«Коаліції залишилося жити кілька днів», «Пацієнт радше мертвий, аніж живий», «Виніс трупа відбудеться у вівторок», «Вже фактично сформована нова парламентська коаліція» – такими й подібними заголовками рясніють у ці дні українські газети й Інтернет-видання. Заяв іншого штибу – мовляв, коаліція була, є і буде – значно менше. Тож, видається, саме час подивитися, які варіанти розвитку подій існують нині і куди можуть завести Україну війни навколо і всередині чинної (поки що) урядової коаліції.
Перспективи коаліції: можливі варіанти
Сторонньому спостерігачеві все, що коїться в Україні з листопада минулого року, тобто з моменту початку роботи Верховної Ради VI скликання, видаватиметься граничним абсурдом. Ну, добре, сформована владна коаліція з числа депутатів фракцій Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України – Народної самооборони» мала більшість лише у два голоси – то й що? Цього цілком достатньо для ефективної роботи парламенту. Адже за найважливіші закони голосують як урядові, так й опозиційні партії, а коли йдеться про розбіжності у поглядах між владою й опозицією, двох голосів вистачає, щоб наполягти на своєму. Ба більше: президент і прем‘єр належать до одного політичного табору, тож робота всіх владних інституцій має котитися добре намащеними рейками. Які можуть бути проблеми?
Але це у цивілізованому світі, де демократія є не лише гаслом, а й дійсністю, стрижнем політичного буття. В Україні ж зовсім не так. В Україні головний сюжет останніх семи місяців – не спільні намагання президента, уряду й парламентської більшості якомога швидше й ефективніше розв‘язувати нагальні проблеми країни (залучаючи, де потрібно, до цього опозицію), а непримиренна боротьба пропрезидентського і пропрем‘єрського крила у всіх владних структурах – із залученням кожною зі сторін до цієї боротьби як відвертих опозиціонерів (Партія регіонів та Компартія), так і «нейтралів» з фракції Блоку Литвина. Наслідком цього стала мінімальна ефективність діяльності парламенту та перманентне публічне «підкладання свиней» один одному главою держави й главою уряду.
За такої ситуації зрозуміло, що чинна коаліція приречена. Питання тільки в тому, як розв‘яжеться ситуація і хто, як то кажуть, «опиниться згори».
Експерти вважають, що можливі такі основні варіанти подальших подій:
а) попри гучні заяви з усіх боків, Верховна Рада розходиться на канікули і ситуація «заморожується» до осені; б) ближчими днями чи тижнями набирається 226 депутатських голосів за відставку Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко, а відтак у Верховній Раді голосується відповідна резолюція; в) у складі фракції «Нашої України – Народної самооборони» тим чи іншим шляхом виникає більшість із 37 депутатів (загальне число НУНСівців – 72 парламентарія) і ця фракція оголошує про свій вихід із більшості; г) варіант попереднього: одночасно відбувається вихід з більшості НУНС та створення нової коаліції у складі, скажімо, фракцій Партії регіонів, НУНС і Блоку Литвина; ґ) коаліція саморозпускається і практично одразу ж утворюється нова у складі більшості фракцій НУНС та Блоку Литвина і всієї фракції БЮТ; д) уряд добровільно іде у відставку, звинувачуючи у всіх можливих гріхах президента та його секретаріат.
Українська реальність така, що навряд чи можна апріорі виключати жоден із цих варіантів; отож спробуємо розглянути кожен із них – і не лише в плані того, чи можливий він ближчим часом, а і в сенсі більш віддалених наслідків у разі його реалізації.
Хто що з цього матиме
Пролонгація чинної ситуації. Чи потрібна вона Вікторові Ющенку, який має сьогодні найнижчий рейтинг за весь час свого президентства? І чи має в ній зацікавленість Віктор Янукович, показники довіри до якого також не виглядають найкращим чином? Виглядає так, що перенесення «вирішального бою» на осінь можливе тільки в тому разі, якщо ніхто ні з ким не домовиться, бо ж одноосібно жодна з провідних політичних сил зосередити в своїх руках й утримати владу не здатна.
Резолюція недовіри Кабміну. У разі домовленості між президентським секретаріатом і чолівкою Партії регіонів такий перебіг подій вельми ймовірний до кінця цієї сесії (можливо, навіть найближчими днями на зібраному за ініціативою 150 депутатів позачерговому пленарному засіданні). Звичайно, фракція БЮТ може спробувати заблокувати трибуну, а спікер Яценюк – відмовитися проводити за таких умов засідання, але не випадково вже зараз чутно голоси про потребу формування «тимчасової президії» Верховної Ради у разі «саботажу» з боку спікера. І хоча такий крок навряд чи буде конституційним, але чи мало було відверто неконституційних дій з боку всіх гілок влади впродовж останніх десяти років?
