– То, зрештою, які Ваші рекомендації Європі стосовно російського газу?
– Насамперед Європа повинна побудувати у себе інтегрований газовий ринок. Для того, щоб країни Заходу, які користуються широким вибором газових пропозицій, могли залучити до них і країни Східної Європи, котрі дуже залежать від російського газу. Манера роботи газового ринку Євросоюзу дуже погана та небезпечна саме для східноєвропейських країн. Основне завдання сьогодні – покращити його функціонування та змусити східні країни ЄС інвестувати у газосховища та диверсифікацію енергетичних джерел, де це можливо.
– Чи може, на Вашу думку, інтеграція українських газотранспортних систем до європейських гарантувати безперебійне постачання російського газу?
– Так, але для цього треба, щоб усі українці були з цим згідні. У минулому вони не проявляли великої зацікавленості в інтернаціоналізації своєї газової системи. Сьогодні, вочевидь, вони мають більше бажання перебудувати свої системи за європейськими нормами. Маю надію, що це станеться, і Європа піде цим шляхом, а українці його підтримають. Безумовно, це мало б покращити безпеку газопостачання з Росії.
– У своїй праці Ви рекомендуєте посилити роль європейських енергетичних регуляторних установ. Але як змусити Росію поважати ці рекомендації?
– Європа не може нічого протиставити Росії. Ми безсилі, тому треба створити політику, що зменшить вплив політики й рішень росіян. Думати, що Євросоюз може змінити енергетичну чи зовнішню політику Росії – ілюзія.
– А що б Ви порекомендували в такому випадку українцям?
– Ми можемо їм порадити платити за російський газ за ринковими європейськими цінами, звичайно ж, враховуючи транспортні витрати. Це буде першим стабілізуючим фактором. Друге, слід працювати над інтеграцією енергетичних систем між Україною та ЄС, хоча це важка й тривала робота. Слід також провести поглиблену реформу газової промисловості. І наостанок, треба активно боротися проти корупції в українській політиці, яка дуже пов’язана з газовим сектором. Україні треба працювати саме у цих напрямках. ЇЇ енергетична безпека буде тривалою тільки завдяки інтеграції до Європи.
– Ви неодноразово наголошували на антиєвропейській політиці Кремля, у чому вона виражається, беручи для прикладу газову сферу?
– На мій погляд, стратегічна мета Росії – це послаблення та розколи у Європі, її поділ на «схід-захід», а також розбіжності всередині Євросоюзу. Це виражається у намаганнях попередити та унеможливити об’єднання Європи навколо політичних свобод. Газ дозволяє Росії культивувати стратегічне партнерство з окремими європейськими країнами – її важливими клієнтами. Це й допомагає їм сіяти ворожнечу між країнами-друзями Росії та тими державами, які вбачають у Москві небезпеку. Розкол у Європі дуже помітний. Німеччина й Італія, наприклад. «Газпром» має в них більшу потребу, ніж вони у «Газпромі». Тим часом, невеликі східні країни насамперед потребують «Газпрому», а не навпаки. Газоекспортна політика Росії – дуже ефективна зброя для досягнення розбрату в Європі. І російські лідери добре нею користуються. Тому, інтеграція європейського ринку газу, збільшення його резервних можливостей та суттєве поглиблення європейської присутності у східних сусідів – України, Молдови і навіть Білорусі – це повинно стати європейськими стратегічними напрямками.
(Брюссель – Прага – Київ)
