Огляд політичного року в Україні

Леонід Кравчук: Політична подія року – це, звичайно, розвал коаліції і створення коаліції.

Леонід Кравчук: Ну, політична подія року – це, звичайно, розвал коаліції і створення коаліції. Це сталося в одному році. При чому в короткий час. При чому розвалилася вона неприродно і створилася не зовсім відповідно до існуючого законодавства та, головне, існуючих потреб, тобто формально коаліція є, а фактично її немає.

Так, як і тоді. Тобто, фактично вона розвалилася, але практично ВР працювала і створювалася якась інша коаліція не відповідно до законодавства, яку називали «БЮТ-Партія регіонів».

Тобто, в нас воно якось так творилося не по закону і навіть не за потребами суспільства.

Але маємо таку ситуацію і мусимо про це говорити, тому що від цього, цих коаліцій: і яка розпалася, яка створена, то дуже багато залежить і залежало політичне, економічне життя суспільства. Так як сьогодні воно у фокусі кризи економічної і глибокої політичної, то ми вже відчуваємо це, кожна людина на собі.

- Якщо говорити про мене особисто, то сказати, що вона мене вдарила, і я втратив рівновагу, то я цього не можу. Я маю на увазі фінансову, економічно-родинну перш за все. Тобто, я виживаю в цій ситуації, якогось такого надзвичайного стану не відчуваю.

Але те, що вона загрожує суспільству, то це реальний факт. Загрожує хоча б тому, що в нас на тлі всього цього

відбувається непристойна політична криза. Я наголошую, що непристойна, тому що вона, як правило, зосереджена в самій владі, влада не хоче хотіти, і влада не хоче слухати людей, і вона сама по собі між собою бореться за владу.

Влада бореться за владу - це вже таке, будемо говорити, оригінальне становище української влади. В цьому є небезпека кризи, тому що воно лиш відчуваємо.

Президент, скажімо, телефонує до Росії, а Росія каже платіть…

- Я про новину про газ.

Тобто, ставлення до нас таке досить зверхнє, якщо взяти Росію, тому що вони бачать, що слабких і неорганізованих, які співають різними голосами на міжнародній арені, а на міжнародній арені треба говорити однією мовою, одним голосом і одну тему розвивати, а саме, національну українську тему. А цього, на жаль, у нас немає. Тому на цьому й грають всі, хто хоче, принижуючи і наших керманичів, а загалом і нашу державу.

- Так, я йому відповів. Я сказав, що у нас була криза і в 1990-их роках, і в 1991 році. Ми її долали. Тоді в нас була інша база для кризи. В нас не було зовсім власних запасів валюти, тому що все залишилося в Москві. Ми починали з нуля, бо не було валюти і не було запасів валюти в банкові.

Ну, власне кажучи, це була зовсім інша ситуація. Але ми її долали все ж таки і подолали.

Я, говорю, при всіх кризових ситуаціях, працюючи з трьома прем’єр-міністрами і з двома головами ВР, тобто з Плющем і Морозом, ніхто ніколи не чув, щоб ми на Олімпі виходили перед всеукраїнську аудиторію і розповідали, хто який з нас є: хто бандит, хто злодюга, хто там, скажімо, вкрав, хто кому дав і таке інше.

Ну, власне кажучи, такого не може бути. Я про це говорю. Тому я й сказав йому, що який би бюджет ми не прийняли, які б ми рішення не приймали, але якщо один вліво, інший вправо, то яка може бути організація виконання цього рішення?

Справа ж не в тому, що ми приймаємо, а як воно виконується? Воно не може виконуватися, тому що всі вже дивляться в різні боки.

- Аби це було, скажімо, рік назад, ну, скажімо, міг би бути якийсь позитив, тому що врешті-решт припинилася б ця непристойна бійка (я її інакше не можу назвати) між урядом і президентом, а точніше між президентом і прем’єр-міністром. Люди вже вибрали б якусь іншу владу або цій довірили, то вже як воно сталося б.