«Переворот» у НУНС. Такий «хатній заколот» зі зміною керівництва фракції та її політичного курсу – на користь співпраці з Партією регіонів – цілком імовірний, адже у разі дострокових парламентських виборів (перспектива яких постає у разі інших варіантів розпаду коаліції і відставки уряду) шансів знову стати депутатами переважне число «нашоукраїнців» не має. Бо ж, як відомо, «Народна самооборона» йтиме на наступні вибори самостійно, виступаючи з радикальних позицій, кілька ключових «облич» НУ, найімовірніше, або перейде до неї, або створюватиме самостійні політичні проекти, відтак пропрезидентська «Наша Україна» може розраховувати максимум на 4-5% голосів, і то з включенням адмінресурсу. Отож у «прагматиків» розрахунок тут дуже простий: хочеш якомога довше пробути у депутатському кріслі з усіма його вигодами – твори нову коаліцію, забувши про обіцянки електорату і сподіваючись, що до чергових парламентських виборів позачергові потрясіння відсунуть події 2008 року на задній план.
Коаліція імені Юлії Тимошенко. Для реалізації такого варіанту розвитку подій 55-60 депутатів від НУНС мають зважитися повністю порвати з президентом Ющенком і стати молодшими партнерами Юлії Тимошенко. А на додачу до коаліції повинна піти вся фракція Блоку Литвина – у тій самій ролі. Тим часом Блок Литвина – єдина політична сила, яка істотно б виграла від проведення зараз позачергових парламентських виборів, щонайменше подвоївши своє представництво у Верховній Раді. «Похід у владу» Блоку Литвина у складі будь-якої коаліції неодмінно знизить його рейтинг, бо ж не можна буде критикувати цю владу з позиції «об‘єктивності» і «моральності», як зараз; єдиний прийнятний варіант участі БЛ у владі, як видається, - це за наявності гарантій стабільності урядової коаліції до кінця парламентської каденції, але чи спроможеться хтось дати таку гарантію?
Звичайно, суто теоретично БЮТ та «оновлений» НУНС можуть залучити до своєї коаліції й комуністів замість литвинівців, але це означатиме втрату довіри до них щонайменше з боку половини їхніх виборців.
Добровільна відставка уряду. Такий хід має сенс для Юлії Тимошенко хіба що у разі, якщо стане відомо про формування нової коаліції, - задля випередження подій та створення необхідного PR-у. Це означатиме перехід БЮТ і значної частини НУНС у жорстку опозицію до президента і початок де-факто президентської виборчої кампанії за не надто вигідних обставин, тому, видається, Тимошенко до останнього намагатиметься уникнути такого розвитку подій шляхом політичних маневрів і блокування у разі потреби роботи Верховної Ради.
Торжество в.о.?
Більшість із перерахованих вище варіантів тим чи іншим робом відкриває для глави держави можливість достроково розпустити Верховну Раду й призначити нові парламентські вибори. Навіть утворення нової коаліції не виключає такого перебігу подій: скажімо, коаліція створена, а новий уряд вона не змогла сформувати – із загадкових причин десяток депутатів від НУНС не проголосували за кандидатуру прем‘єра, і все.
Але ж Конституція зовсім не зобов‘язує Віктора Ющенка проводити такі вибори, а відтак президент може тривалий час тримати парламент та уряд у «підвішеному» стані, фактично керуючи країною за допомогою своїх указів та призначених одноосібно чиновників.
Ба більше, стаття 115 Основного Закону залишає главі держави шпарину для призначення в.о. прем‘єра й в.о. міністрів. Читаймо уважно: «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем‘єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем‘єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України».
Як бачимо, тут не унормована ситуація у разі ухвалення резолюції недовіри Кабміну. Можливо, справа в тому, що ініціатори політреформи просто не знали українську мову і тому вважали: «прийняття відставки» включає і висловлення недовіри. Але ж «прийняти відставку» можна тільки у того, хто «подав у відставку». В іншому разі йдеться про те, щоб «відправити у відставку». І це не гра у слова – це Основний Закон держави, де все має бути чітко і прозоро, без жодних двозначностей і гри у «здогадайся сам». Відтак скидається на те, що секретаріат президента давно вже цю «шпарину» помітив і готовий її використати – так, як це вже зроблено з в.о. голів облдержадміністрацій, в.о. голови Служби безпеки тощо.
Отож чинний уряд відправляють у відставку – й після цього, виходячи, звісна річ, з національних інтересів, Віктор Ющенко призначає в.о. прем‘єра «до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України», а служба Держохорони генерала Гелетея забезпечує виконання цього указу. При цьому прем‘єром стає якась прийнятна для Партії регіонів і Блоку Литвина постать, скажімо, Юрій Єхануров, в.о. першого віце-прем‘єра стає якийсь «сильний професіонал», скажімо, Микола Азаров, а формування нової коаліції де-факто відкладається на час після президентських виборів. Фантастика? Ні, радше політичний прогноз, що базується на певній інформації.
