Червоні схили-тераси, червона земля, червоні скелі – цього не можеш не помітити навіть при найбільшому буянні зелені. Через те, напевно, і отримало свою назву місто Червоногород, засноване ще в ІХ столітті. Кому лиш не належало воно – руським, литовським, польським, турецьким власникам.
Зараз міста немає – після Другої світової воно зникло остаточно. Залишились тільки руїни замку, костелу і могила загиблих у 1940-х роках поляків. А ще чоловічий монастир свв. Петра і Павла, де живе один послушник Анатолій Гусєв: «Слідкую за порядком, навколо покосив. Тут повинна бути молитва. Монастир хоч такий тимчасовий, та це святе містечко».
Водоспад неподалік, за переказами, утворився штучно: татаро-монголи, щоб здобути замок, пробили природну дамбу, і впали срібні коси води з 16-метрової висоти. Туристи люблять ставати на терасу між тими потоками і скелею на вершині водоспаду.
Дух захоплює, кажуть Сильвестр із Польщі і Оля з Хмельницького: «Аж кістки ломить, але приємно. Такий масаж прикольний… Я люблю екстрим, так що холодна вода – супер».
Бракує легенд і сервісу
Про історію цієї місцини, зізнаються туристи, вони нічого не знають.
Тут би парк створити, щоб відпочивальники не лише на водоспад дивились чи шашлики на природі смажили, а й дізнались щось про особливості «Нирківської Ніагари» чи історію Червоногорода, розмірковують, доповнюючи одна одну, приватний екскурсовод Марина Лажкевич та вчителька Марія Буянова, які привезли у Нирків семикласників із Чернівців.
– Я багато років присвятила туризму, мені довелось багато поїздити і маю з чим порівняти. Нам Господь Бог лишив такі маєтки, з такими краєвидами! Нам би навчитись бути господарем. У нас Україна настільки прекрасна і настільки багатогранна!
– І така бідна.
– Бідна, бо ми не вміємо дбати.
– Під ногами гроші лежать – не можемо взяти.
Жінки кажуть, що туристи готові були б заплатити, якби тут був відповідний сервіс – туалети, облаштовані місця для відпочинку, екскурсійний супровід чи бодай якісь таблички з історичними довідками. Тоді і туристів буде більше.
Зараз міста немає – після Другої світової воно зникло остаточно. Залишились тільки руїни замку, костелу і могила загиблих у 1940-х роках поляків. А ще чоловічий монастир свв. Петра і Павла, де живе один послушник Анатолій Гусєв: «Слідкую за порядком, навколо покосив. Тут повинна бути молитва. Монастир хоч такий тимчасовий, та це святе містечко».
Водоспад неподалік, за переказами, утворився штучно: татаро-монголи, щоб здобути замок, пробили природну дамбу, і впали срібні коси води з 16-метрової висоти. Туристи люблять ставати на терасу між тими потоками і скелею на вершині водоспаду.
Дух захоплює, кажуть Сильвестр із Польщі і Оля з Хмельницького: «Аж кістки ломить, але приємно. Такий масаж прикольний… Я люблю екстрим, так що холодна вода – супер».
Бракує легенд і сервісу
Про історію цієї місцини, зізнаються туристи, вони нічого не знають.
Тут би парк створити, щоб відпочивальники не лише на водоспад дивились чи шашлики на природі смажили, а й дізнались щось про особливості «Нирківської Ніагари» чи історію Червоногорода, розмірковують, доповнюючи одна одну, приватний екскурсовод Марина Лажкевич та вчителька Марія Буянова, які привезли у Нирків семикласників із Чернівців.
– Я багато років присвятила туризму, мені довелось багато поїздити і маю з чим порівняти. Нам Господь Бог лишив такі маєтки, з такими краєвидами! Нам би навчитись бути господарем. У нас Україна настільки прекрасна і настільки багатогранна!
– І така бідна.
– Бідна, бо ми не вміємо дбати.
– Під ногами гроші лежать – не можемо взяти.
Жінки кажуть, що туристи готові були б заплатити, якби тут був відповідний сервіс – туалети, облаштовані місця для відпочинку, екскурсійний супровід чи бодай якісь таблички з історичними довідками. Тоді і туристів буде більше.
