Соціальна занедбаність неповнолітніх – одна з основних бід
В Україні нині існує 10 виховних колоній для неповнолітніх. Більше половини засуджених підлітків – віком від 14 до 17 років. Третина відбуває строк за крадіжки, третина – за розбій і пограбування, 13% молодих в’язнів засуджені за умисні вбивства. Такі цифри наводить перший заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Микола Ільтяй.
На його думку, причиною зростання дитячої злочинності є соціальна занедбаність неповнолітніх. Простіше кажучи, діти кинуті напризволяще, до них байдуже батькам, причому це відбувається як у неблагополучних родинах, так і у сім’ях з матеріальним достатком, продовжує далі Микола Ільтяй.
«Майже 70% засуджених вели асоціальний спосіб життя. 24% не працювали і не вчилися. 22% – сироти. Ці діти не мали батьківського піклування, турботи, впливу. Їх виховувала вулиця, вона ж на них і впливала, через це вони є зараз такими. Багато про що говорить те, що 50-70 осіб щорічно до нас приходять неграмотними, які не вміють писати та читати ».
Зросла кількість тих, хто відбуває покарання за тяжкі злочини
З 1800 неповнолітніх, засуджених в Україні, – 116 дівчата. За словами заступника начальника Мелітопольської колонії для неповнолітніх правопорушниць Олени Христофорової, нині кількість засуджених скоротилася вдвічі в порівнянні з минулими роками. Проте зросла кількість тих, хто відбуває покарання за тяжкі злочини. «Якщо в 2001 році за вбивство відбувало покарання 2-3 особи, то, на жаль, сьогодні – 14. А за особливо тяжкі злочини – 50% від усіх вихованців. 82% дівчат – із неблагополучних сімей. Я думаю, що чисельність у наших закладах зменшилась, тому що новий Кримінальний кодекс 2001 р. ввів нові альтернативні види покарання, не пов’язані з позбавленням волі».
Психологія неповнолітніх злочинців
У колонії для хлопчиків міста Самбора Львівської області відбувають покарання 180 засуджених, з них 20 сидять за тяжкі тілесні ушкодження і вбивства. 5 осіб засуджені на термін більше 10 років. До таких неповнолітніх правопорушників необхідний особливих підхід, зазначає начальник цієї установи Юрій Капустенський: «Психологія дітей, які потрапляють у місця позбавлення волі, доволі непроста. Приходячи в установу, вони поводяться, як їжаки. Тому колектив установи в першу чергу має знайти спільну мову з неповнолітніми».
Велику роль, за словами Юрія Капустенського, у вирішенні цього питання відіграє релігія.
Спеціальна психотерапія має бути за межами виправних установ
Майже 70% засуджених вели асоціальний спосіб життя. 24% не працювали і не вчилися. 21% – сироти52% неповнолітніх правопорушників, яким суд виніс покарання у вигляді позбавлення волі, виростали у неблагополучних або неповних родинах, з низькими статками. 21% – сироти. Проте є випадки, коли на хибний шлях стають діти з цілком нормальних, на перший погляд, родин, зазначає дитячий тюремний психолог Ігор Марцинківський. Як правило, це так звані гіперактивні діти і діти, обділені батьківською турботою, з дефіцитом уваги до них. На думку психолога, таких дітлахів в Україні щонайменше 50 тисяч. «За іншими викладками, таких дітей може бути й 150 тисяч. Це є фон, з якого дуже часто виходить дитяча злочинність і з ним потрібно щось робити ще й за межами виправних установ. Доки дитина нічого не скоїла, суспільство чекає, поки вона щось скоїть. Це є спеціальна психотерапія», – каже Марцинківський.
Умови життя за гратами
Ті малолітні правопорушники, які вже опинилися за ґратами, мають жити в умовах, максимально наближених до нормального людського життя, вважає перший заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Микола Ільтяй. « У дорослих установах на першому плані стоїть режим, а в дитячих установах – виховання. Підйом, фізична зарядка, туалет, сніданок, навчання в школі до 18-00 або робота, якщо підлітку виповнилось 18 років. Діти займаються музикою, малюють. Звичайно, ми маємо дати навики професії. Коли вони нас залишать, щоб були самодостатніми. У нас 18 чоловік вступили у вищі навчальні заклади».
Проте українська кримінально-виконавча система багато в чому успадкувала хиби радянської пенітенціарної системи, вважає правозахисник Євген Захаров. Насамперед, пригнічується особистість підлітка. «Там є система жорсткого конвою і всі йому підкоряються. Ті, хто керує колонією, узгоджує це з адміністрацією. А адміністрації це вигідно, щоб був порядок хоч таким чином. Та й стосунки між ув’язненими дуже далекі від нормальних».
Одна з небагатьох...
22-річна Ірина з Львівщини 1,5 роки тому повернулася з місць позбавлення волі. У Мелітопольській колонії відсиділа 6 років за 152 статтею Кримінального кодексу – «насильство». Нині працює нянею і мріє стати психологом, щоб допомагати сиротам і дітям з неблагополучних сімей. «Коли я звільнилася, мені було дуже важко, бо я не знала куди йти і як працювати. Але добре, що наші тюремні педагоги розповідали про соціальні служби з працевлаштування. Родина мене добре зустріла. Але з друзями я не спілкуюся. Друзі є, коли тобі добре, а коли ти в біді – їх немає. На жаль, це правда».
