(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
Роман Скрипін: Швидше, вище та сильніше. Олімпійське гасло та засадничі принципи.
Є ще один. Головне не перемога, а участь.
Останнім, зазвичай, себе заспокоюють невдахи, котрим не дісталося нагород.
На ігри 29 Олімпіади у Пекіні їде рекордно велика кількість українських спортсменів, але преса пише про рекордно малу кількість нагород, які вони можуть привезти на Батьківщину.
І ось численна українська делегація тепер їде до Пекіна і проводжатимуть українських спортсменів у неділю на Майдані Незалежності.
Так, пане міністре?
Юрій Павленко: Так.
Роман Скрипін: Як готувалися? Чи вистачає бюджетних коштів? Питання, я думаю, Вам усі знайомі і ставили їх неодноразово, тож прошу.
Юрій Павленко: Найперше, я хочу з Вами не погодитися з приводу того, що головне це не перемога, головне це участь, — що так говорять невдахи.
Насправді здобути олімпійську ліцензію і отримати право виступати на Олімпійських іграх, то це треба вже бути високопрофесійним спортсменом, тому що сама процедура відбору є надзвичайно складною, тому те, що 254 українських спортсмени вже потрапили на Олімпіаду – це перемога кожного з них, особиста перемога. Кожен із них показав дуже високий результат, який дає йому право називатися спортсменом світового рівня.
Тому те, що ми вже перевершили прогноз, який був у експертів про те, що не більше 225 українських атлетів виконають ліцензійні умови і потраплять до олімпійської збірної, то це вже дуже серйозний крок уперед і перемога для українського спорту.
Юрій Павленко: Вже формується українська олімпійська школа, бо перші Олімпіади – це, очевидно, були наслідки і робота радянської школи.
Тому я переконаний, що це достатньо позитивний результат.
Роман Скрипін: А скільки українська держава інвестує у своє олімпійське майбутнє? Якщо можна, порівняйте це з інвестиціями радянськими, якщо Ви вже порівнюєте спортсменів, які зараз їдуть, українську школу олімпійську та радянську олімпійську школу, скажімо?
Юрій Павленко: Скажу відверто, буквально кілька місяців назад, проводячи організаційний комітет із підготовки до Олімпійських ігор, ми відзначали, що, на жаль, за 17 років ми втратили інфраструктуру і практично нічого нового олімпійського рівня в Україні не з’явилося.
На жаль, ми відстали по багатьох компонентах. Це медицина, фармакологія, спортивна наука. На жаль, дуже довгий час спорт фінансувався як масовий, так і олімпійський, вищого рівня за залишковим принципом. Фактично тільки останніх три роки можемо говорити про серйозне зростання видатків з державного бюджету на спорт.
Роман Скрипін: На який рівень ми вийшли по фінансуванню?
Юрій Павленко: Передбачено 150 мільйонів на участь українських спортсменів у змаганнях, на проведення зборів, а також було передбачено 40 мільйонів гривень на участь української команди в Олімпійських іграх.
Тому, скажімо так, що цей бюджет, який є цього року, це був чотири роки назад взагалі весь бюджет на фізичну культуру і спорт.
Тому за останні три роки бюджет на фізичну культуру і спорт зріс більше, як у три рази. І це ще не межа. Я переконаний, що ті рішення, які були ухвалені і Президентом України, і відповідний указ про пріоритетність розвитку фізичної культури і спорту, про збільшення президентських стипендій, рішення уряду про збільшення винагород для чемпіонів світу, Європи як серед дорослих, так і серед дітей з олімпійських видів спорту – це ті рішення, які, очевидно, будуть свій наслідок мати вже в наступний період, післяолімпійський.
Але переконаний, що й сьогодні вони досить позитивно вплинуть на наших атлетів, які розуміють, що держава справді піклується про них, що держава зацікавлена в тому, щоб кожен спортсмен показував якомога вищий результат, щоб кожен тренер розумів, що найбільшого успіху він може добитися в себе на Батьківщині і не шукав заробітку за кордоном.
Роман Скрипін: Ну, від нас вже не тікають спортсмени. Я маю на увазі, що у нас є приклади, коли одна зі спортивних емігранток опинилася в Білорусі. Правда ж?
