– Пане Василенко, на Вашу думку, яка ефективність Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії? Що це дало людству?
– Справа в тому, що діяльність трибуналу, в тому числі його діяльність під кутом ефективності, слід розглядати в більш загальному контексті. Створення Трибуналу було складником мирного врегулювання на Балканах і стабілізації ситуації на Балканах після тих війн, які там відбувалися внаслідок розпаду колишньої Югославії. Під час збройних конфліктів на території колишньої Югославії було вчинено досить серйозні злочини з точки зору міжнародного права, були грубі порушення міжнародного гуманітарного права. Це були злочини проти людяності. У тому числі такі, як акти геноциду, переслідування людей тощо. І тому перед міжнародною спільнотою постало завдання створити такий Трибунал для того, щоб винні у вчиненні цих злочинів були покарані. Власне кажучи, вже сам факт створення Трибуналу і покарання за злочини свідчить про те, що міжнародне право діє – з одного боку, з іншого боку – це підтверджує принцип незворотності покарання за вчинені міжнародні злочини. Сам факт існування Трибуналу є свідченням ефективності міжнародного права. Можу навести такі цифри: по цей день було звинувачено більше ніж 161 особу за серйозні порушення міжнародного права, міжнародного гуманітарного права, які мали місце на території колишньої Югославії. Осіб, винних у цих порушеннях, притягають до відповідальності. На сьогодні вже покарано 114 осіб, проти 47 осіб порушені кримінальні справи. 25 осіб зараз перебувають на лаві підсудних, ідуть судові процеси. Троє чекають вироку суду. Проти сімох осіб ведеться досудове слідство і троє в бігах – це Ґоран Хаджич і такі відомі особи як Радован Караджич і Радко Младич – керівники колишньої республіки Сербської, яких звинувачують у дуже тяжких міжнародних злочинах.
– Пане Василенко, чи відомі випадки, коли Трибунал виправдав звинуваченого?
– Так, відомі такі випадки. Десятеро осіб, які стали перед Трибуналом, були виправдані. Притому шестеро були виправдані Палатою першої інстанції, а четверо були виправдані в Апеляційній палаті.
– А де засуджені відбувають покарання?
– При Трибуналі в Гаазі існує так звана Detention Unit – це місце, де їх утримують перед початком судового розгляду, під час суду і якийсь час після завершення судового розгляду. А потім засуджені відбувають покарання в тих країнах, які погодилися утримувати їх у місцях ув’язнення на власній території. Це відбувається таким чином: Міжнародний трибунал укладає спеціальні угоди з країнами, це європейські країни, і відповідно до цих угод, державам передають осіб, засуджених Трибуналом, для відбуття покарання.
– Пане Василенко, відомо, що в серпні минулого року Україна уклала угоду з Гаазьким трибуналом про те, що надаватиме свої тюрми для засуджених Трибуналом. Скільки їх зараз відбуває покарання в Україні?
– За моєю інформацією, поки що жоден.
– А чому? Вже минає рік.
– (сміється) Це питання до Трибуналу. Річ у тім, що Україна проявила добру волю і погодилась, щоб на її території відбували покарання засуджені, а вже справа Трибуналу звернутися до України в практичному сенсі і запропонувати прийняти ту чи іншу покарану особу для відбуття покарання.
– Пане Василенко, який національний склад Трибуналу? Відомо, що Ви були членом цього суду.
– Яка процедура вибору? Є статут Трибуналу, який був ухвалений Радою Безпеки ООН і відповідно до цього статуту, обирають 16 допоміжних суддів. Через кожних 4 роки на третину змінюють склад Трибуналу, щоб забезпечувати спадкоємність. Суддів обирає Генеральна Асамблея ООН. Кандидатури суддів пропонують держави, при тому не лише європейські. У складі суду є особи з Латинської Америки, з Азії, Африки, так що склад суду – інтернаціональний.
– Пане Василенко, а як Гаазький трибунал співпрацює з державними установами і організаціями тих країн, де переховуються злочинці?
