Принаймні, телевізійне звернення до нації глава держави закінчив словами, які можна потрактувати саме як готовність використати сильнодіючі політичні засоби: «Я закликаю всіх співвітчизників до спокою. Ви будете захищені. У нас є можливість захистити і країну, і людей. Зараз перше і найголовніше – знайти політичну волю, мужність, прийняти реальний для країни бюджет 2009 року. Для цього я застосую всі необхідні в умовах кризи важелі».
Якщо врахувати, що міру реальності чи нереальності бюджету в кінцевому підсумку встановлюватиме особисто Ющенко, який для ухвалення «правильного» документу готовий застосувати «всі необхідні в умовах кризи важелі», то підстави для занепокоєння щодо сутності цих важелів і засобів захисту вимальовуються цілком реальні.
У свою чергу, прем'єр відповіла не менш рішуче: «Президент – це не той лідер, якого вони [люди – С.Г.] потребують в час, коли Україна проходить випробування на міцність під ударами потужної всесвітньої економічної кризи». А якщо офіційний глава держави – це не та персона, яка потрібна народу, то його функції мусить перебрати хтось інший, чи не так? Ну, і як останній штрих – «я сіяти паніку не дозволю нікому».
Враження наближення конфлікту до «гарячої» фази, пов'язаної з тим, що він вихлюпнеться на вулиці українських міст, посилює лексика президентського звернення та прем'єрської відповіді. «Потоки брехні, фальші, наклепів», «справжній шабаш», «популізм», «досить брехати» – це глава держави на адресу голови уряду та парламентської більшості. «Суміш неправди, паніки та істерії», «так зване звернення Ющенка», «якщо не допомагаєте, то хоч не заважайте» – це голова уряду на адресу глави держави та його апарату.
Президентські інвективи: хто реально винен у кризовому становищі?
Що ж закидає Президент Ющенко прем'єру Тимошенко і наскільки можуть бути вмотивовані на загал ці закиди? У президентському зверненні міститься чимало констатацій тяжкого стану країни і грізних інвектив на адресу уряду і персонально його очільниці: «У державі – повністю розбалансована фінансова система. Свідомо руйнуються державні інституції через брак фінансування... У парламенті стався справжній шабаш навколо Національного банку України. Намір, безумовно, був один: отримати доступ до друку грошей, щоб покрити недостачі Державного бюджету. Це може призвести до небачуваної [саме так! – С.Г.] інфляції. Це все може закінчитися соціальною катастрофою... Українська промисловість зупиняється. Масово звільняють людей або відправляють у довгострокову відпустку». Одне слово, новітній апокаліпсис. На додачу до цього «у Москві Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко уклала газові домовленості, невигідні для України», а «нинішній бюджет є головним провокатором кризи в Україні», бо «це – повітряний замок».
Не можна сказати, що описання Президентом Ющенком ситуації в Україні не має нічого спільного з дійсністю. Справді, фінансова система розбалансована і державним інституціям не вистачає фінансування. Справді, зупинилося чи працює в половину сили чимало підприємств, а люди не одержують чи одержують частково зарплату.
Проте чи лежить за все це провина саме на уряді і парламентській більшості?
Хіба не пропрезидентські депутатські групи гальмували діяльність Верховної Ради і вели справу до дострокових парламентських виборів якраз тоді, коли у світі спалахнула економічна криза?
Хіба не особисто президент підписував указ про ці вибори, у разі виконання якого в Україні досі б, ймовірно, не запрацювала дієздатна Верховна Рада?
Хіба в першу чергу не політика керівництва Нацбанку (яке було призначене з подачі Віктора Ющенка, пов'язаного з цією установою та її топ-менеджерами багаторічною спільною працею), яка проводилася впродовж останніх десяти місяців, призвела до карколомних курсових стрибків гривні і неефективного (чимало експертів стверджує – відверто корупційного) використання золотовалютних резервів?
Проте, як засвідчує текст президентського звернення, жодної відповідальності на себе Віктор Ющенко не бере, навпаки, у відповідь на персональні закиди йому «відкидає цей бруд».
А тим часом отой самий «провокатор кризи» і «повітряний замок», себто державний бюджет на 2009 рік, має під собою підпис «Ющенко»...
Тим часом й інфляція, і фінансова розбалансованість, і негаразди банківської системи, крім об'єктивних складників, мають ще й суб'єктивні. Науковці досі сперечаються – скільки відсотків припадає на них у загальному обсязі негараздів: 20, 25 чи 30. Але беззаперечним фактом є те, що публічні заяви очільників влади про катастрофічний стан фінансової системи ведуть саме до погіршення стану цієї системи, і ні до чого іншого.
