Роман Скрипін: Панове, у чому відмінність української освіти від старої радянської та того, чого ми прагнемо, — освіти європейської?
Микола Дробноход: Я коротко сказав би, що особливо нічим не відрізняється за системою організації наша від тієї радянської.
Маю засвідчити, що радянська освіта в Україні була за своїм рівнем досить високою, і наші фахівці, які навчалися вже у вищій школі після середньої школи, користувалися і зараз користуються великим попитом на світовому ринку.
А от сьогодні чим відрізняється? Відрізняється тим, що все-таки сьогодні ситуація в державі зумовлює, що якість освіти падає. Це ми маємо враховувати.
І сьогодні на всіх державних рівнях це розуміють. Неспроста оця робота по змінах до закону «Про вищу освіту». Я думаю, що перейдуть і до інших законів, які регулюють питання освіти в нашій державі.
Станіслав Ніколаєнко: Я мушу сказати, що в травні 2005 року був зроблений серйозний крок. Мені довелося бути в Бергені (це Норвегія), де офіційно 39 міністрів освіти і науки одноголосно виступили за те, щоб Україна увійшла до «Болонського клубу». Оскільки ті реформи, які йшли в освіті останні часи, визнавалися європейською спільнотою, і Україна стала повноправним учасником Болонського процесу.
Тобто, тим самим була визнана якість нашої освіти, форми сучасні, зміст і так далі.
Роман Скрипін: Пане Станіславе, Ви погоджуєтеся з тезою пана Миколи про те, що освітній рівень в Україні падає?
Станіслав Ніколаєнко: Старше покоління (ми з Миколою Івановичем одного віку приблизно) завжди каже, що все, що на зміну приходить після нас, воно геть гірше від нас.
Роман Скрипін: Та й сонце більше гріло…
Станіслав Ніколаєнко: Загальний рівень? Я згоден з Вами. Ви знаєте, що радянська школа взагалі сильна була природничо-математичним циклом потужним. Але те, що в деяких галузях гуманітарної освіти ми зробили кроки вперед, то це також.
Тому, звичайно, нам… Ми 10 років не вкладали в освіту ні однієї копійки…
Роман Скрипін: Так. І я Вас можу процитувати. Що вперше в історії незалежної України фінансування вітчизняної освіти зросло з 5% до 7% ВВП. Аналогічні витрати на освіту в Європі нині спостерігаються лише в окремих скандинавських країнах. І завдяки активній позиції міністра освіти…
Станіслав Ніколаєнко: Так це ж було один рік, дорогий колего. Один рік!
Роман Скрипін: А тепер?
Станіслав Ніколаєнко: Якби ми протрималися 15 років на такому рівні фінансування…
Роман Скрипін: Чекайте, Ви обіцяли, що в 2008 році видатки на освіту складатимуть близько 56 мільярдів гривень.
Станіслав Ніколаєнко: Воно приблизно так і є. Але якщо взяти у відсотках до ВВП, то це 6,4%. А я планував, що буде 7%.
Тобто, ми не добрали майже 4 мільярди гривень. А 4 мільярди гривень – це і програми «Наука в університеті», це і програми «Школа майбутнього», це програма 300 шкіл ремонту, аварійних шкіл, це і програма інформатизації школи і так далі.
На жаль, ці програми зависли. Програма реформування профтехосвіти майже на мільярд гривень… Тобто, всі програми зависли. На жаль, це наслідок безсистемної зміни влади, яка спостерігається в нас останні часи.
Роман Скрипін: Про політику зовсім не хочеться говорити. І тим більше про систему зміни влади.
Станіслав Ніколаєнко: Я не хочу говорити також про політику.
Сьогодні говорили про систему вищої освіти. І я, до речі, з Миколою Івановичем, сидячи поряд на засіданні, прийшов до висновку, що в нас все-таки потрібно розділити на два кроки зміни до закону «Про вищу освіту». Внести спочатку найгарячіші, ті, що сьогодні стримують розвиток, саме сьогодні, такі першочергові, а більш перспективні віднести, скажімо, на більш віддалений період.
Які б я відніс до таких найбільш гарячих? Це питання пов’язані з фінансуванням, це питання, пов’язані з оплатою за навчання.
Ви знаєте, що сьогодні плата за навчання лягла важким тягарем на першокурсника, бо ми не можемо міняти плату за навчання на другому, третьому, четвертому курсах. І отримуємо, що на першому курсі за технічну спеціальність один платить 10 тисяч гривень у рік, а той, хто на п’ятому, платить 1,5…
Роман Скрипін: У людей різний достаток, пане Станіславе.