Юрій Павленко: Ми повертаємо тренерську школу, яка, на жаль, була втрачена в перші 10 років української незалежності.
Більше того, в нашій олімпійській збірній є й люди, які народилися в інших державах. При чому як представники і ЄС, так і представники Азії.
Роман Скрипін: Китаю?
Юрій Павленко: Так.
Роман Скрипін: Поїдуть на батьківщину за Україну боротися?
Юрій Павленко: Які визнали, що вони хочуть бути громадянами України.
Роман Скрипін: А в них не було таких проблем, як у політиків, з отриманням громадянства?
Юрій Павленко: Ні, вони вже давно є громадянами України. Якби вони такими не були, вони не могли б пройти ні ліцензійний відбір, ні потрапити до олімпійської збірної.
Роман Скрипін: Ну, хтозна. Бачите, у нас громадянство перетворюється на політичний фактор.
Пане Володимире, чи достатньо кваліфіковано і забезпечено було українських спортсменів перед цими іграми?
Ну, зараз, я розумію, Ви будете говорити позитивні речі.
Володимир Бринзак: Я хотів би сказати, що зараз менше переживаю за виступ нашої команди на Олімпіаді, тому що дійсно все було зроблено для того, щоб вони мали можливість себе показати з найкращої сторони і фінансування, і забезпечення.
А от резерв, що буде далі, то тут є проблеми. І це дуже турбує.
Володимир Бринзак: Біда одна - матеріальна база, більшість баз спортивних знаходиться в профспілках і в добровільних спортивних товариствах, які не мають абсолютно коштів утримувати їх і не хочуть продавати їх.
Роман Скрипін: Так розбудовуйте свої бази. Що ж ви покладаєтеся на профспілкові бази, які ще за радянських часів збудовані?
Володимир Бринзак: Олімпійський комітет з радістю будував би, але в нс на це коштів не вистачає.
Коли є кошти в міністра, він може це зробити, тому що знову ж таки це власність недержавна і забороняється вклади кошти в ці бази. А нові будувати будемо. Звичайно, для цього потрібен час.
І ще хотілося б відмітити дуже важливу річ. Це те, щоб міністри інших міністерств профільних також відносилися б до спорту як до важливої державної галузі, тому що це і в Росії видно, і в Білорусі, як відносяться до спорту, як підтримують.
В нас же щось зробити в Мінфіні чи в іншому міністерстві, чи в Міністерстві оброни, то майже неможливо, майже немає підтримки, тому що ще не всі розуміють, яку важливу роль відіграє спорт і в світовій громадськості, і в нашій Україні, і для здоров’я нації, для дітей, для майбутнього.
Роман Скрипін: Які ж є сподівання на українську олімпійську перспективу, скільки медалей? Бо доводиться в пресі читати, що ледь не три медалі привезуть.
Володимир Бринзак: Ні, три – це малося на увазі, що золотих.
Але, знаєте, я давно в спорті, вже більше 30 років. В спорті все можливо: можна завоювати і 25, можна завоювати і 10. Там доля секунди, порив вітру, тобто дуже багато факторів, які впливають на результат. Тому ми надіємося.
Останній час показав, що наші спортсмени в непоганій формі знаходяться і по результатах на світових, на європейських змаганнях, на контрольних стартах. І ми надіємося, що вони свій потенціал покажуть з найкращої сторони в Пекіні.
Володимир Бринзак: Від 15 до 20 медалей ми все-таки зможемо завоювати.
Роман Скрипін: От дивіться, українські спортсмени кілька років поспіль виборювали до 23 медалей, точніше - по 23 медалі на кожній Олімпіаді. Зараз Ви говорите про 20 орієнтовно. Тобто, це вже буде менша кількість?
Володимир Бринзак: Я ще раз повторюю. У нас немає системи підготовки від дитячого садку до олімпійської медалі…
Роман Скрипін: Чекайте, пан міністр говорить, що у нас вже є свій олімпійський резерв і з’являється українська школа олімпійська. А Ви кажете, що немає.
Володимир Бринзак: Так в цьому ж і річ, що вона тільки з’являється. Тому вийшов розрив між радянською школою і українською. І ми зараз якраз виходимо на нову вже, на свою школу, тому буде дещо такий результат понижений, тому що вже все-таки з’являються наші спортсмени…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)