Але зараз, коли ми вже зайшли в таку глибоку кризу, в економічну тим більше, а під час економічної кризи проводити дочасні вибори президентські і парламентські вибори, я вважаю, це неможливо, нереально, це не принесе жодної користі. Хоча така думка в повітрі вже висить десь…

- В мене інший характер. Я інша людина. Я не хочу про себе говорити, але я бачу, якщо в суспільстві є незадоволення, якщо назріває якийсь конфлікт, який може зашкодити Україні, її національним інтересам, я ніколи не думав про своє крісло.

Я знаю, що людина і крісло – це далеко не одне і те ж. Не можна ототожнювати крісло зі своїми, скажімо, намірами. Можна говорити багато про патріотизм, але не бути патріотом.

- Я вважаю, що посада президента потрібна. Але тут треба визначитися, який нам потрібен президент?

- Може, такий, як Ви.

- Ні, я маю на увазі за повноваженнями.

От американський президент приймає рішення організовує їх виконання. Це - президент.

- Це - виконавча влада.

Що у нас є президент сьогодні за Конституцією? Він є ОТК. Російською мовою це «отдел технического контроля». Кабмін працює, а він каже, чи він погано працює або добре, може зупинити рішення або яким чином, але він особисто не може організувати будь-яку ситуацію, тому що в нього немає для цього організаційних форм.

В нього є цей же апарат центральний, а на місцях керівники областей підпорядковуються фактично президентові, але бюджети, все інше формується з Кабінетом Міністрів. І вони, як кажуть, куди хочуть, туди й хиляться. Скоріше до президента, тому що їм там затишно, а в Кабміні треба відповідати за роботу, і вони не ходять на засідання Кабінету Міністрів за вказівкою Секретаріату Президента.

Ну, скажіть, будь ласка, така влада може працювати, вона має базу для праці?

Тому я й кажу, що у нас останнім часом замість чесних політиків з’явилися чесні фразери, які все розповідають, як потрібно жити, як потрібно працювати, а самі нічого не роблять.

- Може, вони й є, але в нас так склалася політична розстановка сил, і так ми запрограмували цих людей, що ми вважаємо, або, вірніше, електорат нас вважає їх єдиними, які можуть тількибалотуватися і перемагати. Це така ситуація, тому що в нас не партія, не політична сила виступає на виборах, а конкретна людина.

А таких людей… Вони кажуть, що харизматичні, там їх ще по-різному називають, а до них просто звикли, ніяких харизматичних якостей в них немає, тому що вони ввечері кажуть одне, вранці кажуть друге, в суботу третє, а в четвер п’яте і таке інше. У них немає системи, немає послідовності, вони не є людьми, які відповідають за Україну, вони є людьми, які відповідають за свою посаду.

Те, що боротьба за посаду набрала непристойних форм… Але Ви розумієте, чогось складається так, що в більшості людей такі лідери або такі постаті подобаються.

Подивіться, у Шустера була програма. Хто потрапив в першу трійку?

Шуфрич. Я при всій повазі. Я з ним працював, але давайте будемо говорити. Чи там є політична культура? Чи там є інтелект великий? Чи там є духовність висока?

Людям подобається, коли він каже: а я йому, а він президент такий-сякий, обзиває його словами, яких на Бессарабці часто не вживають, а люди аплодують.

А той, хто формулює, скажімо, серйозні речі, говорить про політичні тенденції, про політичну культуру, про організацію влади, як має бути, що потрібно робити, то люди починають сумувати, їм це не подобається.

Розумієте, що відбулося? З 1991 року, коли демократія перетворилася в охлократію, і коли люди високої культури стали непотрібні суспільству, на поверхню піднялися всі, хто тільки міг. І ці всі, хто тільки міг, прийшли до влади. І так вони з часу до часу змінюють один одного і не поповнюються людьми глибокого аналітичного характеру, людьми, які здатні менше говорити, а більше працювати.

От справжньої влади люди навіть не знають, тому що вона працює тихо, спокійно, вирішує свої проблеми. І люди відчувають: прийшов у теплу кімнату, одержав зарплату, є діти, є вечеря, є школа можна все робити.. Навіщо знати, хто в нас є вождь і вчитель всіх народів…?