На противагу можу навести зовсім інші аргументи. Ви просто не бачили, на яких машинах до вузу приїжджають першокурсники, що вони курять, що вони п’ють і де проводять дозвілля...
Станіслав Ніколаєнко: Ви дивитеся університети відповідно до своєї зарплати. А якщо Ви приїдете в Херсонський педагогічний університет чи поїдете у Сумський аграрний університет, то Ви побачите дітей, які в потертих черевичках ходять…
Роман Скрипін: Такі завжди були, пане Станіславе. Коли я навіть вступав до КНУ, то теж були в потертих черевичках. Я прийшов не в нових – це точно.
Станіслав Ніколаєнко: Головне, щоб зручно було.
Роман Скрипін: Я хотів би далі продовжити.
Ви самі зачепили тему змін до закону «Про вищу освіту». Як Ви прокоментуєте пропоновані нововведення міністерським законопроектом про зміни щодо так званих бюджетників, про яких Ви згадали, які приходять, можливо, і в потертих черевичках?
По закінченню навчання за держзамовленням цих людей направлятимуть на відпрацювання у певні регіони упродовж трьох років. Чи не є це елементарним анахронізмом, сам механізм відправлення людей на відпрацювання?
Станіслав Ніколаєнко: Я не знаю, звідки взагалі взялася ця норма. Вона мене дивує. Бо ще Генпрокурор СРСР оскаржив ці положення в радянському законі «Про вищу освіту».
Роман Скрипін: І все ж це з’явилося в міністерському законопроекті.
Станіслав Ніколаєнко: Знаючи, що сьогодні 82% підприємств недержавної форми власності, не знаю, як сьогодні уряд зможе випускників, які навчалися за держзамовленням, направити на відпрацювання. Це неможливо. Потрібна інша формула.
Потрібно просто вважати, що ст. 53 Конституції України дозволяє нашим юнакам і дівчатам на конкурсній основі здобувати вищу освіту залежно від того, що вони хочуть, які їхні там духовні сподівання, і, звичайно, з врахуванням потреб економіки, бо ж держзамовлення під потреби економіки.
Але реальний сектор… Я ж не можу сьогодні направити на приватні, скажімо, підприємства Р.Ахметова. Ні. І потрібно з закону зняти положення про відпрацювання.
А єдина формула повинна бути лише така. Якщо, скажімо, сьогодні є потреба в сільських лікарях, порядку там 8 тисяч, то потрібно записати, що держава в окремих випадках окремими постановами може визначати галузі, які потрібні на держзамовлення, і де при укладанні добровільного контракту студент бере на себе зобов’язання відпрацювати…
Роман Скрипін: Пане Станіславе, Ви мене випереджаєте. Це друга частина питання була.
Пане Миколо, яка Ваша думка стосовно того держзамовлення і цих змін? Невже вони будуть підтримані, ці зміни?
Микола Дробноход: Я думаю, що в такому вигляді, як записано зараз, вони підтримані не будуть.
Але є проблема, якщо це питання постало. Ця проблема якраз полягає в тому, що село наше втрачається, і ми скоро бачитимемо Україну як країну сільських цвинтарів в основному, тому що там ніхто не хоче працювати, хоча там є перспективи.
Тому держава турбується, щоб забезпечити фахівцями, які пішли б на село працювати. Це не тільки лікарі. Механізатори, інженери, агрономи і так далі. Якимось чином треба долучати. І держава на це витрачає кошти!
Але безумовно, що піти просто туди і вкинути людину, яка закінчила виш, і примусово її там тримати, то це неправильно. Треба створити належні умови. Максимум комфорту, максимум того, щоб людина могла прогодувати себе, і багато чого.
Роман Скрипін: А чи не краще було б, якби сам студент-бюджетник обирав те місце з пропонованих державою, куди він поїде працювати, відпрацьовуючи своє навчання?
Микола Дробноход: Ви знаєте, яка проблема? На сьогоднішній день немає ніде практично оцього державного розподілу, тому що в державі, якщо, наприклад, знають, скільки вчителів треба на сьогодні, то стосовно багатьох спеціальностей не знають, скільки їх треба.
От скільки фізиків нам треба? Немає цього. І коли цього немає, то це ситуація непланована. Виникають різні проблеми…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозаписі)