Перспективи коаліції: можливі варіанти
Сторонньому спостерігачеві все, що коїться в Україні з листопада минулого року, тобто з моменту початку роботи Верховної Ради VI скликання, видаватиметься граничним абсурдом. Ну, добре, сформована владна коаліція з числа депутатів фракцій Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України – Народної самооборони» мала більшість лише у два голоси – то й що? Цього цілком достатньо для ефективної роботи парламенту. Адже за найважливіші закони голосують як урядові, так й опозиційні партії, а коли йдеться про розбіжності у поглядах між владою й опозицією, двох голосів вистачає, щоб наполягти на своєму. Ба більше: президент і прем‘єр належать до одного політичного табору, тож робота всіх владних інституцій має котитися добре намащеними рейками. Які можуть бути проблеми?
Але це у цивілізованому світі, де демократія є не лише гаслом, а й дійсністю, стрижнем політичного буття. В Україні ж зовсім не так. В Україні головний сюжет останніх семи місяців – не спільні намагання президента, уряду й парламентської більшості якомога швидше й ефективніше розв‘язувати нагальні проблеми країни (залучаючи, де потрібно, до цього опозицію), а непримиренна боротьба пропрезидентського і пропрем‘єрського крила у всіх владних структурах – із залученням кожною зі сторін до цієї боротьби як відвертих опозиціонерів (Партія регіонів та Компартія), так і «нейтралів» з фракції Блоку Литвина. Наслідком цього стала мінімальна ефективність діяльності парламенту та перманентне публічне «підкладання свиней» один одному главою держави й главою уряду.
За такої ситуації зрозуміло, що чинна коаліція приречена. Питання тільки в тому, як розв‘яжеться ситуація і хто, як то кажуть, «опиниться згори».
Експерти вважають, що можливі такі основні варіанти подальших подій:
а) попри гучні заяви з усіх боків, Верховна Рада розходиться на канікули і ситуація «заморожується» до осені; б) ближчими днями чи тижнями набирається 226 депутатських голосів за відставку Кабінету Міністрів Юлії Тимошенко, а відтак у Верховній Раді голосується відповідна резолюція; в) у складі фракції «Нашої України – Народної самооборони» тим чи іншим шляхом виникає більшість із 37 депутатів (загальне число НУНСівців – 72 парламентарія) і ця фракція оголошує про свій вихід із більшості; г) варіант попереднього: одночасно відбувається вихід з більшості НУНС та створення нової коаліції у складі, скажімо, фракцій Партії регіонів, НУНС і Блоку Литвина; ґ) коаліція саморозпускається і практично одразу ж утворюється нова у складі більшості фракцій НУНС та Блоку Литвина і всієї фракції БЮТ; д) уряд добровільно іде у відставку, звинувачуючи у всіх можливих гріхах президента та його секретаріат.
Українська реальність така, що навряд чи можна апріорі виключати жоден із цих варіантів; отож спробуємо розглянути кожен із них – і не лише в плані того, чи можливий він ближчим часом, а і в сенсі більш віддалених наслідків у разі його реалізації.
Хто що з цього матиме
Пролонгація чинної ситуації. Чи потрібна вона Вікторові Ющенку, який має сьогодні найнижчий рейтинг за весь час свого президентства? І чи має в ній зацікавленість Віктор Янукович, показники довіри до якого також не виглядають найкращим чином? Виглядає так, що перенесення «вирішального бою» на осінь можливе тільки в тому разі, якщо ніхто ні з ким не домовиться, бо ж одноосібно жодна з провідних політичних сил зосередити в своїх руках й утримати владу не здатна.
Резолюція недовіри Кабміну. У разі домовленості між президентським секретаріатом і чолівкою Партії регіонів такий перебіг подій вельми ймовірний до кінця цієї сесії (можливо, навіть найближчими днями на зібраному за ініціативою 150 депутатів позачерговому пленарному засіданні). Звичайно, фракція БЮТ може спробувати заблокувати трибуну, а спікер Яценюк – відмовитися проводити за таких умов засідання, але не випадково вже зараз чутно голоси про потребу формування «тимчасової президії» Верховної Ради у разі «саботажу» з боку спікера. І хоча такий крок навряд чи буде конституційним, але чи мало було відверто неконституційних дій з боку всіх гілок влади впродовж останніх десяти років?