Окрім того, Президент ставить на карб прем'єру не те, що вона недостатньо активно вела у Москві газові переговори при укладанні газових угод, а зовсім інше: «Контракти не відповідають моїм директивам».
А якщо «Газпром» не хотів брати до уваги ці директиви, що мусила робити голова уряду? Чекати до весни, поки російські газові менеджери, можливо, капітулюють?
А чи не вийшла б до того часу з ладу українська газотранспортна система, в чому винна була б знову ж таки особисто голова Кабміну, оскільки, за словами Віктора Ющенка, «повну відповідальність відповідно до Конституції за економічне становище, за зрив бюджетного процесу, за руйнацію банківської системи несе особисто Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко».
До речі, як це з погляду логіки й моралі – вимагати, щоб голова уряду керувалася президентськими директивами, а водночас несла повну відповідальність за економічний стан країни?
Чи має реальні підстави прем'єрський оптимізм?
На противагу зверненню Президента, коротка й енергійна відповідь прем'єра несе в собі заряд позитивної інформації та оптимістичних висновків: «Незважаючи на кризу, державний бюджет за січень перевиконано. Зарплати бюджетникам та пенсії виплачені і надалі будуть виплачуватися вчасно та в повному обсязі. Ціни на газ для населення та теплокомуненерго не підвищуються, залишаються на рівні минулого року. «Нафтогаз» ритмічно постачає газ українським споживачам та в Європу та працює благополучно, вперше за багато років без жодних посередників та корупційних схем. Уряд та парламентська більшість працюють в напруженому режимі...».
При цьому, звичайно, ситуація складна, але не катастрофічна: «Світ та Україна – в кризі... Для того, щоб боротися з кризою, нам потрібні політична консолідація, холодний та тверезий розум, залізні нерви, сила волі, рішучість та глибоке відчуття відповідальності – саме те, чого завжди бракувало, бракує та бракуватиме Віктору Андрійовичу».
Таке ударне, якщо не сказати більше, закінчення прем'єрської відповіді мало б вимагати граничної точності та вивіреності всіх наведених фактів. Та цього немає; можливо, державний бюджет за січень і справді перевиконаний, але результати цього більшість українських громадян на собі поки що не відчула.
Зарплати деяким категоріям бюджетників (у тому числі і в Києві) досі не виплачені навіть за грудень, не кажучи вже про січень. А якщо і виплачені, то не в повному обсязі. Пенсії також виплачені невчасно – здебільшого після 20-х чисел січня – внаслідок чого зірвана оплата житлово-комунальних послуг.
А на додачу якраз 30 січня київський міський голова Леонід Черновецький заявив про підвищення уп'ятеро [!!!] квартирних тарифів. Цілий ряд великих банків заблокував депозити фізичних і юридичних осіб і ледь-ледь проводить звичайні грошові операції, включно із виплатою пенсій та зарплат...
Одне слово, видається, що світ відносно оптимістичної статистики, в якому живе прем'єр Тимошенко, не надто корелює із реальним світом мільйонів українських громадян. Можливо, тому, що корупція, некомпетентність та безвідповідальність надто вже просякли собою всі владні поверхи, і навіть правильні та вчасні рішення на верхах гаснуть і саботуються, поки дійдуть до низу, до безпосередніх виконавців у центрі та на місцях.
І хоча, звісно, оптимістичні заяви на якийсь час можуть піднести настрій суспільства, але тільки відповідні дії за стабілізують цей настрій.
А загалом і у зверненні Президента, й у відповіді Прем'єр-міністра, перефразуючи відому приказку, міститься не надто апетитна суміш пропагандистських мух та реально-проблемних котлет. Кожен із двох лідерів сьогоднішньої влади України і далі намагається перетягнути собі якнайбільші повноваження, залишивши своєму візаві відповідальність за скоєні помилки.
Найшвидше, турбота про долю країни в обох щира, але не менш щирим є і прагнення до здобуття всієї повноти влади в країні та до повної політичної нейтралізації опонента, що засвідчують тональність і зміст обох послань від 30 січня.
Що ж чекає на Україну за умов загострення президентсько-прем'єрського конфлікту? Про це можна тільки здогадуватися, особливо, якщо врахувати, що до «поля бою» у столиці підтягується третій гравець – на 6-7 лютого сюди, як повідомляє сайт «Майдан», має підтягнутися наймана «піхота» Партії регіонів.
