За легендою, у 13 ст., коли Києво-Печерську Лавру сплюндрували татаро-монголи, два монахи Пахомій та Іоаникій знайшли аж у Карпатах воду, що була рівноцінною за своїми якостями києво-печерській. Джерело витікало з-під каменя-брили розміром 10 на 3 м з гротом. Та печера стала житлом пустельникам-ченцям, які молитвами, водою і травами зцілювали немічних. У 1608 році галичани Йов Княгинецький та Іван Вишенський заснували неподалік православний монастир.
Допомагає вода, молитва і віра
Від теперішнього скиту до «Блаженного каменя» метрів 800. Можна підніматися навпростець, крутішими стежками поміж височезних смерек, можна трохи довшим і легшим шляхом. Молоде подружжя Оля і Петро приїхали з с. Гвізд Надвірнянського району з двомісячною донечкою Анастасією. Вибрали складнішу дорогу.
«Тато сильний, несе дитину», – каже молода мама. «Хочемо до каменя, щоб здоровеньке було».
Кажуть, ця вода дуже помічна на очі, а ще звільняє від злих духів і темних сил, тому й назвали камінь блаженним. У гроті ікони та іконки, свічечки, в залізне цямриння скапує чи, швидше, сльозиться вода.
Пані Марія не місцева, але в Маняву приїжджає часто. Приходить до каменя, як до храму, в хустині. Про історію «Блаженного каменя» знає, та спілкується неохоче: «Ідіть до церкви, там є святі отці, вони вам усе розкажуть».
Ієромонах Софроній з Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря розповідає, що тут бував Олекса Довбуш, Данило Галицький, тут похований гетьман Іван Виговський. Підтверджує, що вода помічна при багатьох хворобах, але додає: «Я всім людям наголошую: ні вода не зцілює людину, ні та молитва, якщо приходять тому, що всі люди беруть, всі п'ють і я буду пити. Ні, треба приходити з вірою».
Виявляється, не завжди була тут цілюща вода, як розповів чернець: «Коли монастир був закритий майже три століття, вода з каменя не текла. Коли відновилось монаше життя, почалися благослужіння, вона стала капати».
Монастир у Манявському скиту відкрили, після довгої перерви, рівно 10 років тому.
Допомагає вода, молитва і віра
Від теперішнього скиту до «Блаженного каменя» метрів 800. Можна підніматися навпростець, крутішими стежками поміж височезних смерек, можна трохи довшим і легшим шляхом. Молоде подружжя Оля і Петро приїхали з с. Гвізд Надвірнянського району з двомісячною донечкою Анастасією. Вибрали складнішу дорогу.
«Тато сильний, несе дитину», – каже молода мама. «Хочемо до каменя, щоб здоровеньке було».
Кажуть, ця вода дуже помічна на очі, а ще звільняє від злих духів і темних сил, тому й назвали камінь блаженним. У гроті ікони та іконки, свічечки, в залізне цямриння скапує чи, швидше, сльозиться вода.
Пані Марія не місцева, але в Маняву приїжджає часто. Приходить до каменя, як до храму, в хустині. Про історію «Блаженного каменя» знає, та спілкується неохоче: «Ідіть до церкви, там є святі отці, вони вам усе розкажуть».
Ієромонах Софроній з Хресто-Воздвиженського Манявського чоловічого монастиря розповідає, що тут бував Олекса Довбуш, Данило Галицький, тут похований гетьман Іван Виговський. Підтверджує, що вода помічна при багатьох хворобах, але додає: «Я всім людям наголошую: ні вода не зцілює людину, ні та молитва, якщо приходять тому, що всі люди беруть, всі п'ють і я буду пити. Ні, треба приходити з вірою».
Виявляється, не завжди була тут цілюща вода, як розповів чернець: «Коли монастир був закритий майже три століття, вода з каменя не текла. Коли відновилось монаше життя, почалися благослужіння, вона стала капати».
Монастир у Манявському скиту відкрили, після довгої перерви, рівно 10 років тому.
