Ще нема, вочевидь, в Україні офіційно зареєстрованих собачих цвинтарів чи вишуканих готелів для домашніх тварин, як це, скажімо, у Великій Британії.
Але, ймовірно, з роками дійде і до цього. Адже ніяким прагматизмом, жодними новими епохальними техногенними нововведеннями не можна перекреслити вже давно перевірений факт духовної і фізичної користі від присутності домашніх тварин у сім’ї.
Новітні наукові дослідження це щоразу підтверджують і поглиблюють. Учені вважають, що люди почали приручати собак уже приблизно 15 тисяч років тому. І це має свої причини. Власники собак, або, як їх в народі називають, собачники, отримують від своїх чотириногих друзів необхідні для себе флюїди. Ці флюїди в сучасній науці називають окситоцином.
Уся справа – в окситоцині
Саме більша кількість окситоцину в задній частині гіпофізу впливає у людини на її збільшене почуття дружби, піклування про дітей, стосунки з коханими.
Згідно з дослідженнями японських учених з університету Азуба, саме собака здатна досить відчутно збільшити кількість окситоцинів , а значить – позитивно вплинути на цей своєрідний соціальний гормон у її власника.
До речі, окситоцин відомий як активний поборювач почуття страху та різних форм депресії і є поштовхом для позитивних емоцій, зміцнює віру як y самих себе, так і в інших людей.
У дослідженні брало участь понад 50 собачників. Їх розділили на дві групи. Одній групі дали поспілкуватися зі своїми собаками напряму. Інша група не мала візуального контакту з собаками.
Аналізи були вражаючими. Ті, що дивилися своїм собакам в очі упродовж приблизно двох з половиною хвилин, мали на двадцять відсотків більше окситоцину. У тих, хто не мав зорового спілкування з тваринами, кількість цієї речовини у крові не лише не збільшувалася, але спостерігалося її зниження.
За словами авторів дослідження, доказ збільшення кількості окситоцину в організмі людини під час прямої гри з собаками ще раз продемонстрував позивний вплив цих тварин на людську психіку. Отже, справжнє собаче життя – це те, що вельми потрібне людині!
(Лондон – Прага – Київ)
Але, ймовірно, з роками дійде і до цього. Адже ніяким прагматизмом, жодними новими епохальними техногенними нововведеннями не можна перекреслити вже давно перевірений факт духовної і фізичної користі від присутності домашніх тварин у сім’ї.
Новітні наукові дослідження це щоразу підтверджують і поглиблюють. Учені вважають, що люди почали приручати собак уже приблизно 15 тисяч років тому. І це має свої причини. Власники собак, або, як їх в народі називають, собачники, отримують від своїх чотириногих друзів необхідні для себе флюїди. Ці флюїди в сучасній науці називають окситоцином.
Уся справа – в окситоцині
Саме більша кількість окситоцину в задній частині гіпофізу впливає у людини на її збільшене почуття дружби, піклування про дітей, стосунки з коханими.
Згідно з дослідженнями японських учених з університету Азуба, саме собака здатна досить відчутно збільшити кількість окситоцинів , а значить – позитивно вплинути на цей своєрідний соціальний гормон у її власника.
До речі, окситоцин відомий як активний поборювач почуття страху та різних форм депресії і є поштовхом для позитивних емоцій, зміцнює віру як y самих себе, так і в інших людей.
У дослідженні брало участь понад 50 собачників. Їх розділили на дві групи. Одній групі дали поспілкуватися зі своїми собаками напряму. Інша група не мала візуального контакту з собаками.
Аналізи були вражаючими. Ті, що дивилися своїм собакам в очі упродовж приблизно двох з половиною хвилин, мали на двадцять відсотків більше окситоцину. У тих, хто не мав зорового спілкування з тваринами, кількість цієї речовини у крові не лише не збільшувалася, але спостерігалося її зниження.
За словами авторів дослідження, доказ збільшення кількості окситоцину в організмі людини під час прямої гри з собаками ще раз продемонстрував позивний вплив цих тварин на людську психіку. Отже, справжнє собаче життя – це те, що вельми потрібне людині!
(Лондон – Прага – Київ)
