«Б’є - значить любить?». Кожна шоста українська жінка, за неофіційною статистикою правозахисників, є об’єктом домашнього насильства

Сумна статистика

Киянка Олена - одна із жертв домашньої тиранії. Її історію розповідає кореспондентка Радіо Свобода Наталка Коваленко.

«Йому 30, їй - 24. Їхньому величезному коханню заздрили всі. Усі говорили, що так любити людина не здатна. Але якби хтось знав, що насправді відбувається у їхньому подружньому житті....

Все почалося з банальної сварки. Спочатку Олена прийшла на дві години пізніше з роботи, і у чоловіка відразу ж виникли підозри, що вона може зрадити. Згодом, після випитої чарчини, ревнощі знову не давали спокою.

Перший ляпас сильною чоловічою рукою… Олена подумала, що винна і має пробачити йому, адже вони як одне ціле уже 8 місяців. Вдруге – біль був сильніший. Кожного разу Олена плакала у нього на очах і благала не розпускати руки. А він повторював, що кохана просто не повинна йому робити боляче і має його слухатися. Він боявся її втратити і вирішив утримати силою. Олена терпіла і не розповідала нікому про те, що коханий б’є її. Тільки через півроку, на відпочинку, коли сварку помітили друзі, Олена вирішила піти. І лише ступивши на поріг батьківського дому, повідомила рідним, що насправді відбувалося в її сім’ї».

У притулку для потерпілих від домашнього насильства щороку перебувають близько шістдесяти жінок та двадцять п’ять дітей. Такі дані Київського міського центру роботи з жінками. За словами співробітників цієї установи, до них звертаються тоді, коли терпіти вже немає сил. Насправді ж кількість жертв набагато більше, і не лише серед представниць слабкої статі.

За 10 місяців цього року 83 тисячі осіб були притягнені до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, це на 7 тисяч більше , ніж минулого року, звітує Валерій Брижик, начальник відділу управління дільничних інспекторів міліції Департаменту громадської безпеки МВС. «Люди стають більш обізнаними, звертаються до міліції, відповідно міліція реагує. Якщо середні чи тяжкі тілесні ушкодження, то вони до суду доходять однозначно всі. Легкі тілесні ушкодження – це справи приватного звинувачення».

Допомога можлива

12 років поспіль надають психологічну допомогу жертвам домашнього насильства співробітники Міжнародного гуманітарного центру «Розрада», зазначає його керівник Валентина Бондаровська. Щороку до них звертається понад тисячу жінок.

«По-перше, це жінки, які є жертвами дуже глибокого психологічного насильства. Чоловік, який має деякі сексуальні проблеми, компенсує це тим, що формує в жінки переконання, що вона погана господиня, погана мати, нечупара. Також виникає зараз новий вид насильства: жінка працює в бізнесі чоловіка, а платню їй чоловік не призначає».

Зробити перший крок до подолання домашнього насильства – це означає перебороти страх і звернутися по допомогу до спеціалізованих центрів, каже Валентина Бондаровська. Адже в кожному районі, районному центрі України є соціальні служби, є Управління в справах сім’ї та молоді, кримінальна міліція в справах дітей, є недержавні організації.

Традиційний уклад життя, погані соціально-економічні умови, алкоголізм - це найголовніші причини насильства у родині, зазначає Ярина Трохим, експерт з моніторингу західноукраїнського центру «Жіночі перспективи». «Дехто не має постійного місця роботи, тому економічна нестабільність у сім’ях є чинником виникнення насильства. Алкоголь також може бути причиною. Потрібна підтримка правоохоронних органів, які повинні реагувати на виклики щодо насильства в сім’ї». Хоча, побиття і знущання можливі й у цілком благополучних родинах з високими статками, як в Україні, так і закордоном.

В Італії, наприклад, 14 мільйонів жінок віком від 16 до 70 років зазнали у своєму житті фізичного, сексуального чи психологічного насильства. Майже в 70% цих випадків нападник виявляється власним чоловіком чи партнером. Таких прикладів, якщо покладатися на дані Національного інституту статистики, більш ніж достатньо. Кожна третя італійська респондентка заявила, що пережила акт брутального насильства саме у домашніх стінах. Соціологи констатують справжню ескалацію сімейного насилля, і ситуація з кожним роком не поліпшується. Щороку сотні дівчат і жінок звертаються за допомогою до соціальних кооперативів та центрів реабілітації, яких існує багато по всій країні. У місцевому бюджеті кожного регіону передбачена окрема стаття витрат на діяльність подібних організацій. Темі домашнього насильства над жінками та дітьми в Італії приділяють багато уваги як на державному, так і на громадському рівні. Під егідою Міністерства з рівних прав постійно діє соціальна реклама проти замовчування фактів насильства. У містах влаштовують освітні кампанії з лекціями психологів, проводять зустрічі із жінками-жертвами та повідомляють про «рожеві» телефони довіри.