І чи не пізно тоді стане відокремлювати політичних мух від котлет та братися за справу із тверезим та відповідальним розумом?
Якщо врахувати, що міру реальності чи нереальності бюджету в кінцевому підсумку встановлюватиме особисто Ющенко, який для ухвалення «правильного» документу готовий застосувати «всі необхідні в умовах кризи важелі», то підстави для занепокоєння щодо сутності цих важелів і засобів захисту вимальовуються цілком реальні.
У свою чергу, прем'єр відповіла не менш рішуче: «Президент – це не той лідер, якого вони [люди – С.Г.] потребують в час, коли Україна проходить випробування на міцність під ударами потужної всесвітньої економічної кризи». А якщо офіційний глава держави – це не та персона, яка потрібна народу, то його функції мусить перебрати хтось інший, чи не так? Ну, і як останній штрих – «я сіяти паніку не дозволю нікому».
Враження наближення конфлікту до «гарячої» фази, пов'язаної з тим, що він вихлюпнеться на вулиці українських міст, посилює лексика президентського звернення та прем'єрської відповіді. «Потоки брехні, фальші, наклепів», «справжній шабаш», «популізм», «досить брехати» – це глава держави на адресу голови уряду та парламентської більшості. «Суміш неправди, паніки та істерії», «так зване звернення Ющенка», «якщо не допомагаєте, то хоч не заважайте» – це голова уряду на адресу глави держави та його апарату.
Президентські інвективи: хто реально винен у кризовому становищі?
Що ж закидає Президент Ющенко прем'єру Тимошенко і наскільки можуть бути вмотивовані на загал ці закиди? У президентському зверненні міститься чимало констатацій тяжкого стану країни і грізних інвектив на адресу уряду і персонально його очільниці: «У державі – повністю розбалансована фінансова система. Свідомо руйнуються державні інституції через брак фінансування... У парламенті стався справжній шабаш навколо Національного банку України. Намір, безумовно, був один: отримати доступ до друку грошей, щоб покрити недостачі Державного бюджету. Це може призвести до небачуваної [саме так! – С.Г.] інфляції. Це все може закінчитися соціальною катастрофою... Українська промисловість зупиняється. Масово звільняють людей або відправляють у довгострокову відпустку». Одне слово, новітній апокаліпсис. На додачу до цього «у Москві Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко уклала газові домовленості, невигідні для України», а «нинішній бюджет є головним провокатором кризи в Україні», бо «це – повітряний замок».
Не можна сказати, що описання Президентом Ющенком ситуації в Україні не має нічого спільного з дійсністю. Справді, фінансова система розбалансована і державним інституціям не вистачає фінансування. Справді, зупинилося чи працює в половину сили чимало підприємств, а люди не одержують чи одержують частково зарплату.
Проте чи лежить за все це провина саме на уряді і парламентській більшості?
Хіба не пропрезидентські депутатські групи гальмували діяльність Верховної Ради і вели справу до дострокових парламентських виборів якраз тоді, коли у світі спалахнула економічна криза?
Хіба не особисто президент підписував указ про ці вибори, у разі виконання якого в Україні досі б, ймовірно, не запрацювала дієздатна Верховна Рада?
Хіба в першу чергу не політика керівництва Нацбанку (яке було призначене з подачі Віктора Ющенка, пов'язаного з цією установою та її топ-менеджерами багаторічною спільною працею), яка проводилася впродовж останніх десяти місяців, призвела до карколомних курсових стрибків гривні і неефективного (чимало експертів стверджує – відверто корупційного) використання золотовалютних резервів?
Проте, як засвідчує текст президентського звернення, жодної відповідальності на себе Віктор Ющенко не бере, навпаки, у відповідь на персональні закиди йому «відкидає цей бруд».
А тим часом отой самий «провокатор кризи» і «повітряний замок», себто державний бюджет на 2009 рік, має під собою підпис «Ющенко»...
Тим часом й інфляція, і фінансова розбалансованість, і негаразди банківської системи, крім об'єктивних складників, мають ще й суб'єктивні. Науковці досі сперечаються – скільки відсотків припадає на них у загальному обсязі негараздів: 20, 25 чи 30. Але беззаперечним фактом є те, що публічні заяви очільників влади про катастрофічний стан фінансової системи ведуть саме до погіршення стану цієї системи, і ні до чого іншого.