– При Трибуналі є офіс прокурора. Він взаємодіє з державами, що утворилися на території колишньої Югославії, з іншими державами. Маючи інформацію про вчинення тих чи інших злочинів, вони розшукують свідків, готують обвинувачення. Коли офіс прокурора доходить висновку, що досить свідчень, очевидців, документальних матеріалів для пред’явлення обвинувачення, тоді пред’являють звинувачення і справу передають до суду. Трибунал за увесь час судових засідань заслухав більше ніж 3 з половиною тисячі свідків. Офіс прокурора взяв інтерв’ю у більше ніж півтори тисячі потенційних свідків. Це, я б сказав, найскладніша, невидима частина роботи Трибуналу – підготовка справ до суду.
– Є інформація, що Трибунал має завершити розгляд усіх справ до 2009 року, а до 2010 року розглянути всі апеляції. Чим обумовлений такий термін?
– У суді все робиться для того, щоб якомога швидше завершити судовий процес і роботу самого суду, піклуючись, насамперед, про інтереси підсудного. Зараз практично крім тих 47 осіб, проти яких порушені
справи, більше нема звинувачень у вчиненні злочину.
– Чи це означає, що 2010 року Трибунал припинить свою діяльність?
– Так. Мені здається, крайній термін – 2012 рік. Кожен звинувачений має право на оскарження вироку, який винесли палати першої інстанції. Тоді цю справу повторно розглядає апеляційна палата. Суд має остаточно припинити свою роботу у 2012 році, коли апеляційна палата розгляне останню апеляційну скаргу.
– Пане Василенко, чи цей Трибунал, на Вашу думку, може бути своєрідним прецедентом для створення суду над злочинами комунізму?
– Ні, не може бути, тому що для створення цього Трибуналу були спеціальні обставини. Щодо суду над комунізмом – це зовсім інша тема, зовсім інша проблема, яка, на мій погляд, є актуальною і я особисто за те, щоб такий суд був створений. Треба засудити комуністичну ідеологію, як таку, але це досить складна справа.
(Прага – Київ)
– Справа в тому, що діяльність трибуналу, в тому числі його діяльність під кутом ефективності, слід розглядати в більш загальному контексті. Створення Трибуналу було складником мирного врегулювання на Балканах і стабілізації ситуації на Балканах після тих війн, які там відбувалися внаслідок розпаду колишньої Югославії. Під час збройних конфліктів на території колишньої Югославії було вчинено досить серйозні злочини з точки зору міжнародного права, були грубі порушення міжнародного гуманітарного права. Це були злочини проти людяності. У тому числі такі, як акти геноциду, переслідування людей тощо. І тому перед міжнародною спільнотою постало завдання створити такий Трибунал для того, щоб винні у вчиненні цих злочинів були покарані. Власне кажучи, вже сам факт створення Трибуналу і покарання за злочини свідчить про те, що міжнародне право діє – з одного боку, з іншого боку – це підтверджує принцип незворотності покарання за вчинені міжнародні злочини. Сам факт існування Трибуналу є свідченням ефективності міжнародного права. Можу навести такі цифри: по цей день було звинувачено більше ніж 161 особу за серйозні порушення міжнародного права, міжнародного гуманітарного права, які мали місце на території колишньої Югославії. Осіб, винних у цих порушеннях, притягають до відповідальності. На сьогодні вже покарано 114 осіб, проти 47 осіб порушені кримінальні справи. 25 осіб зараз перебувають на лаві підсудних, ідуть судові процеси. Троє чекають вироку суду. Проти сімох осіб ведеться досудове слідство і троє в бігах – це Ґоран Хаджич і такі відомі особи як Радован Караджич і Радко Младич – керівники колишньої республіки Сербської, яких звинувачують у дуже тяжких міжнародних злочинах.
– Пане Василенко, чи відомі випадки, коли Трибунал виправдав звинуваченого?
– Так, відомі такі випадки. Десятеро осіб, які стали перед Трибуналом, були виправдані. Притому шестеро були виправдані Палатою першої інстанції, а четверо були виправдані в Апеляційній палаті.
