(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Віталій Портников: Розпочнемо розмову з Валерієм Сушкевичем з подяк за те, як виступили параолімпійці, я думаю, і з привітання з цим успіхом. Можна сказати, що це Ваша особиста така перемога.
Валерій Сушкевич: Дякую за добрі слова.
Ви знаєте, я не можу себе відірвати від тієї команди нашої, з якою я працюю багато років. А, власне, це вже понад 20 років я займаюся всім тим, що пов’язано з національним параолімпійським рухом, тому що я розпочинав це все ще за часів СРСР.
Я був одним з тих перших інвалідів, які були в керівництві першої Федерації спорту інвалідів СРСР, яку очолив Валентин Дікуль. Може пам’ятаєте був такий…
Віталій Портников: Так, знаменитий такий спортсмен.
Валерій Сушкевич: А я був відповідальний секретар цієї Федерації спорту інвалідів СРСР. Тому це наша загальна перемога безумовно.
Віталій Портников: Я дозволю не бути собі політкоректним ось з цієї ситуації, тому що я побачив величезне захоплення людей, коли були ці результати параолімпійської збірної. І в газетах про це писали, телебачення про це показувало, що це чергова перемога України…
Але ніхто разом з цим не бажає цих людей бачити на вулицях. Розумієте? Бажають їх бачити тільки ось на сторінках газет і в телевізійних програмах. І це водночас люди говорять про європейську інтеграцію, про переговори, вони кудись поїдуть, до Брюсселя…
Європейська інтеграція починається з того, що Київ починає бути схожим на Брюссель і Париж.
Ми коли приїжджаємо до будь-якого європейського міста, навіть не столичного, бачимо там велику кількість людей, яких не називають «людьми з обмеженими можливостями», тому що в них там необмежені можливості, бо вони можуть, які б не були у них там фізичні недоліки, всюди пересуватися, в кіно ходити, до спортивних закладів ходити, гуляти, подорожувати, вони є в туристичних групах, вони ведуть активне життя, таке як усі інші їхні співгромадяни.
Оце і є справжній стандарт цивілізації, в якому зацікавлена не тільки влада, а в цьому зацікавлене й суспільство.
А ми вважаємо цю людину вивезти, щоб вона виступила, щоб їй повісили на шию медаль, потім ми їй поплескаємо по телебаченню, потім їй Президент вручить якийсь орден, і нехай вона сидить вдома до наступної Олімпіади.
Валерій Сушкевич: Не зовсім так. З Вами не погоджуюся.
Безумовно погоджуюся з Вами у тому, що сьогодні стандарти цивілізації починаються з того, коли є права людей в цій країні однакові. Хоча б однакові.
Я не кажу, що вони набагато більші або набагато менші порівняно з цивілізованими країнами, тому що це стандарт правових можливостей…
Віталій Портников: Але вони мають бути однаково хорошими, а не однаково поганими.
Валерій Сушкевич: Саме так, у країні.
Віталій Портников: У країні, так.
Валерій Сушкевич: Але якщо є категорія населення в Україні, яка дискримінована в правах, причому ступінь цієї дискримінації межує з соціальною ізоляцією, то це дуже погано.
Повертаючись до тих медалей, які привозять параолімпійці, то давайте усвідомимо, що сьогодні не може бути такого успіху наших параолімпійців без реальних зрушень у державній політиці, яке відбулося.
При всій моїй критичності до ситуації з інвалідами в Україні, а я дуже критично до цього ставлюся, тому що я знаю цю ситуацію, я з неї вийшов, і я корпоративно пов'язаний з цими людьми постійно і по законодавчій роботі, і по всьому тому, що пов’язано з реальним станом їх проживання у суспільстві, тому хочу Вам сказати, що ці люди — як національна параолімпійська команда або призери національної параолімпійської команди — це вже вершинка айсбергу, невеличкого айсбергу, за яким десятки і вже сотні інвалідів, які, не дочекавшись певним чином загально-соціальних стандартів підтримки інвалідів з боку держави, знайшли варіант той, який запропонувала наша…
Віталій Портников: Власної такої організації.
Валерій Сушкевич: …боротися за допомогою фізичної культури і спорту за те, щоб прийти у світ здорових людей і пройти свою адаптацію, свій шлях пройти в тому, щоб у цьому суспільстві бути на рівних.
