– Пане Валашку, формально газове протистояння між Україною та Росією закінчилось, підписані угоди, Європа почала отримувати газ. Хто, на вашу думку, виграв, а хто програв у цій боротьбі ?
– Із погляду Європи, відносин із Європейським Союзом, жодна з країн (ні Україна, ні Росія) не є переможцем, обидві країни в програші. Та все ж боюся, що з двох держав більше програла саме Україна.
– Чому ви так вважаєте?
– Та тому, що Україна мала більше, що втрачати. Росія вже давно не поводиться з ЄС як із партнером, і Європа вже давно не сприймає Росію як партнера, з яким поділяє спільні цінності й спільне майбутнє. Європа підтримує стосунки з Росією, тому що Росія – важлива енергетична й ядерна потуга. До України ж Європа ставиться інакше. Ці відносини мали зводитись до спільних цінностей і віри в демократію й спільне майбутнє – вступ України до Євросоюзу. Але в газовій кризі Україна в очах ЄС поводилась однаково погано, як і Росія. Україні, як і Росії, не можна довіряти, тому це для України більший удар, ніж для Росії. Після кризи багато людей в Європейському Союзі втратили довір’я до України.
– Чому, на вашу думку, в газовому протистоянні так мало активним був Європейський Союз? Його лідери відгородились формулюванням, що це винятково економічна суперечка двох країн, хоча й лунали інші думки, зокрема, про політичний тиск Росії на Україну
– Гадаю, що країни ЄС побоювались, що як Росія, так і Україна зловживатимуть ними. Адже від початку було ясно, що це значною мірою конфлікт країн у тому сенсі, що ні Росія, ні Україна не хотіли відкрити карти і чітко сказати, що властиво діється, хто закрив газ. Обидві країни приховували факти, намагались при цьому через громадську думку переконати Європу, що винний той другий. Звичайно, що за такої ситуації ЄС не хотів, щоб ним зловживала ні одна, ні друга сторона.
– Пане Валашку, що в ситуації, яка склалась, мав би робити український уряд, якою дорогою йти, щоб повернути довір’я Європи?
– У короткотривалій перспективі Україна у ставленні до ЄС мала б поновити репутацію надійної транзитної держави. Це означає, що мала б дотримуватись договору з Росією, який в цілому вважається добрим, і вести з Росією такий діалог, щоб виправити свою зіпсовану репутацію. У довготривалій перспективі Україна має набагато більшу проблему в очах Європейського Союзу. Це – проблема довіри її найвищим лідерам: Президентові Ющенку і Прем’єр-міністру Тимошенко. Виглядає, що жодний з них не знав, як ефективно вийти з конфлікту в час найбільшої кризи. Тоді, коли люди в Європі мерзли від холоду, вони між собою сварились, використовували газ для політичних суперечок. Тобто, потрібно, щоб Україна, чи то зміною Конституції, чи іншим шляхом вирішила ці хронічні суперечки, щоб українська політична сцена була більш прозорою й стабільною.
– Чи означає укладення угоди між Україною та Росією кінець газовим проблемам у Європі, чи можна чекати, що з наближенням 2010 року Росія знову закрутить газові крани?
– Звичайно, що всі європейські країни наступного грудня будуть дуже обережні, будуть нагромаджувати газові запаси і сподіватись, що угода витримає й не виникне нового протистояння. Та рік – дуже короткий період, за рік не можна побудувати нові газопроводи чи запасники. Незаперечним наслідком кризи є те, що буде прискорене будівництво альтернативних газопроводів – чи то «Набукко», чи «Північний потік», чи «Південний потік», які обійдуть Україну. Тобто у довготривалій перспективі Україна за це протистояння заплатить фінансово і втратить частину великих коштів, які отримує за транзит.
(Прага – Київ)
