дитячим будинкам, конкретній сім’ї інвалідів. Це у всьому світі дуже гарне запровадження. А я Вам кажу про те, що ми це робимо прилюдно, при ЗМІ, всі ці гроші ідуть не в кишеню...
– Пані Кільчицька, тобто корупцію Ви узаконили? Фактично, якщо до Вас приходить бізнесмен, вирішує якесь питання, заплативши за обід, то у нього є гарантія, що це питання буде позитивно вирішено?
– Яка це корупція, якщо це при ЗМІ, це робиться прилюдно, і гроші отримуються не в кишеню?
– Чому треба платити за відвідини могил?
– За відвідування могили платити не треба. І я бажаю всім, щоб вони мали якомога менше могил, які їм треба відвідувати, щоб всі були живі і здорові.
Мова йде про те, що на кладовищах є в’їзд. Я коли заїжджаю на кладовище – і місяць тому, і три роки тому, і п’ять років тому – піднімають шлагбаум, і я дідусю все-рівно сплачую ці гроші – 10 гривень. Мова йде не про людей, які йдуть відвідувати кладовище, а про машини, які заїжджають.
– А якщо це інвалід – він не може пересуватися пішки, у нього немає ніг, він їде машиною?
– Про інвалідів не йде мова, скільки інвалідів їде на цвинтар. Мова іде про те, що цими машинами можуть забирати каміння з пам’ятника, квіти забирати. Ми встановили відеонагляд, відеоспостереження. Ми встановили біотуалети на кладовищах. Ми зробили маршрут по кладовищу, наприклад, міському, воно дуже велике – за пропозицією людей на кол-центр...
Давайте поговоримо про дуже цікаве питання – про платну медицину.
– Давайте про все платне поговоримо. Тарифи збільшують у Києві, для фізичних осіб вони збільшаться, для юридичних осіб Президент скасував це рішення Київського міського голови. Але чи зі збільшенням комунальних тарифів вирішиться проблема якості надання послуг?
– Якщо у нас залишилося 10 хвилин, краще я поговорю про цікаве питання для людей, тим паче, я цим питанням займаюся, чим питання, яке я не курую.
– Добре, Ви про тарифи нічого мені не зможете сказати?
– Я Вам скажу, що в Києві найнижчі тарифи у порівнянні зі всіма іншими містами України.
– За що брати у людей гроші при відвідуванні поліклініки, лікарні і так далі? Що це за нововведення?
Плата береться з 1996 року, ніхто на це не звертав увагу. Всі кажуть про якусь 49-у статтю Конституції. Мені дуже подобається і 49-а, і 59-а, і 69-а, але я хочу сказати, що без 95-ї статті Конституції, де сказано, що все, про що йде фінансування за державні кошти, без 95-ї статті, де говориться про державний бюджет, що все фінансування, про яке йде мова в Конституції, може виповнюватися тільки в залежності від 95-ї статті Конституції. Тобто з урахуванням бюджету.
Якщо немає бюджету, про яке безкоштовне медичне чи інше обслуговування може йти мова? Бреше знову наша влада. Кажуть, якщо поставили на 2009 рік на один ліжко-день півтори гривні на медикаменти державний бюджет – це не брехня, це безкоштовна медицина?
Я хочу запитати, якщо йде анонс в ЗМІ, по телебаченню, в газетах, журналах, що якась дитина потребує негайно 50, 80, 100 тисяч гривень, чи євро, чи доларів на лікування, тому що якщо ці гроші всім світом не зібрати, то дитина помре, і її батьки до всіх звертаються, – де ж 49-а стаття Конституції? Чого ж не кажуть, що у нас безкоштовна медицина? Нехай натиснуть кнопку 49-ї статі Конституції і дістануть гроші на це.
Я кажу про те, що ми не вводили ще тарифи платні на медичні послуги, їх ввели в нашій країні в 1996 році. І на благодійні внески, на спеціальні рахунки вносилися ці гроші. І те, що зараз звернули увагу журналісти, Ваші колеги – це вже було давно запроваджено в Україні, але всі мовчали і казали, що у нас медицина безкоштовна, хоча всі знають, що вона давно коштовна, і ці кошти потрапляють в кишені окремих людей за державний рахунок.
Я Вам хочу сказати, що тільки заробітна плата працівників в галузі охорони здоров’я становить 67% від загального фінансування медицини. Тобто якщо Ви бачите бюджет медицини, державний чи міський, 67-70% - це заробітна плата. Далі йдуть енергоносії, теплопостачання і таке інше.
Крім цього, я хочу Вам сказати особисто по Києву, я приводила ці приклади. 24 500 людей в Києві потребують постійної медичної допомоги тільки по таким діагнозам, як гемодіаліз – це штучна нирка. Якщо кожні три дні їм не проводити певні процедури, наприклад, ці люди помруть. І ці 24, 5 тисяч киян потребують на рік 400 мільйонів гривень.
– Це у нас проблеми з київським бюджетом, що київська влада намагається в будь-який спосіб стягнути додаткові кошти?
– Проблеми є в бюджеті держави, проблеми є в бюджеті міста Києва і всіх міст. Тому що 80% будівництва припинено. 82% київського загального бюджету складається з податків з фізичних осіб. Дуже велика кількість людей чи втратила роботу чи направлена за власний рахунок у відпустку. Безумовно, у всій державі є проблеми. Я Вам скажу, що з жовтня у інших містах України бюджетники не отримували зарплати. А Кабінет Міністрів про це змовчує.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