– А де засуджені відбувають покарання?
– При Трибуналі в Гаазі існує так звана Detention Unit – це місце, де їх утримують перед початком судового розгляду, під час суду і якийсь час після завершення судового розгляду. А потім засуджені відбувають покарання в тих країнах, які погодилися утримувати їх у місцях ув’язнення на власній території. Це відбувається таким чином: Міжнародний трибунал укладає спеціальні угоди з країнами, це європейські країни, і відповідно до цих угод, державам передають осіб, засуджених Трибуналом, для відбуття покарання.
– Пане Василенко, відомо, що в серпні минулого року Україна уклала угоду з Гаазьким трибуналом про те, що надаватиме свої тюрми для засуджених Трибуналом. Скільки їх зараз відбуває покарання в Україні?
– За моєю інформацією, поки що жоден.
– А чому? Вже минає рік.
– (сміється) Це питання до Трибуналу. Річ у тім, що Україна проявила добру волю і погодилась, щоб на її території відбували покарання засуджені, а вже справа Трибуналу звернутися до України в практичному сенсі і запропонувати прийняти ту чи іншу покарану особу для відбуття покарання.
– Пане Василенко, який національний склад Трибуналу? Відомо, що Ви були членом цього суду.
– Яка процедура вибору? Є статут Трибуналу, який був ухвалений Радою Безпеки ООН і відповідно до цього статуту, обирають 16 допоміжних суддів. Через кожних 4 роки на третину змінюють склад Трибуналу, щоб забезпечувати спадкоємність. Суддів обирає Генеральна Асамблея ООН. Кандидатури суддів пропонують держави, при тому не лише європейські. У складі суду є особи з Латинської Америки, з Азії, Африки, так що склад суду – інтернаціональний.
– Пане Василенко, а як Гаазький трибунал співпрацює з державними установами і організаціями тих країн, де переховуються злочинці?
– При Трибуналі є офіс прокурора. Він взаємодіє з державами, що утворилися на території колишньої Югославії, з іншими державами. Маючи інформацію про вчинення тих чи інших злочинів, вони розшукують свідків, готують обвинувачення. Коли офіс прокурора доходить висновку, що досить свідчень, очевидців, документальних матеріалів для пред’явлення обвинувачення, тоді пред’являють звинувачення і справу передають до суду. Трибунал за увесь час судових засідань заслухав більше ніж 3 з половиною тисячі свідків. Офіс прокурора взяв інтерв’ю у більше ніж півтори тисячі потенційних свідків. Це, я б сказав, найскладніша, невидима частина роботи Трибуналу – підготовка справ до суду.
– Є інформація, що Трибунал має завершити розгляд усіх справ до 2009 року, а до 2010 року розглянути всі апеляції. Чим обумовлений такий термін?
– У суді все робиться для того, щоб якомога швидше завершити судовий процес і роботу самого суду, піклуючись, насамперед, про інтереси підсудного. Зараз практично крім тих 47 осіб, проти яких порушені
справи, більше нема звинувачень у вчиненні злочину.
– Чи це означає, що 2010 року Трибунал припинить свою діяльність?
– Так. Мені здається, крайній термін – 2012 рік. Кожен звинувачений має право на оскарження вироку, який винесли палати першої інстанції. Тоді цю справу повторно розглядає апеляційна палата. Суд має остаточно припинити свою роботу у 2012 році, коли апеляційна палата розгляне останню апеляційну скаргу.
– Пане Василенко, чи цей Трибунал, на Вашу думку, може бути своєрідним прецедентом для створення суду над злочинами комунізму?
– Ні, не може бути, тому що для створення цього Трибуналу були спеціальні обставини. Щодо суду над комунізмом – це зовсім інша тема, зовсім інша проблема, яка, на мій погляд, є актуальною і я особисто за те, щоб такий суд був створений. Треба засудити комуністичну ідеологію, як таку, але це досить складна справа.
(Прага – Київ)