Окрім того, Президент ставить на карб прем'єру не те, що вона недостатньо активно вела у Москві газові переговори при укладанні газових угод, а зовсім інше: «Контракти не відповідають моїм директивам».
А якщо «Газпром» не хотів брати до уваги ці директиви, що мусила робити голова уряду? Чекати до весни, поки російські газові менеджери, можливо, капітулюють?
А чи не вийшла б до того часу з ладу українська газотранспортна система, в чому винна була б знову ж таки особисто голова Кабміну, оскільки, за словами Віктора Ющенка, «повну відповідальність відповідно до Конституції за економічне становище, за зрив бюджетного процесу, за руйнацію банківської системи несе особисто Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко».
До речі, як це з погляду логіки й моралі – вимагати, щоб голова уряду керувалася президентськими директивами, а водночас несла повну відповідальність за економічний стан країни?
Чи має реальні підстави прем'єрський оптимізм?
На противагу зверненню Президента, коротка й енергійна відповідь прем'єра несе в собі заряд позитивної інформації та оптимістичних висновків: «Незважаючи на кризу, державний бюджет за січень перевиконано. Зарплати бюджетникам та пенсії виплачені і надалі будуть виплачуватися вчасно та в повному обсязі. Ціни на газ для населення та теплокомуненерго не підвищуються, залишаються на рівні минулого року. «Нафтогаз» ритмічно постачає газ українським споживачам та в Європу та працює благополучно, вперше за багато років без жодних посередників та корупційних схем. Уряд та парламентська більшість працюють в напруженому режимі...».
При цьому, звичайно, ситуація складна, але не катастрофічна: «Світ та Україна – в кризі... Для того, щоб боротися з кризою, нам потрібні політична консолідація, холодний та тверезий розум, залізні нерви, сила волі, рішучість та глибоке відчуття відповідальності – саме те, чого завжди бракувало, бракує та бракуватиме Віктору Андрійовичу».
Таке ударне, якщо не сказати більше, закінчення прем'єрської відповіді мало б вимагати граничної точності та вивіреності всіх наведених фактів. Та цього немає; можливо, державний бюджет за січень і справді перевиконаний, але результати цього більшість українських громадян на собі поки що не відчула.
Зарплати деяким категоріям бюджетників (у тому числі і в Києві) досі не виплачені навіть за грудень, не кажучи вже про січень. А якщо і виплачені, то не в повному обсязі. Пенсії також виплачені невчасно – здебільшого після 20-х чисел січня – внаслідок чого зірвана оплата житлово-комунальних послуг.
А на додачу якраз 30 січня київський міський голова Леонід Черновецький заявив про підвищення уп'ятеро [!!!] квартирних тарифів. Цілий ряд великих банків заблокував депозити фізичних і юридичних осіб і ледь-ледь проводить звичайні грошові операції, включно із виплатою пенсій та зарплат...
Одне слово, видається, що світ відносно оптимістичної статистики, в якому живе прем'єр Тимошенко, не надто корелює із реальним світом мільйонів українських громадян. Можливо, тому, що корупція, некомпетентність та безвідповідальність надто вже просякли собою всі владні поверхи, і навіть правильні та вчасні рішення на верхах гаснуть і саботуються, поки дійдуть до низу, до безпосередніх виконавців у центрі та на місцях.
І хоча, звісно, оптимістичні заяви на якийсь час можуть піднести настрій суспільства, але тільки відповідні дії за стабілізують цей настрій.
А загалом і у зверненні Президента, й у відповіді Прем'єр-міністра, перефразуючи відому приказку, міститься не надто апетитна суміш пропагандистських мух та реально-проблемних котлет. Кожен із двох лідерів сьогоднішньої влади України і далі намагається перетягнути собі якнайбільші повноваження, залишивши своєму візаві відповідальність за скоєні помилки.
Найшвидше, турбота про долю країни в обох щира, але не менш щирим є і прагнення до здобуття всієї повноти влади в країні та до повної політичної нейтралізації опонента, що засвідчують тональність і зміст обох послань від 30 січня.
Що ж чекає на Україну за умов загострення президентсько-прем'єрського конфлікту? Про це можна тільки здогадуватися, особливо, якщо врахувати, що до «поля бою» у столиці підтягується третій гравець – на 6-7 лютого сюди, як повідомляє сайт «Майдан», має підтягнутися наймана «піхота» Партії регіонів.
І чи не пізно тоді стане відокремлювати політичних мух від котлет та братися за справу із тверезим та відповідальним розумом?
