За Хрущова говорили – перетворимо Закарпаття в край садів та виноградників, а за часів «сухого закону» в Радянському Союзі майже всі виноградники краю згубили. Одна з небагатьох областей України, придатна для вирощування лози, почала відновлювати галузь лише в 2000 році. Відтоді посадили всього 1112 гектарів виноградників. Цього дуже мало як на багату виноградарську історію регіону. Фахівці бідкаються, відновлювати славу Закарпаття як виноробної області доведеться десятиліттями.
Технолог легендарної агропромислової фірми «Ланка» на ім’я Людмила зазначає: «Це мізер, 230 гектарів плодоносних виноградників. Є лише чотири гектари молодих – це посаджене європейське «Каберне». Це зовсім мало! У такому господарстві, я думаю, треба було б вирощувати 600-700 гектарів. Раніше, до речі, у нас було 1600 гектарів. Держава нині майже не піклується про виноградарів, про виноградарство».
Потрібно садити визнані сорти винограду
Нині в Закарпатті чималі потужності для переробки вина, але переробляти майже нічого: виноградна лоза росте заледве на п’ятьох тисячах гектарів, тому із сировинною базою справжня катастрофа. До того ж, 80 відсотків усіх виноградників області – сорт «Ізабелла». Він невибагливий, але за кордоном його вважають «бур’яном». Якщо ж Україна прагне до Європи, то мусить садити визнані світові сорти й виробляти з них класичні та марочні вина.
А ще держава мусить подбати про галузь за умов роботи в Світовій організації торгівлі, каже начальник управління агропромислового розвитку Закарпатської облдержадміністрації Іван Паук: «Є питання, яке пов’язане зі вступом України до СОТ. Ціна на виноматеріали в Європі значно нижча і після зменшення ввізного мита у нас на ринку будуть присутні виноматеріали значно дешевші. Тому наші виноробні підприємства пікетували і Кабмін, і Верховну Раду з метою отримати бодай невеликий трирічний перехідний період для того, щоб ті виноградники, які ми посадили, вступили в пору плодоношення і ми могли б конкурувати з продукцією європейською».
На заваді і внутрішні закони
Попри європейські вимоги, виноробну галузь в Україні нищать її внутрішні закони. Три роки тому встановлена висока вартість ліцензії на гуртовий продаж цього напою. Із 12 підприємств виноробної галузі в області лише 5 змогли придбати таке право. У числі безліцензійних – легенди виноробства: Леанка, Бобовище, радгосп-заводи Виноградівський, Мужіївський. Численні звернення народних депутатів, обласних, місцевої влади до уряду з проханням переглянути норми закону поки що нічого не дають.
Місцеві винороби скаржаться, що продати вино не можуть, садити, відповідно, теж нема за що. Тому вигадують нові способи заробітків на вині. Директор одного з державних підприємств Василь Боднар розповів: «Туризм допомагає нам виживати в цій ситуації, коли наше підприємство не може придбати ліцензією за 500 тисяч гривень. Це взагалі нонсенс, коли підприємство виробляє свої натуральні вина і не може їх продати».
До 2015 року в Закарпатті планують посадити 8 тисяч гектарів виноградників. Це вдвічі більше, ніж сьогодні. Виноградарів ніби й підтримують державні та обласні цільові програми, але вирощування одного гектару лози від моменту висадки до появи плодів обходиться доброму господарю в 120 тисяч гривень. Бажання й зусилля місцевих виноградарів нерідко розбиваються об такі «фінансові мури».
Технолог легендарної агропромислової фірми «Ланка» на ім’я Людмила зазначає: «Це мізер, 230 гектарів плодоносних виноградників. Є лише чотири гектари молодих – це посаджене європейське «Каберне». Це зовсім мало! У такому господарстві, я думаю, треба було б вирощувати 600-700 гектарів. Раніше, до речі, у нас було 1600 гектарів. Держава нині майже не піклується про виноградарів, про виноградарство».
Потрібно садити визнані сорти винограду
Нині в Закарпатті чималі потужності для переробки вина, але переробляти майже нічого: виноградна лоза росте заледве на п’ятьох тисячах гектарів, тому із сировинною базою справжня катастрофа. До того ж, 80 відсотків усіх виноградників області – сорт «Ізабелла». Він невибагливий, але за кордоном його вважають «бур’яном». Якщо ж Україна прагне до Європи, то мусить садити визнані світові сорти й виробляти з них класичні та марочні вина.
А ще держава мусить подбати про галузь за умов роботи в Світовій організації торгівлі, каже начальник управління агропромислового розвитку Закарпатської облдержадміністрації Іван Паук: «Є питання, яке пов’язане зі вступом України до СОТ. Ціна на виноматеріали в Європі значно нижча і після зменшення ввізного мита у нас на ринку будуть присутні виноматеріали значно дешевші. Тому наші виноробні підприємства пікетували і Кабмін, і Верховну Раду з метою отримати бодай невеликий трирічний перехідний період для того, щоб ті виноградники, які ми посадили, вступили в пору плодоношення і ми могли б конкурувати з продукцією європейською».
На заваді і внутрішні закони
Попри європейські вимоги, виноробну галузь в Україні нищать її внутрішні закони. Три роки тому встановлена висока вартість ліцензії на гуртовий продаж цього напою. Із 12 підприємств виноробної галузі в області лише 5 змогли придбати таке право. У числі безліцензійних – легенди виноробства: Леанка, Бобовище, радгосп-заводи Виноградівський, Мужіївський. Численні звернення народних депутатів, обласних, місцевої влади до уряду з проханням переглянути норми закону поки що нічого не дають.
Місцеві винороби скаржаться, що продати вино не можуть, садити, відповідно, теж нема за що. Тому вигадують нові способи заробітків на вині. Директор одного з державних підприємств Василь Боднар розповів: «Туризм допомагає нам виживати в цій ситуації, коли наше підприємство не може придбати ліцензією за 500 тисяч гривень. Це взагалі нонсенс, коли підприємство виробляє свої натуральні вина і не може їх продати».
До 2015 року в Закарпатті планують посадити 8 тисяч гектарів виноградників. Це вдвічі більше, ніж сьогодні. Виноградарів ніби й підтримують державні та обласні цільові програми, але вирощування одного гектару лози від моменту висадки до появи плодів обходиться доброму господарю в 120 тисяч гривень. Бажання й зусилля місцевих виноградарів нерідко розбиваються об такі «фінансові мури».