«Переворот» у НУНС. Такий «хатній заколот» зі зміною керівництва фракції та її політичного курсу – на користь співпраці з Партією регіонів – цілком імовірний, адже у разі дострокових парламентських виборів (перспектива яких постає у разі інших варіантів розпаду коаліції і відставки уряду) шансів знову стати депутатами переважне число «нашоукраїнців» не має. Бо ж, як відомо, «Народна самооборона» йтиме на наступні вибори самостійно, виступаючи з радикальних позицій, кілька ключових «облич» НУ, найімовірніше, або перейде до неї, або створюватиме самостійні політичні проекти, відтак пропрезидентська «Наша Україна» може розраховувати максимум на 4-5% голосів, і то з включенням адмінресурсу. Отож у «прагматиків» розрахунок тут дуже простий: хочеш якомога довше пробути у депутатському кріслі з усіма його вигодами – твори нову коаліцію, забувши про обіцянки електорату і сподіваючись, що до чергових парламентських виборів позачергові потрясіння відсунуть події 2008 року на задній план.
Коаліція імені Юлії Тимошенко. Для реалізації такого варіанту розвитку подій 55-60 депутатів від НУНС мають зважитися повністю порвати з президентом Ющенком і стати молодшими партнерами Юлії Тимошенко. А на додачу до коаліції повинна піти вся фракція Блоку Литвина – у тій самій ролі. Тим часом Блок Литвина – єдина політична сила, яка істотно б виграла від проведення зараз позачергових парламентських виборів, щонайменше подвоївши своє представництво у Верховній Раді. «Похід у владу» Блоку Литвина у складі будь-якої коаліції неодмінно знизить його рейтинг, бо ж не можна буде критикувати цю владу з позиції «об‘єктивності» і «моральності», як зараз; єдиний прийнятний варіант участі БЛ у владі, як видається, - це за наявності гарантій стабільності урядової коаліції до кінця парламентської каденції, але чи спроможеться хтось дати таку гарантію?
Звичайно, суто теоретично БЮТ та «оновлений» НУНС можуть залучити до своєї коаліції й комуністів замість литвинівців, але це означатиме втрату довіри до них щонайменше з боку половини їхніх виборців.
Добровільна відставка уряду. Такий хід має сенс для Юлії Тимошенко хіба що у разі, якщо стане відомо про формування нової коаліції, - задля випередження подій та створення необхідного PR-у. Це означатиме перехід БЮТ і значної частини НУНС у жорстку опозицію до президента і початок де-факто президентської виборчої кампанії за не надто вигідних обставин, тому, видається, Тимошенко до останнього намагатиметься уникнути такого розвитку подій шляхом політичних маневрів і блокування у разі потреби роботи Верховної Ради.
Торжество в.о.?
Більшість із перерахованих вище варіантів тим чи іншим робом відкриває для глави держави можливість достроково розпустити Верховну Раду й призначити нові парламентські вибори. Навіть утворення нової коаліції не виключає такого перебігу подій: скажімо, коаліція створена, а новий уряд вона не змогла сформувати – із загадкових причин десяток депутатів від НУНС не проголосували за кандидатуру прем‘єра, і все.
Але ж Конституція зовсім не зобов‘язує Віктора Ющенка проводити такі вибори, а відтак президент може тривалий час тримати парламент та уряд у «підвішеному» стані, фактично керуючи країною за допомогою своїх указів та призначених одноосібно чиновників.
Ба більше, стаття 115 Основного Закону залишає главі держави шпарину для призначення в.о. прем‘єра й в.о. міністрів. Читаймо уважно: «Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України. Прем‘єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку. Відставка Прем‘єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України».
Як бачимо, тут не унормована ситуація у разі ухвалення резолюції недовіри Кабміну. Можливо, справа в тому, що ініціатори політреформи просто не знали українську мову і тому вважали: «прийняття відставки» включає і висловлення недовіри. Але ж «прийняти відставку» можна тільки у того, хто «подав у відставку». В іншому разі йдеться про те, щоб «відправити у відставку». І це не гра у слова – це Основний Закон держави, де все має бути чітко і прозоро, без жодних двозначностей і гри у «здогадайся сам». Відтак скидається на те, що секретаріат президента давно вже цю «шпарину» помітив і готовий її використати – так, як це вже зроблено з в.о. голів облдержадміністрацій, в.о. голови Служби безпеки тощо.
Отож чинний уряд відправляють у відставку – й після цього, виходячи, звісна річ, з національних інтересів, Віктор Ющенко призначає в.о. прем‘єра «до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України», а служба Держохорони генерала Гелетея забезпечує виконання цього указу. При цьому прем‘єром стає якась прийнятна для Партії регіонів і Блоку Литвина постать, скажімо, Юрій Єхануров, в.о. першого віце-прем‘єра стає якийсь «сильний професіонал», скажімо, Микола Азаров, а формування нової коаліції де-факто відкладається на час після президентських виборів. Фантастика? Ні, радше політичний прогноз, що базується на певній інформації.