Причому знову ж таки за допомогою державної політики, яка має в цьому сенсі зрушення.
Валерій Сушкевич: Щорічно в дитячій спартакіаді дітей-інвалідів, яка проходить у нас в Україні, бере участь понад 30 тисяч дітей-інвалідів. Сьогодні в кожній області України є юнацька, дитяча спортивна школа для діток-інвалідів. Цього немає в жодній пострадянській країні.
Сьогодні в кожній області України є юнацька, дитяча спортивна школа для діток-інвалідів. Це реалії…
Віталій Портников: Це те, чого не було в радянський час. Правда ж?
Валерій Сушкевич: Не було. І цього немає в жодній пострадянській країні.
Коли мене питають, чому Росія відстає, чому Білорусь, Прибалтійські країни відстають? Бо сьогодні цей напрямок системний у реалізації державної політики, напрямку фізичної культури і спорту інвалідів.
Я часто про те говорю, що Україна єдина, яка створила державну систему фізичної культури і спорту інвалідів в Україні. У кожній області є обласний цент «Інваспорт». Це державна інституція, яка займається фізичною культурою і спортом інвалідів.
При чому сьогодні, відповідаючи на Ваше запитання, чи тільки є один медаліст, сьогодні десятки тисяч людей прийшли в цей рух, рух, який започаткований вже поєднанням громадських інституцій, яким є Національний параолімпійський комітет України, і державних інституцій, якою є Український центр «Інваспорт». Вони з’єдналися зусиллями, і вони сьогодні гармонізовані в системи реалізації цієї державної політики.
Я далекий від того, щоб сказати сьогодні, що будь-яка людина з інвалідністю або дитина з інвалідністю має доступ і права на фізичну культуру і спорт…
Віталій Портников: Я про це й кажу.
Валерій Сушкевич: Але казати про те, що сьогодні легко взяти одного інваліда або 10, 15, 40 інвалідів і підготувати з них параолімпійських чемпіонів, то це неможливо.
Віталій Портников: Ну, це має бути середовище.
Валерій Сушкевич: Так.
Віталій Портников: Але дитину до цього середовища потрібно довести. Правильно?
Валерій Сушкевич: Так.
Віталій Портников: Значить, ось починається те, чого у нас немає.
Ось Ви казали про балтійські країни. У них, може, й гірше зі спортивною інфраструктурою, але коли вони вступали до ЄС, то від них твердо вимагали запровадження стандартів, які дозволили б усім людям пересуватися однаково, знаходити в собі можливості відвідати лікарні, щоб там були обладнані сходи та кабінети для того, щоб вони могли бути там присутні…
Та що там казати! Щоб будь-який ресторан був обладнаний спеціальним туалетом для людини з обмеженими можливостями. Це була вимога.
Я бачив це в найвіддаленіших куточках Естонії на якихось островах. Там є маленький готель і там це все вже є, як у будь-якому європейському місті. Тому що інакше просто б казали: вибачайте, який ви ЄС, коли люди у вас живуть не як у Європі, а як десь у третьому світі?
Валерій Сушкевич: Я часто говорю про те, що сьогодні якби держава… вдався той вплив системи громадського руху інвалідів, який вдався в системі організації державної політики з фізичної культури і спорту, якби нам вдалося так повпливати, якби держава реально відчула те, що потрібно робити по інвалідах в інших сферах: в архітектурі, в освіті, в працевлаштуванні, в архітектурному середовищі, просто в доступності всього того, що доступне звичайній людині, яка не має обмежень, пов’язаних з інвалідністю, просто не задумується.
Перемога параолімпійців (впевнений в цьому!) створює мотивації для суспільства, держави і влади для того, щоб побачити цього громадянина з інвалідністю. Ще років 5-10 назад ніхто навіть не сприймав всерйоз, що це може бути спортом…
Моє абсолютне переконання, що перемога параолімпійців (впевнений в цьому!) створює мотивації для суспільства, держави і влади для того, щоб побачити цього громадянина з інвалідністю з його можливостями для суспільства здорових людей.
Ще років 5-10 назад ніхто навіть не сприймав всерйоз, що це може бути спортом…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