Таких, як Ірина, одиниці. За даними департаменту з питань виконання покарань, із загальної кількості неповнолітніх правопорушників до 800 застосовувалось звільнення від відбування покарання з випробуванням, а 34 повторно засуджені до позбавлення волі.
(Київ – Прага)
В Україні нині існує 10 виховних колоній для неповнолітніх. Більше половини засуджених підлітків – віком від 14 до 17 років. Третина відбуває строк за крадіжки, третина – за розбій і пограбування, 13% молодих в’язнів засуджені за умисні вбивства. Такі цифри наводить перший заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Микола Ільтяй.
На його думку, причиною зростання дитячої злочинності є соціальна занедбаність неповнолітніх. Простіше кажучи, діти кинуті напризволяще, до них байдуже батькам, причому це відбувається як у неблагополучних родинах, так і у сім’ях з матеріальним достатком, продовжує далі Микола Ільтяй.
«Майже 70% засуджених вели асоціальний спосіб життя. 24% не працювали і не вчилися. 22% – сироти. Ці діти не мали батьківського піклування, турботи, впливу. Їх виховувала вулиця, вона ж на них і впливала, через це вони є зараз такими. Багато про що говорить те, що 50-70 осіб щорічно до нас приходять неграмотними, які не вміють писати та читати ».
Зросла кількість тих, хто відбуває покарання за тяжкі злочини
З 1800 неповнолітніх, засуджених в Україні, – 116 дівчата. За словами заступника начальника Мелітопольської колонії для неповнолітніх правопорушниць Олени Христофорової, нині кількість засуджених скоротилася вдвічі в порівнянні з минулими роками. Проте зросла кількість тих, хто відбуває покарання за тяжкі злочини. «Якщо в 2001 році за вбивство відбувало покарання 2-3 особи, то, на жаль, сьогодні – 14. А за особливо тяжкі злочини – 50% від усіх вихованців. 82% дівчат – із неблагополучних сімей. Я думаю, що чисельність у наших закладах зменшилась, тому що новий Кримінальний кодекс 2001 р. ввів нові альтернативні види покарання, не пов’язані з позбавленням волі».
Психологія неповнолітніх злочинців
У колонії для хлопчиків міста Самбора Львівської області відбувають покарання 180 засуджених, з них 20 сидять за тяжкі тілесні ушкодження і вбивства. 5 осіб засуджені на термін більше 10 років. До таких неповнолітніх правопорушників необхідний особливих підхід, зазначає начальник цієї установи Юрій Капустенський: «Психологія дітей, які потрапляють у місця позбавлення волі, доволі непроста. Приходячи в установу, вони поводяться, як їжаки. Тому колектив установи в першу чергу має знайти спільну мову з неповнолітніми».
Велику роль, за словами Юрія Капустенського, у вирішенні цього питання відіграє релігія.
Спеціальна психотерапія має бути за межами виправних установ
Умови життя за гратами
Ті малолітні правопорушники, які вже опинилися за ґратами, мають жити в умовах, максимально наближених до нормального людського життя, вважає перший заступник голови Державного департаменту України з питань виконання покарань Микола Ільтяй. « У дорослих установах на першому плані стоїть режим, а в дитячих установах – виховання. Підйом, фізична зарядка, туалет, сніданок, навчання в школі до 18-00 або робота, якщо підлітку виповнилось 18 років. Діти займаються музикою, малюють. Звичайно, ми маємо дати навики професії. Коли вони нас залишать, щоб були самодостатніми. У нас 18 чоловік вступили у вищі навчальні заклади».
Проте українська кримінально-виконавча система багато в чому успадкувала хиби радянської пенітенціарної системи, вважає правозахисник Євген Захаров. Насамперед, пригнічується особистість підлітка. «Там є система жорсткого конвою і всі йому підкоряються. Ті, хто керує колонією, узгоджує це з адміністрацією. А адміністрації це вигідно, щоб був порядок хоч таким чином. Та й стосунки між ув’язненими дуже далекі від нормальних».
Одна з небагатьох...
22-річна Ірина з Львівщини 1,5 роки тому повернулася з місць позбавлення волі. У Мелітопольській колонії відсиділа 6 років за 152 статтею Кримінального кодексу – «насильство». Нині працює нянею і мріє стати психологом, щоб допомагати сиротам і дітям з неблагополучних сімей. «Коли я звільнилася, мені було дуже важко, бо я не знала куди йти і як працювати. Але добре, що наші тюремні педагоги розповідали про соціальні служби з працевлаштування. Родина мене добре зустріла. Але з друзями я не спілкуюся. Друзі є, коли тобі добре, а коли ти в біді – їх немає. На жаль, це правда».
Таких, як Ірина, одиниці. За даними департаменту з питань виконання покарань, із загальної кількості неповнолітніх правопорушників до 800 застосовувалось звільнення від відбування покарання з випробуванням, а 34 повторно засуджені до позбавлення волі.
(Київ – Прага)
