На позачергових парламентських виборах 2007 року список кандидатів від «Нашої України – Народної Самооборони» був вельми неординарний. Скажімо, на 94-й позиції у ньому був заявлений непохитний дисидент Степан Хмара, на 102-у місці – один із лідерів кримських татар Рефат Чубаров, на 174-му – академік Сергій Комісаренко, колишній віце-прем‘єр уряду України, багатолітній посол у Великій Британії, особистий друг чи знайомий першорядних державних і громадських діячів світу, на 176-му місці – академік Микола Жулинський, також екс-віце-прем‘єр, відомий літературознавець, президентський радник. Всі ці громадські діячі і науковці, котрі прикрасили б собою будь-який європейський парламент, виявилися відсунутими на непрохідні позиції, натомість на заздалегідь прохідній 61 позиції списку НУНС фігурував такий собі Юрій Бут, скромний доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Київського національного університету культури і мистецтв, т. зв. «Поплавка» (від прізвища ректора Поплавського), вельми специфічного навчального закладу, випускників якого менеджери київських фірм часом відверто просять: не турбувати.
Уже тоді поставало запитання: а хто ж такий цей Юрій Бут (квота «Народної Самооборони» у списку НУНС), уродженець міста Бахмача Чернігівської області, що він відсунув на задній план таких непересічних осіб?
Як писало перед виборами Інтернет-видання «Українська правда», «У документах «самооборони» Бут значиться як «громадський діяч», у базі податкової адміністрації – як співзасновник ТОВ «Об’єднані консультанти України». Другим акціонером цієї фірми є російська компанія з оптимізації податків «Объединенные Консультанты «ФДП». За інформацією в таборі Партії регіонів, Бут зовсім нещодавно перебрався до України з Росії, де він працював у деяких проектах... з адміністрацією президента Путіна». (http://www.pravda.com.ua/news_print/2007/8/13/62619.htm).
В іншій статті «УП» інформувала, що «цей кандидат у депутати користується українським паспортом, який отримав лише... два роки тому, 4 березня 2005 року. Громадянство України Бут набув 18 липня 2002 року в посольстві у Москві». (http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/4/63457.htm).
Відстеження «російського сліду» у біографії Юрія Бута призводить до вельми цікавих результатів. Кандидатську дисертацію він захистив у Москві. В електронному каталозі російських дисертацій зазначено: «Бут Юрий Анатольевич. Уголовная ответственность военнослужащих за нарушение правил применения оружия: Дис. ... канд. юрид. наук : 20.02.03 : Москва, 1999 189 c. РГБ ОД, 61:99-12/445-5». (http://www.disserr.ru/contents/124665.html)
Вищу освіту перед цим він також здобув у Росії. Причому освіту специфічну. Серед золотих медалістів Військового університету Міністерства оборони Російської Федерації фігурує Ю.А. Бут: «1994 г. Белоконов А.В. Брилев В.П. Бут Ю.А.» (http://www.vumo.ru/our/gold.php)
Що ж це за навчальний заклад? Як рекламує себе сам університет (подаю цей текст у перекладі українською), це – «кузня кадрів розвідників, спецпропагандистів, юристів, котрі завжди і в будь-якій країні були і є елітою суспільства. Свідченням цього є те, що багато які випускники ВУМО – депутати Державної Думи, банкіри, високопоставлені працівники апарату Президента, Уряду, ҐРУ, СВР, ФСБ, ФАПСІ, МЗС, власники великих підприємств, письменники, журналісти, вчені, юристи, функціонери провідних політичних партій тощо». (http://www.vumo.ru/)
А ще там зазначено: «Військовий університет готує офіцерів з вищою військово-спеціальною освітою». (http://www.vumo.ru/enter/spec.php).
І що цікаво: за три роки до Юрія Анатолійовича Бута цей самий навчальний заклад закінчив (щоправда, без відзнаки) інший Бут – Віктор Анатолійович, знаний міжнародний торговець зброєю, затриманий нині в Таїланді, людина, котру у багатьох державах звинувачують у тяжких гріхах. Принагідно: ще одна людина на прізвище Бут фігурує в Інтернеті. Це такий собі Сергій Бут (начебто брат Віктора Бута, але – «Миколайович»; може, двоюрідний?). Він начебто діяв від імені Віктора Бута в Болгарії в темних оборудках, використовуючи український паспорт СВ039314. (http://www.geocities.com/svaglenov/but1.htm).
Утім, як сам Юрій Бут, так і лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко категорично заперечують родинні зв‘язки народного депутата України із нелегальними торговцями зброєю. Ще перед виборами Луценко заявив в інтерв‘ю газеті «Известия»: «Версія, яку запускають деякі інформагентства про його причетність до родича, котрий начебто торгував зброєю, повністю заперечується. Це його однофамілець, котрий дійсно проживає у Москві, а пан Бут народився в Чернігівській області, в Батурині... Ми потребуємо серйозних юристів, без цього наша діяльність не активна». (http://www.izvestia.info/news/polit/32819)
У цьому короткому спічі лідер НС встиг кілька разів висловити сумнівні та відверто хибні твердження. По-перше, Віктор Бут не «начебто» торгує зброєю, це стверджує ООН: у доповіді, опублікованій у грудні 2000 року, стверджувалося, що Бут здійснив не менше, ніж 38 угод з поставки зброї південноафриканським повстанцям, в тому числі угрупуванню УНІТА. (http://www.newsru.com/world/22aug2005/kino.html) По-друге, народився Юрій Бут не в Батурині, а в Бахмачі. По-третє, тривалий час обидва жили в Москві, ба більше: паралельно вчилися в тому самому інституті. По-четверте, невже фахівець із застосування зброї російськими військовиками, який нетривалий час перед цим жив в Україні, є настільки «серйозним юристом», що без нього український парламент не обійдеться?
І ще кілька цікавих деталей біографії Юрія Бута. «У 1994-2000 роках Бут працював на посаді старшого викладача в ще одній російській специфічній установі – Військовій академії ракетних військ стратегічного призначення. Що значить ця назва і який контингент складає її штат, пояснювати читачеві не потрібно... Наступною ланкою в кар’єрі Юрія Бута стала установа при адміністрації Путіна – в 2000-2002 роках соратник Юрія Луценка був директором Центру міжнародних проектів та співробітництва Російської академії державної служби при президенті Росії... Але в 2002 році щось трапилося, що змусило Юрія Бута повернутися до України. Обставини цього нам невідомі – зате відомо, що минулого [2006 – С.Г.] року він намагався влаштуватися на роботу до секретаріату Кабінету міністрів Януковича». (http://www.pravda.com.ua/news/2007/9/4/63457.htm).
Звичайно, це справа самої політичної партії, яких «серйозних юристів» брати собі до виборчих списків. Але водночас виборці мусять бути переконаними, що за тим чи тим політичним діячем не тягнуться «хвости» з його минулого, які можуть бути використані або певними закордонними спецслужбами, або вітчизняними залаштунковими маніпуляторами для впливу на цього діяча – для такого впливу, який іде на шкоду цивілізованій політиці та національній безпеці держави. І виборці мусять знати, чому блоку НУНС і його лідерам не були потрібні знані академіки і правозахисники, а натомість випливла нагальна потреба провести до парламенту невідомого загалові юриста із неординарною біографією.
Тим більше, що, як показали останні події, цей юрист з військово-спеціальною освітою вчинив крок, який радикально дестабілізував політичне життя України. І як цей крок корелюється із настановою сайту ВУМО, що де б не перебували випускники цієї кузні російський спецслужб, чим би вони не займались, вони залишаються вірними своєму братству.
