На Пересопницькому Євангелії присягають на вірність народові українські президенти. Сама пам’ятка староукраїнської літературної мови і мистецтва зберігається у столичній бібліотеці імені Вернадського, проте рівняни та волиняни завжди збираються цього дня у Пересопниці – колись великому княжому місті, а нині невеличкому селі на межі двох областей.
Пам’ятник Першокнизі встановили тут лише у 1989-му напівлегально, до того навіть уродженці села не знали, в якому легендарному місці живуть. А тим часом, як наголошує настоятель місцевої Свято-Миколаївської церкви отець Петро, саме в княжій Пересипниці одружував своїх дітей московський князь Юрій Долгорукий, а в часи Унії в тутешньому монастирі знайшли притулок православні священики. Серед них і перекладач Євангелія архімандрит Григорій та його писар – чернець Михайло Василевич.
Отець Петро розповів: «Як свідчить переказ, архімандрит і писар сказали, що «ми цю велику справу зробили для ліпшого вразуміння люду християнського». Кирило і Мефодій були першопрохідцями – навчали наших предків церковнослов’янської мови, а ці були продовжувачами – переклали зі староболгарської на староукраїнську, довели, що українська мова є панівною в Україні».
«Святкування стало шаблонним»
Священик бідкається, що нині мало хто приїздить віддати шану авторам Української Першокниги та їхній меценатці – княгині Заславській.
Отець Петро:«Ми приїжджаємо, маємо відрапортувати, бо нас запитають, були ми тут чи ні. Хотів би, щоб це було більш широко. Але головне, щоб увійшло у свідомість наших православних українців, що Бог нам дав Незалежність, і мова наша є благословенною, а не базарною, як дехто каже. І це був доказ, що Бог сподобив, благословив цей початок… Кожний народ повинен молитися своєю рідною мовою».
Про що мріють у Пересопниці
Десятиліттями рівняни плекають ідею створення у Пересопниці каплиці і музею-заповідника, які могли б нагадувати українцям про історію їхньої культури.
Архітектори і краєзнавці вже створили відповідний проект. Отець Петро розповідає: «Я його бачив. Мені доручили показати його парафіянам, потім віддали в районну раду, але сказали – Президент тодішній цього не підписав, і на цьому все… А для того, щоб вглибити у свідомість нашу ці знання, треба, щоб люди знали, що тут відбулося і чому існувала необхідність цього перекладу».
Пам’ятник Першокнизі встановили тут лише у 1989-му напівлегально, до того навіть уродженці села не знали, в якому легендарному місці живуть. А тим часом, як наголошує настоятель місцевої Свято-Миколаївської церкви отець Петро, саме в княжій Пересипниці одружував своїх дітей московський князь Юрій Долгорукий, а в часи Унії в тутешньому монастирі знайшли притулок православні священики. Серед них і перекладач Євангелія архімандрит Григорій та його писар – чернець Михайло Василевич.
Отець Петро розповів: «Як свідчить переказ, архімандрит і писар сказали, що «ми цю велику справу зробили для ліпшого вразуміння люду християнського». Кирило і Мефодій були першопрохідцями – навчали наших предків церковнослов’янської мови, а ці були продовжувачами – переклали зі староболгарської на староукраїнську, довели, що українська мова є панівною в Україні».
«Святкування стало шаблонним»
Священик бідкається, що нині мало хто приїздить віддати шану авторам Української Першокниги та їхній меценатці – княгині Заславській.
Отець Петро:«Ми приїжджаємо, маємо відрапортувати, бо нас запитають, були ми тут чи ні. Хотів би, щоб це було більш широко. Але головне, щоб увійшло у свідомість наших православних українців, що Бог нам дав Незалежність, і мова наша є благословенною, а не базарною, як дехто каже. І це був доказ, що Бог сподобив, благословив цей початок… Кожний народ повинен молитися своєю рідною мовою».
Про що мріють у Пересопниці
Десятиліттями рівняни плекають ідею створення у Пересопниці каплиці і музею-заповідника, які могли б нагадувати українцям про історію їхньої культури.
Архітектори і краєзнавці вже створили відповідний проект. Отець Петро розповідає: «Я його бачив. Мені доручили показати його парафіянам, потім віддали в районну раду, але сказали – Президент тодішній цього не підписав, і на цьому все… А для того, щоб вглибити у свідомість нашу ці знання, треба, щоб люди знали, що тут відбулося і чому існувала необхідність цього перекладу».