– Ми бачимо, що через загрозу перенапруження після кількох хвиль розширення та численних внутрішніх проблем, потрібна консолідація нинішнього Європейського Союзу. Тому ми хочемо створити щось, що буде між повним членством та політикою сусідства. Це має бути відкрита політика, що надає країнам різні можливості. Аналогію можна провести з країнами, що входили до Європейської Асоціації Вільної Торгівлі два десятиліття тому. На них поширювалися юридичні норми та вільний ринок, і деякі країни, такі як Австрія чи Швеція, вирішили вступити до ЄС, а деякі інші, як Швейцарія чи Норвегія вирішили не вступати.Та не перешкоджає Норвегії бути членом Шенґенської угоди, а Швейцарії брати участь у фінансуванні структурних фондів для Східної Європи. Тобто, ми вже зараз можемо щось зробити для цих країн, щоб наблизити їх до Європейського Союзу, замість того, щоб чекати і нічого не робити, бо в результаті нічого і не буде.
– Ваш звіт підтримав польсько-шведську ініціативу щодо того, щоб змінити підхід до східних сусідів, виділивши їх в окрему групу.
– Обидві співпраці однаково важливі. Вони вимагають стабільності, верховенства права, ринкової економік та демократії. Але північноафриканські країни не мають перспективи членства, вони не є європейськими країнами. Тому визначення польського міністра закордонних справ Радека Сікорського є правильним: країни на півдні є сусіди Європи, країни на сході є європейськими сусідами.
– Що має зробити Європейський Союз щодо України, Молдови, Грузії, які колись, можливо, стануть членами ЄС?
– Гадаю, що не ЄС, а самі ці країни мають зробити більшу частину роботи. Це їхня відповідальність, як реформувати свої країни так, щоб вони були готові вступити до Європейського Союзу. А ми маємо підготуватися до того, що кількість країн у ЄС зросте. Бо якщо ми приймемо Україну, Молдову, Грузію, країни західних Балкан, в ЄС буде 44 країни. Це політична організація, а не лише зона вільної торгівлі. Тому обом сторонам потрібно до цього готуватися. І тому добре мати якийсь проміжковий статус, щоб наблизитися одне до одного. А тоді, вживаючи індивідуальний підхід, ми побачимо, де ми будемо через 10-15 років.
(Прага – Київ)
– Ваш звіт підтримав польсько-шведську ініціативу щодо того, щоб змінити підхід до східних сусідів, виділивши їх в окрему групу.
– Обидві співпраці однаково важливі. Вони вимагають стабільності, верховенства права, ринкової економік та демократії. Але північноафриканські країни не мають перспективи членства, вони не є європейськими країнами. Тому визначення польського міністра закордонних справ Радека Сікорського є правильним: країни на півдні є сусіди Європи, країни на сході є європейськими сусідами.
– Що має зробити Європейський Союз щодо України, Молдови, Грузії, які колись, можливо, стануть членами ЄС?
– Гадаю, що не ЄС, а самі ці країни мають зробити більшу частину роботи. Це їхня відповідальність, як реформувати свої країни так, щоб вони були готові вступити до Європейського Союзу. А ми маємо підготуватися до того, що кількість країн у ЄС зросте. Бо якщо ми приймемо Україну, Молдову, Грузію, країни західних Балкан, в ЄС буде 44 країни. Це політична організація, а не лише зона вільної торгівлі. Тому обом сторонам потрібно до цього готуватися. І тому добре мати якийсь проміжковий статус, щоб наблизитися одне до одного. А тоді, вживаючи індивідуальний підхід, ми побачимо, де ми будемо через 10-15 років.
(Прага – Київ)
